Види імунітету: клітинний та гуморальний, уроджений та набутий

· Російський біолог І.І. Мечников перший звернув увагу на здатність лейкоцитів (фагоцитів) захоплювати та перетравлювати чужорідні часточки і обгрунтував важливу роль фагоцитозу у формуванні антибактеріальної резистентності (стійкості) організму. В експериментах на земноводних, птахах та ссавцях він показав, що фагоцити забезпечують захист організму від хвороботворних мікроорганізмів. Фагоцити знищують будь-які види мікроорганізмів і чужорідні білки.

· Крім фагоцитів, у вилочковій залозі (тимусі) утворюються лімфоцити, які знищують тільки певний вид мікроорганізмів. Їх назвали тимус-залежними лімфоцитами (Т-лімфоцитами), або клітинами-кіллерами (клітинами-вбивцями). Т-лімфоцити, зустрівшись із мікроорганізмами, запам’ятовують їхню будову і передають інформацію про цей тип мікроорганізмів наступним поколінням Т-лімфоцитів. Тому Т-лімфоцити тривалий час захищають організм від мікроорганізмів, які вони запам’ятали. Фагоцити і Т-лімфоцити забезпечують клітинний імунітет.

· Вже наприкінці ХІХ ст. стало відомо, що імунітет реалізується в організмі через систему клітинних (макро- і мікрофаги), а також гуморальних (антитіла, комплемент та ін.) факторів.

· У плазмі крові циркулюють білки, які здатні знешкоджувати мікроорганізми та отруйні речовини, які вони виробляють. Наприклад, інтерферон, знешкоджує дію всіх видів мікроорганізмів і токсичних речовин.

· Але в організмі утворюється тип білків, які діють лише проти одного збудника хвороб. Це – антитіла. Антитіла виробляються особливим видом лейкоцитів, які є не тільки в крові, а й у лімфі. Тому їх називають лімфоцитами. Антитіла постійно відновлюються в організмі спеціальними клітинами, що й захищає організм на тривалий час від повторних інфекційних захворювань.

· Білки крові (інтерферон, антитіла та ін.) забезпечують гуморальний імунітет.

· Гуморальні фактори імунітету в кінцевому рахунку є клітинними за походженням і реалізують свою дію через рецептори, які вбудовані в клітинну мембрану. Визнання участі в формуванні імунітету як гуморальних, так і клітинних факторів організму стало присудження в 1908 році Нобелівської премії І.І. Мечникову та П. Ерліху за наукові роботи щодо вияснення природи імунітету.

· За розповсюдженністю в межах виду розрізняють спадковий, або уроджений(видовий, природний) та набутий (індивідуальний) імунітет.

· Спадковий імунітет в свою чергу в залежності від вираженності прийнято поділяти на абсолютний та відносний. Спадковий імунітет зв’язаний з неспроможністю того чи іншого мікроорганізму паразитувати в макроорганізмі внаслідок відсутності специфічних рецепторів на їх мембранах. По відношенню до деяких вірусів і токсинів мікробів показано, що при спадковому імунітеті відсутність на клітинних мембранах відповідних рецепторів запобігає зв’язуванню вірусів та токсинів, і останні виводяться з організму. Велике значення у формуванні спадкового імунітету мають звичайні анатомо-фізіологічні бар’єри (шкіра та слизові оболонки), системи природної ферментної інактивації (печінка), виведення (нирки, потові та сльозні залози) та інші, фагоцитоз і різні гуморальні фактори (лізоцим, комплемент, пропердин, лейкіни, інтерферони). Слід також сюди включити нормальні антитіла та нормальні Т-кіллери. Навіть при наявності клітинних рецепторів до антигенів вказані фактори можуть попередньо їх зв’язувати, інактивувати та видалити з місць надходження, наприклад на шкірі та слизових оболонках, а також в рідких середовищах організму, до взаємодії з клітинними рецепторами.

· Абсолютний спадковий імунітет настільки стійкий, що його не вдається подолати навіть такими потужніми інгібіторами, як випромінення, кортикостероїди, білкове голодування, спленектомія.

· Відносний спадковий імунітет може бути подоланим.

· Спадковий імунітет має специфічний характер, і людина, нечутлива до одного збудника, може бути чутливою до іншого.

· Набутий імунітетформується у разі інфекційного процесу або імунізації. Він не передається спадково і характеризується чіткою специфічністю, хоча в його виникненні мають значення не тільки специфічні (антитілоутворення), але й неспецифічні (зокрема, фагоцитоз) механізми.

· Виділяють активний та пасивний набутий імунітет; кожен з них в свою чергу може бути природним та штучним.

· Природний активний імунітет формується внаслідок перенесенних інфекційних захворювань, а штучний – у разі імунізації вбитими або живими вакцинами.

· Набутий пасивний імунітет виникає при надходженні в організм відповідних антитіл через плаценту від матері до народження дитини (природний) і при введенні лікувальних сироваток в постнатальному періоді (штучний).

· Кожний з цих варіантів імунітету має свої відомі закономірності у швидкості виникнення, ступені напруженості та тривалості.