Методи та принципи прогнозування національної економіки

Методами прогнозування називають сукупність прийомів і оцінок, що дають змогу на підставі аналізу колишніх (ретроспективних) внутрішніх і зовнішніх зв'язків, притаманних об'єкту, а також їхніх змін зробити достатньо вірогідне судження щодо майбутнього розвитку об'єкта. Вибір методів прогнозування здійснюється згідно з характером об'єкта та вимогами, які висуваються до інформаційного забезпечення прогнозів. Особливість прогнозування у тому, що одночасно можна використовувати декілька методів. Від оптимального вибору методу багато в чому залежить якість розробленого прогнозу та його помилка.

Кількість методів і спосіб їх використання визначає сам прогнозист. Але існують фактори, що впливають на цей вибір: завдання та ціль прогнозу; специфічність об’єкта прогнозування; достовірність інформації; компетентність та професіоналізм прогнозиста; час на який розробляється прогноз; наявність часу, ресурсів та ін.

Попри всю різноманітність методів прогнозування, їх (за ступенем формалізації) можна об'єднати в дві групи: інтуїтивні й формалізовані.

Інтуїтивні (експертні) методи – базуються на використанні експертної інформації. Ними користуються тоді, коли бракує чітких тенденцій розвитку об'єкта, коли прогнозуються процеси, які не мають історичних аналогів, коли іншими методами прогнозування неможливо формалізувати оцінювання впливу на розвиток об'єкта багатьох факторів. Експертні оцінки дають змогу встановити ступінь складності й актуальності проблеми, визначити основні цілі та критерії, виявити фактори і взаємозв'язки між ними, обґрунтувати переважні альтернативи розвитку.

До формалізованих методів прогнозування належать методи прогнозної екстраполяції і моделювання. Використання формалізованих методів доцільне за наявності достатньої фактографічної інформації і чіткої тенденції розвитку об'єкта прогнозування.

Методи екстраполяції базуються на припущенні того, що закономірність (тенденція) розвитку об'єкта в минулому буде незмінною протягом певного часу і в майбутньому. Але оскільки в дійсності тенденція розвитку може змінюватися, то прогнозні результати слід розглядати як імовірнісні. Залежно від особливостей змін рівнів у динамічних рядах екстраполяції можуть бути простими і складними. Першу групу складають методи прогнозування, які базуються на припущенні відносної стійкості в майбутньому абсолютних значень рівнів, середнього рівня ряду, середнього абсолютного приросту, середнього темпу зростання. Методи другої групи базуються на визначенні основної тенденції, тобто використанні статистичних формул, які описують тренд.

Тренд – це відображення певною функцією тенденції ряду динаміки. Його зображують у вигляді гладкої кривої (траєкторії). Тренд характеризує головну закономірність руху об'єкта в часі.

Складні методи екстраполяції можна поділити на два типи: адаптивні й аналітичні. Адаптивні методи прогнозування ґрунтуються на тому, що процес їх реалізації полягає у визначенні наступних у часі значень прогнозного показника з урахуванням ступеня впливу попередніх рівнів. До них належать методи ковзної і експоненціальної середніх, метод гармонійних ваг, авторегресія. В основу аналітичних методів прогнозування (кривих зростання) покладено принцип одержання за допомогою методу найменших квадратів оцінки детермінованої компоненти, що характеризує основну тенденцію.

Особливе місце в сучасному прогнозуванні належить методам багатофакторного моделювання – логічного, інформаційного, статистичного.

Методи інформаційного моделювання є специфічною галуззю прогнозування.

Найбільш поширеними є методи прогнозування, засновані на статистичному моделюванні. Ці методи поділяються на дві групи:

1. Метод прогнозування на підставі одиничних рівнянь регресії. Форму взаємозв'язку одного явища з іншими явищами, об'єктами і процесами можна зобразити у вигляді рівняння регресії. Прогнозування здійснюється підстановкою в нього значень ознак-факторів і оцінюванням очікуваного середнього значення результативної ознаки. Для встановлення області розсіювання визначаються довірчі інтервали. Прогнозування за регресивними моделями може здійснюватися тільки після перевірки моделей на адекватність.

2. Метод прогнозування на підставі системи рівнянь взаємозв’язаних рядів динаміки. Цей метод є найскладнішим, але з його допомогою можна одержати оцінку не тільки результативної, а і факторних ознак, тобто аналіз взаємозв’язаних рядів динаміки виражається за допомогою системи рівнянь регресії. Прогноз у такому разі краще піддається змістовій інтерпретації, ніж звичайна екстраполяція.

Особлива значущість надається розробці фінансових програм і фінансової політики, прогнозуванню попиту, інвестицій, структурним змінам. Головна увага приділяється прогнозуванню платіжного балансу, цін, валютного курсу, ситуації в грошово-кредитному секторі, державних операцій при формуванні державного бюджету, інфляції.

При прогнозуванні платіжного балансу виробляються прогнозні розрахунки найважливіших його складових: експорту й імпорту; послуг: транспортних (у тому числі вантажних й пасажирських); операцій, пов'язаних з капіталом (прямих і портфельних інвестицій, кредитів та ін.).

Прогнозування державних операцій зводиться в основному до проведення прогнозних розрахунків по податкових і неподаткових надходженнях, а також витратах. Серед використовуваних методів прогнозування слід виділити математичну екстраполяцію (трендові моделі), факторні моделі, моделі міжгалузевого балансу, експертні оцінки.

Прогнози розробляються на макрорівні, на рівні регіонів і галузей.

Розроблено концепцію соціально-економічного розвитку України, в якій визначено мету й пріоритети розвитку економіки. Прогнози й плани на рівні держави формуються на базі проектів територіальних планів у декількох варіантах, з яких приймається найбільш ефективний. Розробку економічних прогнозів і планів здійснюють виходячи з аналізу економічної кон'юнктури, НТП, зовнішнього положення, стану природних ресурсів, демографічної ситуації в країні. Комплексні прогнози й плани соціально-економічного розвитку ґрунтуються на системі демографічних, економічних, науково-технічних, зовнішньоекономічних, соціальних і регіональних прогнозів і планів, а також на намірах інституціональних одиниць та довгострокових контрактах. Економічні прогнози стають вирішальною базою для формування державного бюджету й здійснення грошово-кредитної політики. Економічні прогнози й плани розглядаються і схвалюються урядом разом з державним бюджетом. У Верховну Раду України економічний план на наступний рік подається для розгляду й схвалення, а Державний бюджет - для затвердження.

Основними функціями прогнозування є: науковий аналіз процесів і тенденцій (здійснюється в три стадії: ретроспекція, діагноз, проекція); дослідження об'єктивних зв'язків соціально-економічних явищ; оцінювання об'єкта прогнозування; виявлення альтернатив розвитку.

Для відтворення зазначених функцій соціально-економічне прогнозування повинне ґрунтуватися на певних принципах. Принципи прогнозування забезпечують методологічну єдність різноманітних методів і моделей розробки прогнозів. Виділення принципів прогнозування не означає, що вони існують незалежно один від одного й можливо їх вибіркове використання. Відображаючи різні сторони розробки прогнозів, ці принципи створюють одне ціле. Виділяють такі принципи соціально-економічного прогнозування: цілеспрямованості, системності, наукової обґрунтованості, адекватності, альтернативності.

Принцип системності означає, що економіка розглядається як єдиний об'єкт прогнозування і разом з тим як сукупність щодо самостійних напрямків прогнозування. Дотримання принципу системності визначає доцільність використання "блокового" методу побудови прогнозу економіки як системи. Такий метод передбачає створення моделей, які б відповідали змісту кожного окремого блоку й разом з тим давали б можливість відобразити цілісну картину можливого розвитку економіки. Для цього об'єкт повинен бути описаний, по-перше, як підсистема більш широкої системи, по-друге, як цілісне явище, по-третє, як певна складна структура, що, у свою чергу, теж складається з елементів (підсистем другого, третього, четвертого й т.д. рівнів).

Сутність принципу наукової обґрунтованості прогнозів полягає в наступному. По-перше, прогнозування має потребу у всебічному обліку дії об'єктивних економічних законів і законів розвитку суспільства. По-друге, прогнозування повинне базуватися на сучасних прогностичних методах. По-третє, прогнозування повинне враховувати позитивний світовий і вітчизняний досвід розробки прогнозів.

Принцип адекватності прогнозів об'єктивно характеризує не тільки процес виявлення, а й оцінку стійких тенденцій і взаємозв'язків у розвитку економіки й створення теоретичного аналога реальних економічних процесів з повною й точною імітацією таких. Адекватність означає максимальне наближення теоретичної моделі до постійних, істотних закономірностей і тенденцій розвитку. При цьому під теоретичною моделлю прогнозу слід розуміти модель, що практично реалізується і є формою наукового відображення дійсності. Адекватність передбачає врахування можливого, стохастичного характеру розвитку процесів. Це означає необхідність оцінки постійних і можливих відхилень розвитку об'єкта від пануючих тенденцій, визначення області розсіювання.

Принцип альтернативності прогнозування випливає з можливості розвитку економіки й соціально-економічних процесів у різних напрямках (траєкторіях), при різних взаємозв'язках і структурних співвідношеннях.

Підготовка рекомендацій для прийняття адекватних управлінських рішень – формування макроекономічного прогнозу передбачає розробку відповідних рекомендацій і пропозицій щодо вибору й характеру конкретних заходів державного впливу (обґрунтування напрямків соціально-економічного розвитку, форм, методів та інструментів державного регулювання економіки для урядових структур).

Для успішної реалізації прогнозів необхідно забезпечити дві вимоги: по-перше, дотримання єдиних принципів формування прогнозів на різних рівнях прогнозної роботи і, по-друге, дотримання прийнятої у світовій практиці послідовності.

Сучасний стан національної економіки зумовлює необхідність подальшого вдосконалення системи прогнозних і програмних документів з питань соціально-економічного розвитку й запровадження стратегічного планування роботи в органах державної влади, яке передбачає планування заходів з розробки прогнозних і програмних документів, з реалізації та контролю за їх виконанням. Такі заходи визначають цілі соціально-економічного розвитку держави й шляхи їх досягнення. Тому дуже важливими для держави є проблема формування ефективної, впливової, науково обґрунтованої, забезпеченої необхідними ресурсами державної політики захисту національних інтересів, її практична імплементація (особливо в середньо - і довгостроковій перспективі), а також здійснення ефективного державного управління у цій специфічній сфері. Для цього в нашій країні розроблена система базових документів із стратегічного планування соціально-економічного розвитку України.

ТЕМА 11