Фінансовий механізм та його роль у реалізації фінансової політики

Свою фінансову політику держава реалізує за допомогою фінансового механізму, склад і структура якого визначаються рівнем розвитку економіки, відносинами власності, історичними та національними особливостями окре­мі країни. Фінансовий механізм у широкому розумінні — комплекс фінансових методів і важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

За допомогою конкретних фінансових форм і методів здійснюються роз­подільні та перерозподільні відносини, утворюються доходи суб'єктів економічної діяльності і відповідні фонди грошових коштів. При цьому функціонування фінансового механізму ґрунтується на організаційно-правових положеннях та фінансовій інформації, які забезпечують практичне вико­ристання фінансів для досягнення визначених цілей і завдань.

Фінансовий механізм у вузькому розумінні — сукупність конкретних фінансових методів та важелів впливу на формування і використання фінансових ресурсів з метою забезпечення функціонування й розвитку державних структур, суб'єктів господарювання і населення.

Фінансовий механізм може бути охарактеризований як комплекс спеціально розроблених і за­конодавча закріплених в державі форм і методів створення й ви­користання фінансових ресурсів для забезпечення економічного розвитку та соціальних потреб громадян.

Фінансовий механізм це, по суті, методичні, організаційні й правові положення та заходи, які визначають функціонування фінансів в економіці держави, їхнє практичне використання для досягнення визна­чених відповідними програмами цілей і завдань.

Призначення фінансового механізму зводиться до двох ос­новних функцій — фінансового забезпечення й фінансового регулювання економічних і соціальних процесів у державі.

До складу фінансового механізму входять такі основні елементи :

Ø фінансові методи;

Ø фінансові важелі;

Ø фінансові інструменти;

Ø нормативно-правове, інформаційне та організаційне забезпечення.

Основні елементи фінансового механізму наведені на рис.1.

Фінансові методи є способом впливу фінансових відносин на господарську діяльність. У господарський діяльності широко застосовуються такі фінансові методи:

v фінансове планування;

v оперативне управління;

v фінансовий контроль;

v фінансове регулювання;

v фінансове забезпечення.

Фінансове планування – це діяльність зі складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб’єктів господарювання, їх об’єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому, спрямована на досягнення поставлених цілей і вирішення певних завдань.

В процесі фінансового планування кожен суб’єкт господарювання оцінює свій фінансовий стан, виявляє резерви збільшення фінансових ресурсів та напрямки їх ефективного використання. За допомогою фінансового планування здійснюється економічне обґрунтування фінансових рішень та вибір їх альтернативних варіантів.

Основні завдання фінансового планування такі :

· втілення розроблених стратегічних завдань у конкретні фінансові показники;

· забезпечення відтворювального процесу необхідними джерелами фінансування;

· виявлення внутрішніх резервів збільшення доходів і їх мобілізація;

Рис. 1. Основні елементи фінансового механізму

· обґрунтування найбільш вигідних напрямків інвестиційної політики;

· контроль за оптимальним формуванням та ефективним використанням фінансових ресурсів тощо.

Об’єктом фінансового планування є фінансова діяльність держави, суб’єктів господарювання та інших учасників суспільного життя.

Суб’єктами фінансового планування є окремі підприємства, установи, організації відомства, фінансові органи, органи державного управління на місцевому рівні.

· Фінансове планування ґрунтується на таких принципах:
наукової обґрунтованості, згідно з яким розрахунок планових показників має
базуватися на основі певних методик з урахуванням передового досвіду,
використанням засобів обчислювальної техніки, економіко-математичних методів, які передбачають багатоваріантність розрахунків і вибір най оптимальнішого з них;

· комплексності, який полягає у єдності фінансової політики, єдиній методології фінансових розрахунків;

· безперервності, який передбачає взаємозв'язок перспективних, поточних ­
та оперативних фінансових планів;

· стабільності, що означає незмінність показників фінансових планів;

· оптимальності, який потребує найбільш раціонального використання

· фінансових ресурсів.

Результатом фінансового планування є розрахунок фінансових показників,

які відображають формування, розподіл і використання фінансових ресурсів та втілюються у спеціальному документі — фінансовому плані. Особливість

фінансового плану — він складається лише у грошовій формі.

Фінансове планування включає:

фінансове прогнозування (перспективне планування) — дослідження та розроблення на довгострокову перспективу ймовірних шляхів розвитку фінансів суб’єктів господарювання і держави, які забезпечують їхнє стабільне фінансове положення у майбутньому (перспективні фінансові плани складають на період, більший одного року);

Ø поточне фінансове планування — процес визначення майбутніх доходів та напрямів використання фінансових ресурсів суб'єктів економічної діяльності, що має на меті реалізацію їх фінансової стратегії у більш короткостроковому періоді (поточні фінансові плани складають на один рік);

Ø оперативне фінансове планування — процес синхронізації у часі грошових надходжень і витрат з метою реалізації поточних фінансових планів і конкретизації їх показників (оперативні фінансові плани складають на строк до одного року: квартал, місяць).

При визначенні фінансових показників використовують такі методи планування :

1. Метод коефіцієнтів передбачає поширення встановлених раніше тенденцій на майбутній період або перенесення вибіркових даних на іншу часті сукупності досліджуваних об'єктів. Цей метод надзвичайно простий у застосуванні, але має і суттєвий недолік: разом з коефіцієнтом на наступний період механічно переносяться всі негативні явища, які мали місце у попередньо періоді. Внутрішні резерви, як правило, не вишукуються. Метод коефіцієнтів використовують при індексації основних засобів, дооцінці товарно-матеріальних цінностей у зв'язку з інфляцією, плануванні доходів. витрат прибутку, величині власних оборотних активів тощо.

2. Нормативний метод передбачає розрахунок фінансових показників основі встановлених норм і нормативів (нормативи утворення фондів грошових коштів, норми амортизаційних відрахувань, нормативи розподілу прибутку, норми витрат у бюджетних установах тощо). Цей метод є більш ефективним за умови, що норми і нормативи відповідають таким вимогам: є науково обґрунтованими, прогресивними (тобто орієнтованими на кращий досвід) стабільними.

3. Балансовий метод передбачає відповідність видатків джерелам їх покриття та узгодженість усіх розділів фінансового плану, в результаті чого досягається збалансованість плану. Найчастіше використовується для збалансування доходів і витрат фінансового плану.

4. Метод математичного моделювання дає змогу з певною ймовірністю значити динаміку показників залежно від зміни факторів, які впливають розвиток фінансових процесів у майбутньому.

5. Розрахунково-аналітичний метод передбачає розрахунок планових показників шляхом корегування фінансових показників базового періоду ймовірні зміни в плановому періоді та визначення впливу різних факторів і ці показники. Використовується при аналізі виконання показників фінансових планів за попередній період.

Фінансове планування передбачає визначення фінансових показників, складання фінансових планів. бюджетів усіх рівній.

Фінансові плани складають, як правило, усі суб'єкти господарювання. При цьому форма фінансового плану, склад його показників відображають специфіку відповідної ланки фінансової системи, до якої належить суб'єкт господарювання.