Необхідність та характерні особливості фінансів

Фінанси як об’єктивне явище тісно пов’язані з життєдіяльністю людини, умовами господарювання та розвитком суспільства загалом. Задоволення різноманітних потреб суспільства у межах національної держави є надзвичайно важливим завданням, яке значною мірою реалізується за допомогою фінансів як вартісного інструменту розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту.

Необхідність існування фінансів як історичної та економічної категорії зумовлена низкою факторів, головними з яких є:

§ наявність товарного виробництва і розвиток товарно-грошових відносин;

§ виникнення та функціонування держави;

§ дія об’єктивних економічних законів.

Розвиток товарного виробництво та товарно-грошових відносин зумовили ускладнення господарських зв’язків між суб’єктами господарювання, виникнення та функціонування системи ринків, зростання конкурентної боротьби в різних формах як за ринки збуту, так і за інвестиційні ресурси, передові технології , інформацію, знання, досвід. Поява грошей як вартісного еквівалента спричинила зміни у формуванні та використанні ресурсів державної скарбниці з натурально-речової на грошову. Зміна суспільно-політичних устроїв. Економічних систем суттєво вплинула на функції держави, частку державного сектора, державне управління, а отже , і на фінанси загалом.

Фінанси є продуктом еволюції суспільних відносин , а однією з передумов їх виникнення і розвитку є наявність інституту держави. Фінанси - це історична категорія. Фінанси також є об’єктивно існуючою категорію, оскільки впливають на виробництво, розподіл, обмін та споживання і саме тому мають об’єктивний характер та належать до базисних категорій.

З усієї сукупності грошових відносин фінансові відносини мають такі ознаки, що діють тільки в сукупності :

По перше, фінанси – грошова категорія, адже вони завжди мають грошову форму вираження. Реальний рух грошей є обов’язковою умовою виникнення та існування фінансів, проте треба розуміти, що не всі грошові відносини можна вважати фінансовими. Грошові відносини за своїм змістом і складом значно ширші фінансових.

У системі фінансових відносин не прийнято вважати фінансами грошові ресурси, які обслуговують роздрібний товарообіг , оплату побутових, комунальних , транспортних і інших послуг, а також купівлю-продаж між окремими членами суспільства , а також гроші , які виступають об'єктом дарування чи спадщини. Не вважається фінансовими кредитні відносини, ціноутворення.

Наприклад, коли робітник одержує заробітну плату за свою працю , то - це відносини між роботодавцем і робітником – не фінанси. Але якщо зі своєї зарплати робітник платить податки, то це вже сфера фінансів. Коли робітник купує продукти харчування , то це не фінанси . а відносини купівлі-продажу. Грошові відносини по своєму складі трохи ширше фінансових , тому що воно охоплюють крім процесу розподілу ще і процеси обміну й споживання в суспільстві. Інший приклад. Підприємство бере в банку кредит для виробничих потреб . Це грошові відносини , а не сфера фінансів. Але якщо це підприємство одержує бюджетне фінансування ( на розвиток виробництва) , то це вже фінанси.

Гроші і фінанси різко відрізняються друг від друга по своєму змісті й по функціям, які вони виконують . Фінанси являють собою відносини, зв'язані з обігом грошей, тобто вони мають значення похідної від грошей.

Гроші виконують зовсім інші функції , чим фінанси. Вони є мірою вартості, засобом обміну і платежу, засобом нагромадження й збереження вартості, виконують роль світових грошей. Основна ж функція фінансів розподільна , котра полягає в тім, що держава через систему фінансів – державний бюджет, спеціальні урядові фонди , державний кредит , державне страхування , місцеві фінанси, фінанси підприємств – перерозподіляє основну частину національного доходу країни з метою регулювання економічних процесів у суспільстві , розвитку виробництва, рішення соціальних програм, удосконалювання міжнародних відносин .

По-друге, фінанси опосередкують нееквівалентні грошові відносини. Більшість грошових відносин у суспільстві носять еквівалентний характер, тобто рух грошей завжди супроводжується зустрічним рухом чи товару послуг . При фінансових відносинах рух грошей не супроводжується товарним еквівалентом. Єдине виключення з цього правила – покупка цінних паперів , емітованих державою.

По-третє, фінанси - це розподільча категорія. З усіх стадій суспільного відтворення фінанси , як економічна категорія , обслуговують тільки стадію розподілу. За допомогою фінансів здійснюється розподіл та перерозподіл вартості валового внутрішнього продукту. Тобто за допомогою фінансів відбувається відокремлення у складі виручки від реалізації коштів для відшкодування матеріальних витрат, фонду оплати праці, амортизаційних фондів тощо. Через податки та обов’язкові платежі у розпорядження держави вилучаються частина доходів суб’єктів господарювання і населення. Це відносини перерозподілу вже розподіленого суспільного продукту. У той час , як грошові відносини по своєму складу трохи ширше фінансових , тому що вони охоплюють крім процесу розподілу ще і процеси обміну й споживання в суспільстві.

В четверте, фінанси – ресурсоутворююча категорія, тому що фінанси завжди пов’язані з формуванням та використанням фінансових ресурсів., тобто грошових коштів . які утворюються в процесі розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту. Фонди фінансових ресурсів створюються на підприємствах, у галузевих органах управління, а також на загальнодержавному рівні і використовуються за цільовим призначенням ( державні цільові фонди, резервні фонди. Фонд виплати дивідендів тощо).

Якщо грошові відносини двох чи більш суб'єктів мають всі вищевказані ознаки, то це вже фінанси.

Функції фінансів

Сутність, як і будь-якої економічної категорії виражається в їх функціях. Функції фінансів відбивають форми прояву фінансів і їхнє призначення в суспільстві , їх роль у народному господарстві.

Формами прояву фінансів як економічної категорії є процеси утворення грошових фондів, надходження готівки , витрати грошових фондів, використання готівки.

Переважна більшість науковців і практиків вважають що фінанси виконують такі основні функції:

Ø розподільна;

Ø контрольну,

Ø регулюючу

Розподільна функція фінансів полягає в розподілі й перерозподілі основної частини валового внутрішнього продукту і національного доходу країни через утворення грошових фондів та використання їх за цільовим призначенням для задоволення потреб суспільства.

У процесі вартісного розподілу внутрішнього валового продукту приймають участь різні вартісні інструменти , зокрема, фінанси( податки, бюджет, державний кредит тощо), кредит, ціни і тарифи, заробітна плата. Кожен з низ має свої особливості та власну історію.

Фінанси як інструмент вартісного розподілу використовуються на всіх стадіях суспільного відтворення: виробництві, розподілі, обміні та споживанні і суттєво впливають на відтворювальний процес.

Якщо виходити із суспільного призначення (формування й використання фондів, що забезпечують виконання державою своїх функцій) , то найбільш значна роль фінансів на стадії розподілу. Дійсно, саме на цій стадії створений валовий внутрішній продукт поділяється на частку нагромадження й споживання , а потім кожна з цих частин підлягає подальшому розподілу.

На рівні суспільства об'єктом розподілу є об’єкти розподілу за допомогою фінансів є :

· валовий внутрішній продукт, тобто вартість кінцевих продуктів (благ), вироблених суспільством за певний період часу (переважно рік);

· національне багатство , тобто сукупність створених та нагромаджених благ, якими володіє суспільство Ю а також природні ресурси, залучені в економічний оборот. Національне багатство залучається у розподільні відносини лише у виняткових випадках( війни, стихійні лиха, тощо);

· зовнішні надходження у вигляді фінансової допомоги. Зовнішніх державних позик, іноземних інвестицій , а також міжнародних трансфертів від зарубіжних країн, міжнародних фінансових інститутів та іноземних юридичних та фізичних осіб.

Суб’єктами розподілу фінансів є:

§ держава;

§ юридичні особи ( суб’єкти господарювання різних форм власності, рівня впорядкування та місця знаходження);

§ домогосподарства та фізичні особи;

§ інші держави.

Оскілки об’єктів фінансових відносин - обмежена величина, а суб’єктів розподілу – доволі чисельні, то таким відносинам притаманний доволі суперечливий характер, оскільки кожен суб’єкт прагне отримати від розподілу якомога більше вигід, проте зробити це можна лише за рахунок інших суб’єктів, які мають такі самі інтереси. Звідси випливає необхідність збалансування інтересів насамперед шляхом встановлення оптимальних пропорцій розподілу валового внутрішнього продукту. На жаль, науково встановлених показників оптимальних пропорцій розподілу валового внутрішнього продукту на практиці немає, тому для оцінки ситуації використовуються два макроекономічних показника:

ü рівень ВВП на одну особу;

ü темпи зростання ВВП.

Обсяг ВВП на одну особу є одним з основних критеріїв суспільного добробуту. Світовий банк поділяє країни за цим показником на чотири групи:

І група – країни з низьким рівнем доходів (менше 735 дол. США на одну людину);

ІІ група - країни з рівнем доходів, нижче від середнього ( 736-2935 дол. США);

ІІІ група - країни з рівнем доходів, вищим від середнього (2936-9075 дол. США);

ІУ група - країни з високим рівнем доходів (більше 9076 дол. США).

Розмір ВВП на одну особу серед держав світу дуже коливається. У високо-розвинених країнах він становить від 25 до 40 тис. дол. США, а в окремих (в основному в Скандинавських країнах та Японії) перевищує цю суму. За під­сумками 2006 р. перші місця рейтингу за рівнем життя населення зайняли Люксембург (більше 50 тис. дол. США), Бермуди, Ліхтенштейн, Норвегія. Лі­дерами також є США, Китай, Японія, Німеччина, Велика Британія, Індія. У найменш розвинених країнах цей показник становить близько 100 дол. США. В Україні ВВП на одну особу у 2006 р. становив 1950 дол. США ( Україна відноситься до країн з рівнем доходів нижче середнього – ІІ група), що на 10 % більше, ніж у 2005 р. За цим показником Україна посіла 131-ше місце серед 183 країн світу.

Динаміку фінансових відносин характеризують темпи зростання внутрішнього валового продукту: чим вони вищі, тим більше задовольняються потреби суб'єктів фінансових відно­син у доходах. Загальновідомо, що навіть незначне сповільнення темпів зро­стання доходів (незалежно від того, яким є абсолютний розмір цих доходів) сприймається суспільством досить негативно, а постійне зростання доходів створює сприятливий суспільно-політичний клімат у державі.

Механізм реалізації розподільної функції фінансів включає декілька ета­пів: первинний розподіл, перерозподіл, вторинний розподіл.

Первинний розподіл — розподіл доданої вартості і формування первинних доходів суб'єктів, які беруть участь у створенні валового внутрішнього продукту. Первинними доходами на цьому етапі є такі:

· у фізичних осіб — заробітна плата;

· у юридичних осіб — прибуток;

· у держави — прибуток державного сектору економіки, надходження від державних послуг, ресурсів, угідь, а також непрямі податки.

Перерозподіл полягає у створенні й використанні централізованих фондів. За рівнем централізації їх можна поділити на загальнодержавні, (державний бюджет і державні цільові фонди), регіональні (місцеві бюджети), відомчі (фонди, створювані міністерствами і відомствами) та корпоративні (централі­зація частини доходів структурних підрозділів корпоративних об'єднань).

Вторинний розподіл є завершальною стадією реалізації розподільної функ­ції фінансів і передбачає використання загальнодержавних фондів на розвиток пріоритетних галузей економіки, соціально-культурні заходи, соціальний захист, оборону, управління тощо. Кінцевим результатом перерозподільного циклу є те, що одна частина перерозподілених грошових ресурсів через механізм бюджетного фінансування знову переходить у сферу матеріального виробництва, щоб почати новий цикл первинного розподілу з подальшим п розподілом, а інша частина — у сферу споживання (освіта, наука, куль охорона здоров'я, державне управління, оборона тощо).

Створена в державі вартість валового внутрішнього продукту розподіляється в такому порядку:

Ø відшкодовується вартість спожитих засобів виробництва й знарядь праці , використовуваних у попередньому циклі відтворення.

Ø визначена частина знову створеної вартості виділяється на розвиток виробництва і соціальної інфраструктури у формі капітальних вкладень ;

Ø частина знову створеної вартості направляється на формування резервних і страхових фондів для відшкодування втрат і збитків від нещасливих випадків , стихійних лих , непередбачених подій , що негативно впливають економіку;

Ø інша частина суспільного продукту направляється на суспільне й особисте споживання : на утримання нематеріальної сфери виробництва, на утримання органів керування держави , на задоволення потреб непрацездатних і т.п.

На всіх цих стадіях розподілу беруть участь фінанси. Держава через податки формує свої доходи, виплачує зарплату працівникам бюджетної сфери. Останні теж платять податки, що йдуть на формування доходів держави. З особистих доходів громадян оплачуються різні послуги , здійснюються внески в страхові фонди, гасяться відсотки за кредит. Отримав доход за надання послуг і реалізацію продукції, підприємства також виплачують податки, що йдуть на формування доходів держави. З державного бюджету держава здійснює капітальні вкладення в економіку, реалізує соціальні програми, надає державні кредити, субсидії й дотації, здійснюючи підтримку промисловості, сільського господарства і малозабезпечених верст населення.

Розподільна функція фінансів на рівні підприємства виявляється при формуванні й використанні децентралізованих фондів підприємства: фонду оплати праці, амортизаційного фонду, фондів оборотних засобів, фінансового резерву й інших фондів. Вона полягає в розумному розподілі отриманого прибутку між підприємством і бюджетом, між фондом нагромадження й фондом споживання підприємства , між грошовими коштами , що направляються на соціальні потреби, і коштами , що направляються на науково-дослідні роботи, на підготовку кадрів і інші цілі.

Отже, фінанси, беручи активну участь у розподілі і перерозподілі створеної вартості, сприяють трансформації пропорцій, які виникають під час її первин­ного розподілу, в пропорції кінцевого використання.

Окрім того, що фінансам внутрішньо притаманна властивість активної участі у процесах вартісного розподілу як одного із найактивніших його вар­тісних інструментів, такою самою рівноцінною за своєю значимістю є і конт­рольна функція фінансів.

Всі ресурси вичерпні, кількісно обмежені, а отже, дефіцитні (що повною мірою стосується фінансових ресурсів та капіталу), тому загальною є потреба контролювати їхній рух, грошові та фінансові потоки, за всіма видами діяль­ності, на різних рівнях, за різними сферами та ланками фінансових систем на­ціональних держав та світової фінансової системи. Реалізація контрольної функ­ції фінансів має забезпечити раціональне, цільове та ефективне використання всіх видів ресурсів, у тому числі фінансових, ефективне управління грошовими та фінансовими потоками, забезпечення фінансової рівноваги, тобто синхроні­зації у часі вхідних та вихідних грошових потоків (доходів та зобов'язань).

Контрольна функція фінансів зумовлюється об'єктивно притаманною їм здат­ністю кількісно відображати рух фінансових ресурсів (який відбувається у фон­довій та нефондовій формах) і забезпечувати контроль за дотриманням пропорцій у розподілі валового внутрішнього продукту, правильністю формування, розподілі та використання фінансових ресурсів держави і суб'єктів господарювання.

Контрольна функція фінансів полягає в створенні й використанні системи фінансового контролю над дотриманням вартісних пропорцій у процесі формування й використанні грошових фондів і наявних коштів.

Фінансовий контроль виникає тому , що фінансові відносини можна планувати й регулювати , тому що маються конкретні суб'єкти фінансових відносин , норми. Нормативи і цілі використання фінансових ресурсів , обсяги , терміни здійснення фінансових операцій , правові умови , встановлені законодавством.

Контрольна функція фінансів на практиці реалізується в діяльності осіб, які проводятьфінансовий контроль. В Україні до органів, що здійснюють фінансовий контроль, належать: Міністерство фінансів, Державне казначейство, Державна контрольно-ревізійна служба, Державна податкова служба, Державний митний комітет, Пенсійний фонд, Фонди загальнодержавного обов'язкового соціального страхування, Рахункова палата Верховної Ради України та ін.

Саме завдяки контрольній функції фінансів суспільство контролює повноту і своєчасність забезпеченняфінансовими ресурсами різних суб'єктів фінансових відносин.

Прояв фінансового контролю найрізноманітнішій . Він діє при русі грошей і капіталу через системи й форми розрахунків, кредиту, оподатковування, застави і т.п.

Так, покупець здійснює фінансовий контроль над діяльністю продавця, оплачуючи товари, що купуються лише при відповідності їх, умовам контракту. Продавець контролює діяльність покупця через виставляння векселя, через різні форми розрахунків. Кредитор здійснює фінансовий контроль над позичальником через заставне право, через страхування , через систему фінансових санкцій.

Держава і місцеві органи влади здійснюють фінансовий контроль над діяльністю суб'єктів господарської діяльності через систему податків, мита , квот, ліцензій.

Конкретним проявом дії контрольної функції фінансів на практиці є складання і відстеження графіка виконання фінансових заходів, виникнення і погашення дебіторської й кредиторської заборгованості , повернення кредиту.

Інструментами реалізації контрольної функції фінансів є фінансові показники підприємств, інформаційний дані, аналіз звітності, документальні перевірки.

У залежності від часу проведення розрізняють наступні форми фінансового контролю:

v попередній контроль, що передує здійсненню операцій із грошовими і матеріальними ресурсами і здійснюється на стадії складання, розгляди й твердження державного бюджету, фінансових планів підприємств . кошторисів витрат бюджетних установ, господарських договорів, грошових документів;

v поточний контроль , що ведеться повсякденно на основі оперативних документів при здійсненні господарських і фінансово-кредитних операцій;

v послідуючий контроль, що проводиться після здійснення вищевказаних операцій , надходження доходів і засобів, використання грошових і матеріальних ресурсів. Методами цього виду контролю є аналіз і перевірка звітності, документальні й зустрічні перевірки, проведення ревізій і аудита.

Регулююча функція фінансів зв’язана з втручання держави через фінанси (державні видатки, податки. Державний кредит) в процес відтворювання. Для цілей регулювання економіки і соціальних відносин використовують також фінансове та бюджетне планування, державне регулювання ринку цінних паперів. Проте , в сучасних умовах господарювання ця функція розвинена досить слабо.

Деякі вчені стверджують, що фінансам притаманні й інші функції: регулююча, стимулююча, відтворювальна, стабілізаційна тощо. Проте без применшення значення таких підходів можна стверджувати, що фінанси відіграють важливу у процесі суспільного відтворення саме завдяки розподільній функції.

Отже, надзвичайно важливе значення фінансів у житті суспільства зумовлене тим, що вони: забезпечують розподіл валового внутрішнього продукту та фінансові потреби юридичних та фізичних осіб і держави; здійснюють перерозподіл фінансових ресурсів між галузями економіки, регіонами, соціальними верствами населення, юридичними і фізичними особами; забезпечують збіг фінансових ресурсів і безперервність відтворювального процесу; а : здійснюють контроль за процесами формування і використання фінансових ресурсів як на рівні держави, так і на рівні суб'єктів господарювання.