ІV. Короткий зміст питань, що виносяться на державний іспит з теоретико-методичних основ фізичного виховання (організація туристичної діяльності)

1. Становлення та розвиток туризму в Галичині.

 

Українське мандрівництво на Галичині бере початок у першій половині XVIII ст, спираючись на досвід європейського та світового туризму. Велику роль у його становленні в 20-40-х рр. цього ст. зіграла діяльність В.Барського.

Під впливом мандрівного вчителя А. Чарноцького, члени «Руської трійці» М.Шашкевич, І.Вагилевич та Я.Головацький першими порушили питання про організацію народознавчих мандрівок і самі багато мандрували. Вони розгорнули цілеспрямовану роботу щодо вивчення регіону, використовуючи з цією метою мандрівки і першими порушили питання про організацію народознавчих мандрівок. Вони багато мандрували територією Східної Галичини, Північної Буковини та Закарпаття.

Неперевершеним організатором багатьох науково-пізнавальних подорожей та експедицій був І.Франко, У 1883 р. він організував етнографічно-статистичний гурток, який пізніше реорганізувався в «Кружок для устроювання вандрівок по ріднім краю». Результатом його постійних мандрівок стали чисельні публікації фольклорних та етнографічних матеріалів, теоретичних праць з етнології та етнографії, які і в наш час мають наукову та історичну цінність.

20 травня 1910 р. у Станіславі відбулися Загальні збори, на яких був затверджений Статут українського туристичного товариства «Чорногора» і обрано голову та членів Виділу (Ради). Головою став С. Стеблицький. За час свого існування туристичне товариство «Чорногора» проводило збори, конференції, прогулянки, екскурсії, мандрівки, друкувало фотографії вершин Карпат.

У травні 1922 р. утворилися його філії в Коломиї. Товариство «Чорногора» мало мету: 1) вивчення і дослідження Карпат: 2) збирання і розповсюдження відомостей про історичні та природно-ландшафтні місця краю; 3) вивчення та охорона пам'яток історії, культури та природи; 4) збирання та зберігання предметів старовини, зразків народного мистецтва та промислів.

У 1921 р. у Львові професор І. Крип'якевич заснував «Кружок любителів Львова». Саме з його ініціативи організовувалися перші мандрівки по Львову та околицях, що мали переважно історико-науковий характер.

У жовтні 1924 р. у Львові було засновано українське мандрівно-краєзнавче товариство «Плай». Його Статут був затверджений 15 листопада і передбачав поширення діяльності «Плаю» на всю територію Галичини з філіями в інших містах Галичини. При товаристві були утворені комісії (лекційна, екскурсійна, мандрівнича). Першим головою товариства став В. Старосольський. Товариство «Плай» розробило плани туристично-краєзнавчої роботи та завдання, які визначали проведення мандрівок та пропаганда туризму. Крім того, скликало загальні збори, конференції, реєструвало історичні пам'ятні місця краю, розробляло туристичні маршрути по Галичині. У 1925 р. за редакцією І. Крип'якевича почав виходити часопис «Туристика і краєзнавство» (додаток до щоденної газети «Діло»), а з 1937 р. - журнал «Наша Батьківщина», в якому були видруковані статті, схеми туристичних маршрутів та описи мандрівок.

У 1925 р. у Тернополі було утворене Подільське туристично-краєзнавче товариство, яке мало свої філії а інших містах. Завдання цього товариства було ознайомлення з історією та природою Тернопільщини.

Центральний відділ знаходився в Тернополі. Він мав такі секції, як туристично-екскурсійну, охорони природи, догляду за старовиною, краєзнавчу та ін. Це товариство велику увагу надавало пропаганді туристично-краєзнавчої роботи, організовувало та проводило екскурсії та мандрівки, займалося охороною природи та старовини, мало музей і бібліотеки, пункти прокату туристичного спорядження. Крім того, воно мало своє видавництво, в яких друкувало путівники, карти, буклети та літературу на туристично-краєзнавчу тематику.

2. Туристична діяльність у молодіжних товариствах.

 

У 1920-х рр. на теренах Галичини туристично-краєзнавчий рух відроджується і поширюється та набирає більш організованіших форм. В цей час велике поширення в краю знайшли не тільки освітні організації, які займалися туристично-краєзнавчою діяльністю, але й гімнастично-пожежні товариства «Сокіл» і «Січ» у яких перебували десятки тисяч осіб сільської .молоді. Крім того, тисячі юнаків та юнок були у «Лузі». «Орлах» - КАУМІ (Католицька акція української молоді), а найбільше у «Пласті», де велика увага приділялася туристично-краєзнавчій роботі.

При "Соколі - Батьку" у Львові існувала спортивна секція. Ця секція мала відділи пішохідного, водного, лижного та велотуризму. Всі ці секції проводили одноденні та багатоденні мандрівки. Так, 18 липня 1934 р. відбулася тритижнева водна мандрівка шести учасників під керівництвом В. Сав'яка на трьох каяках (тип човна) за маршрутом - р. Стир до р. Прип'ять до м. Пінська. Протяжність маршруту - 486 км. У 1935 р. В. Сав'як та вісім учасників здійснили водну мандрівку на каяках по р. Буг до м. Владова, а потім на озеро Владовське. Протяжність маршруту становила 365 км.

Кожного року спортивні секції "Сокола" звітувалися за минулий рік. Наприклад, за 1934 р. тільки у Львові було проведено 13 пішохідних, три водні та три лижні мандрівки. Кожний сокільський осередок за рік мав обов'язково провести хоча б одну мандрівку.

Як бачимо, що "Сокіл" започаткував розвиток масового фізичного руху в Галичині через запровадження уроків фізичного виховання в школах, створення спортивних і туристично-краєзнавчих секцій і гуртків.

Після закриття польською владою товариства "Січ" у 1925 р. утворюється товариство "Луг". Головне його завдання - виховувати українську молодь у дусі свідомого патріотизму, сприяти національному духовному відродженню. Протягом 1928-1930 рр. "Луг" організовує багатоденні масові мандрівки по Бескидах, Горганах та Чорногорі. У деяких подорожах брало участь до 60 чол. У 1934 р. "Луг" було перейменовано на Українське руханково-спортове товариство "Луг". Основний зміст його роботи було визначено у завданнях: розширювати та пропагувати фізичне виховання та спорт; розвивати культурно-освітню діяльність, краєзнавчі прогульки, збирати бібліотеки та організувати читальні; видавати часописи та підручники, присвячені спорту, руханці та освіті. Лугові осередки тісно співпрацювали з "Просвітою", "Рідною школою", "Відродженням", "Союзом Українок" та іншими українськими громадськими товариствами.

Товариство "Орли" - КАУМ (Католицька Асоціація Української Молоді) було офіційно утворено в 1937 р., а перші гуртки КАУМу постали в 1933 р. Це була релігійна молодіжна виховна організація. Значна увага у діяльності КАУМ приділялася фізичному вихованню, що базувалось на легкій атлетиці, спортивних іграх, їзді на лижах, прогулянках, екскурсіях та мандрівках.

Мандрівки та екскурсії базувались на літньому таборуванні. Великі табори товариства "Орли"-КАУМ знаходилися в с. Микуличин Надвірнянського повіту і в с. Сокіл Галицького повіту. Тут молодь протягом двадцяти днів проходила вишкіл та залучалася до суспільне корисної праці. Наприклад, у 1938 р. під час таборування в с. Соколі молоді люди протягом 12-ти днів працювали на археологічних розкопках у Крилосі. Вони також читали реферати з історії Галича, проводили тематичні вечори для населення навколишніх сіл, присвячені героям княжої доби. Запорозької Січі. Українським Січовим Стрільцям і воякам Української Галицької Армії, славетним і знаменним сторінкам української історії.

У 1921 р. «Пласт» відновив свою діяльність по всій Галичині. Пласт передбачав фізичне та патріотичне виховання підростаючої молоді на національних традиціях. Найголовнішим напрямом діяльності Пласту були туристичні походи та створення мандрівних і постійних таборів, де молодь набувала фізичного та військового вишколу, підвищувала свою національну свідомість. З 1922 р. почали організовуватись пластові літні та зимові табори, що діяли під час літніх і зимових канікул. Виховники вважали, що саме в мандрівних та у постійних таборах найефективніше досягається поєднання гармонії виховання душі та тіла. Табори були відпочинково-виховні й інструкторські, поділялися на вікові групи, а також на хлоп'ячі та дівочі. В Галичині діяли гурткові, курінні, кошові, окружні, крайові та міжкрайові табори, в яких брали участь пластуни та пластунки не тільки з Галичини та Волині, а й з Карпатської України (Закарпаття, яке в той час входило до складу Чехословаччини).

Крім звичайних пластових таборів, організовувались також і спеціалізовані. У 1923 р. в Стрию було організовано перший водний пластовий гурток «Бобри», який з 17 до 24 червня 1924 р. провів заняття у с. Іванівці, на березі річки Стрий. А перший обласний водний пластовий табір «Чорноморці» відбувся 23 липня 1927 р. в с. Монастирець (біля Ісакова) над Дністром. Засновники – Р.Шухевич та Я.Гладкий. У цьому таборі проводилися заняття з плавання, веслування, фізкультури, народних ігор. Пластунів учили в'язати вузли, розкладати намет, запалювати вогнище, готувати їжу в польових умовах. Крім того, пластуни у святкові дні проводили культурно-просвітницьку роботу в навколишніх селах - Ісакові, Монастирці, Луці та в ін.

З кінця 1928 р. з'являються зимові пластові табори. Так, І. Чмола в Славську організував табір, де вчив пластунів техніки ходіння на лижах. Другий табір діяв з 27 грудня до 3 січня 1930 р. В програму навчання входило: оволодіння технікою пересування на лижах, поворотами, підйомами, спусками, табірництво (розкладання ватри, варіння їжі в польових умовах, вміння приготувати місце для привалу) та надання першої долікарської допомоги. Паралельно з спортивною та табірною підготовкою пластунам читався теоретичний курс з історії України. Пластуни проводили культурно-просвітницьку роботу по ближніх селах, збирали краєзнавчі, етнографічні матеріали. Учасникам, що складали іспит за навчальним планом, видавались табірні листки (посвідчення) єдиного зразка.

У липні 1929 р. проходив тритижневий мандрівний табір за маршрутом Підлюте - г. Висока - г. Сивуля - г. Клива - г. Попадя - Піскава - г. Яворова - г. Кичера - г. Мшана - г. Яйце - с. Людвіківка - г. Магура - Лихобора - г. Маківка. В цій мандрівці взяли участь пластуни стрийського куреня: С.Бандера, С.Охримович, Я.Петріна, І.Галій, Б.Чехут, Л.Сенишин, О.Грицак, Я.Падох, Є.Пеленський, С.Янів, С.Новицький, О.Каратницький та інші.

Крім пішохідних мандрівок, проводились водні під керівництвом Я. Гладкого, Я. Рака, П. Савчинського та ін. Наприклад: 1928 року шість членів стрийського куреня (Р. Рак, В. Найда, В. Тижбір, С. Мішкевич, В. Левицький і О. Грицай) під керівництвом Я. Рака здійснили 10-денну мандрівку по річці Стрий до Дністра і далі до Заліщиків.

У 1929 р. пластуни 5-го стрийського курення під керівництвом П. Савчинського здійснили комбіновану водно-пішохідну мандрівку за маршрутом м. Стрий - р. Стрий - р. Дністер - м. Заліщики, а далі пішки по Поділлю на Чортків - м. Копичинці - м. Теребовлю - м. Підгайці - м. Галич - м. Журавно - м. Стрий. За 15 днів учасники подолали 250 км на човні та 260 км пішки.

Часто організовувалися зльоти (зустрічі) пластових куренів Галичини, на яких проводилися спільні спортивні та культурно-просвітницькі заходи. У складі учасників зльоту Стрия були С. Бандера, Я. Рак, Р. Рак, Я. Падох та інші. У другому зльоті (2-6 серпня 1925 р.) в районі села Бубнище біля скель Довбуша брало участь 205 учасників з усіх міст Галичини. Цей зліт увійшов в історію української карпатської альпіністики. На недоступній скелі «Вежа» два пластуни Роман Шухевич та Іван Сенів вивісили синьо-жовтий прапор, які стали піонерами зародження альпінізму на теренах Галичини.

Серед заходів, що проводились ВПК були фотоконкурси, що проводились у кінці кожного року з метою висвітлення туристично-краєзнавчої роботи в «Пласті». Автори трьох кращих серій світлин, які визначала спеціальна комісія, нагороджувалися цінними подарунками-фотоапаратами. Крім цього проводився краєзнавчий фотоконкурс «Наш рідний край», що мав на меті відтворити природу краю, неповторність краси долин і вершин Карпат.

Після закриття польською владою ‘‘Пласту‘‘ пластунські курені перейшли на нелегальне становище, наприклад, Станіславський старшопластунський курінь «Довбушівці» перейшов до туристичного товариства «Чорногора», продовжуючи далі свою пластову діяльність. Багато колишніх пластунів влилося в спортивно-гімнастичне товариство «Сокіл», спортивно-пожежне «Луг», у секції молоді при «Рідній школі», працювали у «Гуртку молоді Сільського господаря», у відділі молоді при «Просвіті», при «Гігієнічному товаристві», а дівчата-пластунки діяли при філіях «Союзу Українок».

Як бачимо, «Пласт» дав вагомий поштовх у туристично-краєзнавчій роботі серед української молоді Галичини, що мало величезне значення в примноженні та збереженні української духовної та культурної спадщини в тяжких умовах національного гноблення

Таким чином, туристична діяльність у молодіжних організаціях полягала в тому. що ця робота мала на меті не тільки рекреацію, оздоровлення. фізичний розвиток молоді, а й конкретні, виразно визначені освітньо-виховні результати. Безпосереднє знайомство з матеріальною та духовною культурою народу, природою рідного краю, історичними та географічними матеріалами, стимулювали любов до Батьківщини, культури та природи своєї нації. Тобто, використовувався найістотніший виховний потенціал туристично-краєзнавчої діяльності.

3. Технологія підготовки та проведення туристичних походів.

 

Походи - це подорож організованої групи учнівської та студентської молоді з використанням активних форм пересування за визначеним маршрутом, під час проходження якого можливе подолання природних перешкод: перевалів, порогів, печер тощо різних категорій та ступенів складності (далі - туристсько-спортивні походи).

За рівнем складності туристсько-спортивні походи поділяються в залежності від технічної складності, кількості природних перешкод, протяжності, тривалості на категорійні - з I до VI категорії складності та некатегорійні.

До некатегорійних туристсько-спортивних походів належать походи, що мають складність, протяжність і тривалість, меншу від установленої для маршрутів І категорії складності.

Підготовка туристичного походу починається з вибору району походу. Вже на цьому етапі підготовки потрібно вирішити завдання, які пов'язані з фінансовими, навчальними, спортивними та іншими цілями. Важливим тут є вивчення району, наявність картографічного матеріалу, правильна уява керівника і учасників походу про реальні можливості групи, досвід учасників, а також відповідність їх технічної, психологічної і фізичної підготовки умовам даного району. Не менш важливим є матеріально-технічне забезпечення групи (фінансові можливості, екіпіровка, включаючи відповідний одяг, взуття, засоби пересування, бівуачне і спеціальне спорядження).

Крім карти потрібні посібники, монографії, статті, нариси, фотографії, звіти туристичних груп, які проходили цей район, консультації. Після вивчення району і підготовки картографічного матеріалу можна приступити до розробки маршруту і визначення дати походу.

Кількісний склад туристської групи може бути різний. Оптимальна, кількість для спілкування в групі 12-15 осіб, найлегше керувати групою з 6-8 осіб. Така група при своїй високій мобільності зберігає взаємозамінність.

В походи вихідного дня чи на заміську екскурсію можуть вирушати 20-30 осіб, розбиваючись, якщо потрібно, на самостійні підгрупи.

Основні громадські обов'язки в тургрупі.

Командир, помічник командира, направчий, санітар, авгосп (зі спорядження). Завгосп (із харчування). Ремонтник, топограф (штурман). фотограф, відповідальний за вогнище. літописець, краєзнавець, дров'яна команда, фінансист, боцман та інші додаткові обов'язки на вибір.

1. У поході встановлюється персональна відповідальність за кожен предмет спорядження. Передаючи річ тимчасово іншому, необхідно вимагати її повернення.

2. Необхідно застосовувати яскраве забарвлення для предметів, що легко загублюються, або прив'язувати їх.

3. Компас, блокнот, олівець слід носити на шнурках, прив'язаних до кишені поясу.

4. Карту чи схему маршруту слід наклеїти на тонкий картон, розрізати на невеликі прямокутники і наклеїти на тканину з інтервалами 2-3 мл. Поверхню слід покрити безколірним лаком для збереження від дощу.

5. До окулярів слід прив'язувати гумку, щоб при падінні вони не зіскочили і не розбилися.

6. Для запобігання сонячних ударів слід мати головний убір світлого кольору з козирком. Очі необхідно захищати сонцезахисними окулярами.

7. Взуття повинно бути зручним і не слизьким.

8. Не розкидати спорядження на привалі, у таборі, у наметі. Ретельно перевіряти його щоденно.

9. Не сушити мокре взуття біля вогнища, а набивати його предметами, що вбирають вологу, шмати, папір, солома, шкарпетки.

10. Резиновий клей, бензин слід переносити в алюмінієвих флягах.

11. Для запобігання виливу ліків у аптечці чи інших рідин, на горло пляшки слід натягнути напальника.

12. Сокири, ножі та інші гострі речі мають мати захисне пристосування. їх слід носити тільки в чохлах. на привалах складати в безпечному місці, на нічліг - ховати під намет. Працювати сокирою в рукавицях, не встромляти у дерева.

4. Перелік та характеристика документів, які регламентують проведення некатегорійного туристичних походів.

 

Наказ по школі, інструктаж, медичний огляд, облік у контрольно-рятувальному загоні, маршрутний лист.

5. Перелік та характеристика документів, які регламентують проведення категорійного туристичних походів.

 

Наказ по школі, інструктаж, медичний огляд, облік у контрольно-рятувальному загоні, облік у маршрутно-кваліфікаційній комісії, маршрутна книжка.

6. Характеристика руху групи на туристичному маршруті.

 

Пересування в подорожі. Стратегія, тактика й техніка пересування. Переходи по рівнинній місцевості. Природні перешкоди і техніка їх проходження. Спуски і підйоми. Буреломи і завали в глухих лісах. Подолання боліт. Проходження пісків і осипів. Слизькі грунти. Скелі (пересування, страховка і загальна безпека).

При проведенні походу слід звертати увагу на організацію руху групи на маршруті. Від цього залежить ритмічність роботи організму, правильне дозування та навантаження.

У перший день походу слід поставити попереду групи ведучого. Його завдання - вибирати шлях, задавати темп групі. Замикаючим призначають фізично сильного туриста. Його завдання - не допускати відставання учасників, допомагати стомленим, подавати сигнал зупинки ведучому. Найкращий час для руху - перша половина дня з 8-9 до 12-13 год., друга половина дня з 16 до 19 год.

Через 10 хв. після виходу на маршрут потрібно зробити технічний привал, під час якого учасники можуть підтягнути лямки рюкзаків, перевзутися. Пізніше привали робляться через 50 хв.

Спочатку темп походу повільний, а потім збільшується. Слід пам'ятати, що перший день найважчий.

Ходьба по рівній місцевості включає рух по стежках, ґрунтових, кам'янистих, щебеневих дорогах, по асфальту. Іноді доводиться пересуватись і без доріг: через ліс, галявини, луки, по берегових пісках чи верхових болотах, але тоді специфіка й особливості мікрорельєфу (борозни, купини, корчі, дюни, ‘‘вікна‘‘, провали, ями) накладають свій відбиток на техніку кроку, на ритм і темп руху. Швидкість мандрівника з рюкзаком на рівнинних ділянках стежки і лісової дороги – 4-6 км/год, при переходах із серією мікроперешкод - 3-4 км/год, на складніших відрізках шляху знижується до 1,5-3 км/год.

7. Особливості техніки руху по пересічній місцевості під час туристичного походу.

У будь-якому туристському поході на шляху групи зустрічаються найрізноманітніші природні перешкоди, які доводиться долати. Ці перешкоди можуть бути небезпечними чи дуже простими. Усе залежатиме від обраного маршруту, району подорожі, пори року й погодніх умов. Часто на можливість порівняно легко пройти серйозні природні перешкоди впливає досвід учасників групи, їхній психологічний настрій.

У поході по малонаселених місцях часто доводиться прямо проходити лісові хащі, густу поросль молодого ялинника, густі чагарники, очерети. На шляху групи туристів можуть зустрітися важко прохідні ділянки багатоярусного лісу і сирі замшілі провали в буреломах тайги, нашпиговані поваленими в різних положеннях гнилими деревами. Стовбури повалених дерев треба переступити, не піднімаючись на них, крім дуже об'ємних; слабкому учасникові краще допомогти обережно перебратися, подати руку.

Проходити верхові болота можна по купинах, вони зазвичай бувають пишними, укритими мохами і багульником. Верхові торф'яні болота можуть мати провали торфу, але найнебезпечніше для них - це вогонь. Переходячи через небезпечне болото, послабте лямки рюкзака (якщо раптом виникне потреба швидко від нього звільнитися), зверніть особливу увагу на постановку ноги, пружність ходи і балансування тіла. Іти краще по гатях, наступаючи на купини чи деревні корені, з жердиною в руці, попередньо прощупуючи місце чергового кроку. Взуття має міцно сидіти на нозі, перед переходом перешнуруйте черевики міцніше. Запам'ятайте: чоботи, які вільно сидять на ногах, болото часто забирає собі. Якщо є можливість, то просуванню допоможе звірина стежка, сліди лося. Тримайтеся ближче до купин і місць з густішим кореневим і трав'янистим переплетенням.

Осипи, що складаються з великих каменів з гострими гранями, уламків скель і валунів, у прогинах рельєфу й у кулуарах створюють можливість каменепаду. Зручніше можна пройти по каменях, які лежать міцніше у верхній частині осипу, уздовж скель, але тут камені можуть упасти зверху. Варто завжди намагатися фіксувати ‘‘живі‘‘ середні й великі камені. Пересуваючись ‘‘в лоб‘‘ чи ‘‘зиґзаґом‘‘, обережно ставте ногу ближче до схилу, не зрушуючи опору з місця, - навіть великі важкі камені можуть з'їхати, зірватися чи покотитися. Учасникам групи треба попереджати один одного про ‘‘живі‘‘ камені, що котяться й летять.

Перехід по слизьких ділянках, та ще й з крутими схилами, на яких є нерівності, може виявитися для групи найважчим у поході. Рухатися треба спокійно, розмірено, уважно встановлюючи ногу при кожнім кроці і міцно вдавлюючи зуби кішок. Самостраховка льодорубом чи айсбайлем доповнюється контролем основною мотузкою, можна на два кінці з проміжними точками закріплення (рекомендована мотузка - ‘‘динаміка‘‘, з діаметром 10-12 мм).

Рухаючись по скелях, не перевантажуйте руки - вони тільки прихоплюють скельну поверхню і допомагають підтримувати рівновагу, основна опора — на ноги. Траверсом краще проходити простішу ділянку, але завжди пам'ятайте про можливий схід каменів чи зриви. Поступово, з досвідом, рухи стають легкими і пружними.

Головна умова надійного пересування по скелях (постійне збереження 3-х точок опори з можливістю плавного ‘‘переливання і перекочування‘‘ ваги тіла з однієї групи опорних точок на інші) має стати для тіла автоматичною. Згодом можна навчитися відчувати скельну поверхню.

Рух по пересіченій місцевості.Швидкість скорочуються на 1/3, а при русі по сильно пересіченій місцевості швидкість падає наполовину. Довжина кроку стає коротшою на половину. Інколи на крутих підйомах довжина кроку менше ступні. При цьому рухатись треба повільно, плавно, вагу тіла поступово переносити з ноги на ногу. Завдання керівника у перший день походу - виробити раціональний ритм руху. Ритмічність можлива тільки при правильній техніці ходьби. Цього слід навчати при ПВД (походах вихідного дня). Техніка руху на підйомах і спусках різна. На підйомах згинають ноги в колінах, ставлять на землю всю ступню. Для кращого зчеплення підошви черевиків з грунтом носки слід трохи розвертати в сторони. На некрутих спусках ноги майже не згинають. Крок робиться ширший. Тулуб трохи відводиться назад. Крутий спуск найкраще долати невеликими стрибками, опускаючись одночасно на дві ноги. Стрибки потрібно робити боком до нахилу.

Рух по трав'янистому схилі.На підйомі потрібно ставити ногу на всю ступню. При крутизні підйому більше 15° носки ніг слід розвертати. При спуску стопу ставлять прямо на всю підошву, при цьому ноги трохи згинають і пружинять. При траверсі ногу ставлять всією підошвою поперек схилу так, щоб стопа. внутрішньої ноги була розвернута вгору, а стопа зовнішньої ноги - вниз. Група повинна рухатись з інтервалом ,прямо вгору, спускаються прямо вниз. На схилах 25-30° спускаються зигзагами. При підйомі, траверсі, спуску великої крутизни потрібно використовувати альпінштоки. При підйомі, траверсі, спуску великої крутизни потрібно використовувати альпінштоки. Під час ковзання необхідно плавно натискати на альпіншток чи льодоруб, поставлений вище голови в схил.

Переправа через річку. Дуже важливо забезпечити добру безпеку першому учаснику. Його страхують капроновими шнурами, кінці яких прив'язані у туриста на спині. В руках повинен бути альпіншток, направлений проти течи. Йти потрібно боком. При цьому положенні течія менше змиває. Якщо перший учасник пройшов, то основний шнур він прив'язує до дерева (каміння). Коли переправа буде наведена, тоді учасники, застраховані, переходять по одному. Якщо річка неглибока, то її можна перейти вбрід по 3-4 учасники. При цьому найсильнішого ставлять першим до течії, а інші беруться за плечі і так переходять. Переправу по камінні роблять на вузьких річках та потічках. Якщо каміння стоїть міцно і не мокре, то можна стрибати з одного на другий, тримаючи в руках альпіншток.

Найважчою є навісна переправа Для її організації найдосвідченіший учасник переправляється на другий берег і закріплює основний шнур удавкою за дерево (камінь). Шнур потрібно натягнути сильно, для цього використовують поліспас з трьох репшнурів і трьох карабінів. Після цього група переправляється по одному, прикріпившись до основного шнура карабінами (від грудної обв'язки і сідла). До грудної обв'язки на спині кріплять карабіном середину допоміжного шнура. Він служить для того, щоб допомогти переправляючим. Кінці допоміжного шнура повинні бути як на одному, так на другому юнці берега.

Рух по сніговому чи фірновому схилі.Перш за все потрібно мати сонцезахисні окуляри, штормовий костюм, брезентові рукавиці, гірські черевики з "триконями‘‘. Рухаючись по схилі, потрібно підошвою вибивати сходинки. Якщо схил покритий настом, то сходинки роблять носком, а якщо фірном, то сходинки робляться рантом черевика. Інколи буває, що фірн твердий, як лід, тоді сходинки рубають льодорубом. При падінні на сніговому схилі самозатримання можливе за допомогою альпінштока або льодоруба. В якому б положенні не був турист, головне - зайняти положення "лежачи на животі". При цьому ноги розкидають ширше і впираються ступнями в схил

Спуски і підйоми.Уміння туристської групи ходити спробуйте перевірити вже на перших тренуваннях у русі по схилах. Особливо це корисно й цікаво для туристських походів школярів. Схили бувають положисті - до 7-15° (легші) і круті - до 40-75°, ухил приблизно від 80 до 90° і більше (включаючи негативні) - це вже схил чи стіна. Схили розрізняються якістю підстилаючого грунту і рослинності: суглинні, кам'янисті, із хвойним, листяним опадом, піщані, трав'янисті, зледенілі і т. ін.Узагалі, незалежно він того, спуск чи підйом проходить група, на схилах рух сповільнюється, змінюється ритм руху. При підйомах коротшає крок, підсилюється м'язове навантаження, активніше працюють серце і легені. Більш круті підйоми треба брати рівномірно, спокійно, не збиваючи дихання, міцно ставлячи ногу на всю ступню, іноді перевіряючи ґрунт для міцності зчеплення при кожнім кроці, носки взуття злегка розвертаються в сторони («ялинкою», «на півялинкою»).

Тактично краще вибирати шлях повз опорні об'єкти: скелі, могутні валуни, міцні стовбури дерев, можна підніматися серпантином, тільки дуже важливо вміло вибирати траверсні лінії і ступінь закладки стрімкості серпантину з урахуванням сили слабших учасників у групі. При траверсуванні схилу (русі поперек чи трохи мимо основного нахилу) треба міцно і стійко ставити стопу, додаткова увага необхідна на розворотах серпантину зовсім незалежно від того, що ви здійснюєте: спуск, підйом чи траверс.

Добре допомагає альпіншток (при правильному умінні ним користуватися), гострий шпичок якого періодично впирається поруч з корпусом у схил на стрімких укосах, а в разі падіння чи ковзання можна затриматися альпінштоком чи льодорубом.

Розвертаючись на схилі при перехоплюванні альпінштока, не відривайте опорну руку від ратища. Крім цього, будьте обережні, намагайтеся не звалити грудки й камені на інших учасників, що перебувають під вами в смузі вертикальної площини.

Завжди пам'ятайте про можливі каменепади, особливо в кулуарах і пониззях, а також те, що по трав'янистому схилі, особливо, якщо він мокрий, турист сковзає вниз дуже швидко, як по сніжнику. Якщо при цьому на шляху виявляться гострі камені або скельний обрив - неминучі травми чи катастрофа. При пересуванні по будь-яких схилах добре, коли одяг закриває коліна й лікті. Часта помилка, особливо в школярів і новачків, полягає в тім, що, боячись зісковзнути, упасти і зірватися вниз по схилу, людина намагається притискатися до нього, збільшуючи цим можливість падіння. Необхідно намагатися зберігати вертикальне положення, збільшуючи ‘‘геометричний кут‘‘ зчеплення тіла з похилою поверхнею.

Тому страховка альпінштоком чи лижними палицями при спуску здійснюється з притиском альпінштока злегка позаду, ближче до схилу, тому що при падінні турист виявляється на спині, а щоб природно чіпко затриматися, втративши рівновагу на схилі, простіше використовувати всі кінцівки: і руки, і ноги, тобто перебувати в розгорнутому на 180° положенні - обличчям до схилу. Те саме, стосується і розворотів на лижах у серпантинних кутах.

Буреломи і завали в глухих лісах.Шлях туристської групи не завжди проходить зручними стежинами і лісовими дорогами. У поході по малонаселених місцях часто доводиться прямо проходити лісові хащі, густу поросль молодого ялинника, густі чагарники, очерети. На шляху групи туристів можуть зустрітися важко прохідні ділянки багатоярусного лісу і сирі замшілі провали в буреломах тайги, нашпиговані поваленими в різних положеннях гнилими деревами. У мішаних лісах основою такого деревного валу найчастіше буває береза і вільха. Якщо натиснути ногою на такий старий стовбур, він розсипається на потерть, але може провалитися не відразу - і тоді людина, зненацька втративши рівновагу, упаде. Мохи на старих деревних стовбурах і пнях легко звалюються й відкривають сиру, гладеньку і слизьку поверхню. Стовбури повалених дерев треба переступити, не піднімаючись на них, крім дуже об'ємних; слабкому учасникові краще допомогти обережно перебратися, подати руку.

У хвойному буреломі взагалі важко пересуватися, особливо, коли дерева врізнобіч лежать і висять на схилах. Утрудняє рух кедровий сланець. Ще більше неприємностей завдають завали важкої сирої ялини. Вона довго не всихає, галузки можуть зберігати хвою 1-2 роки. Намагайтеся пробиратися в таких місцях уважно й обережно. При цьому не втрачайте можливість вибрати тактично найзручніший шлях, особливо в місцях, де після сильних штормових вітрів і бурь (а взимку - після важких сирих снігопадів) такий вітровал виявляється дуже густим.

Варто також остерігатися вимивин, ям і корчів у місцях, де падали великі дерева, вивертаючи коренями частину ґрунту разом із лісовою підстилкою. У таких місцях, дуже приємних і затишних, з погляду лісових мешканців, де людина проходить рідко, ведмідь може обладнати цілком затишний барліг, а лисиця - улаштувати нору з численними виходами серед сусідніх коренів.

Подолання боліт.Проходити верхові болота можна по купинах, вони зазвичай бувають пишними, укритими мохами і багульником. Верхові торф'яні болота можуть мати провали торфу, але найнебезпечніше для них - це вогонь. Торф горить і жевріє тижнями, і горіння торф'яних боліт спричиняє величезні нещастя. На торфовищах не можна палити багаття, намагайтеся загасити все, що може виявитися поблизу сухих верхових боліт.

Низинні болота дуже часто мають чашоподібне, утворене рельєфом дно, у глибині вода і грузкий багатометровий мул. Болото в невеликій улоговині може виникнути внаслідок заростання лісового озера через забір води зі струмків, що живлять його, наприклад, сусідніми садоводствами. Трясовиною на такім болоті називають застояну систему з переплетеного килима болотних рослин, поверхневого шару вод з ряскою, тванню, водоростями і глибинними шарами нагромадження мулу, який засмоктує і в якому за специфічних умов розкладання органіки може вироблятися горючий газ, наприклад метан.

Переходячи через небезпечне болото, послабте лямки рюкзака (якщо раптом виникне потреба швидко від нього звільнитися), зверніть особливу увагу на постановку ноги, пружність ходи і балансування тіла. Іти краще по гатях, наступаючи на купини чи деревні корені, з жердиною в руці, попередньо прощупуючи місце чергового кроку. Взуття має міцно сидіти на нозі, перед переходом перешнуруйте черевики міцніше. Запам'ятайте: чоботи, які вільно сидять на ногах, болото часто забирає собі. Якщо є можливість, то просуванню допоможе звірина стежка, сліди лося. Тримайтеся ближче до купин і місць з густішим кореневим і трав'янистим переплетенням.

У разі провалу одного з учасників, треба швидко й оперативно, але без паніки організувати допомогу і витягувати за допомогою підручних засобів. Тому, хто провалився, не треба робити різких рухів, особливо у вертикальній площині, а, звільнившись від рюкзака, постаратися набути похиле і, якщо можливо, горизонтальне положення. Жердину не випускайте з рук - вона допоможе. Постарайтеся обережно використовувати сусідні рослини, довгі гілки, жердини, мотузку. Рухаючись групою через болото, ідіть один за одним, зберігаючи дистанцію, обережно, звіряючи кроки, але готові в будь-який момент допомогти.

Слизькі грунти. Перехід по слизьких ділянках, та ще й з крутими схилами, на яких є нерівності, може виявитися для групи найважчим у поході. Добре, коли складна для переходу, слизька ділянка проглядається, набагато небезпечніше - якщо зледеніння чи вогкість не помітні відразу, тоді на небезпеку накладається ще й чинник несподіванки. Умови переходу (якщо ділянку не можна обійти) такі: організувати повну само- і взаємостраховку, тактично вибравши шлях, заздалегідь розподілити всі можливі дії учасників і всіма доступними способами досягти якомога міцнішого зчеплення з ґрунтом. Відриконені черевики можуть утримати зачепи за нерівності каменів і навіть зледенілі скелі, але льодові ділянки, іноді зі щільним прикриттям спресованого крупчастого снігу - фірну - краще проходити в кішках. Рухатися треба спокійно, розмірено, уважно встановлюючи ногу при кожнім кроці і міцно вдавлюючи зуби кішок. Самостраховка льодорубом доповнюється контролем основною мотузкою, можна на два кінці з проміжними точками закріплення (рекомендована мотузка - ‘‘динаміка‘‘, з діаметром 10-12 мм). Рюкзак - злитий з корпусом, він не повинний заважати рухам, а в небезпечних випадках його можна передати по репшнуру (допоміжні мотузки бажано використовувати з діаметром від 8 мм).

Скелі(пересування, страховка і загальна безпека). Скелі є одним із наймальовничіших ландшафтів земної поверхні, створених природою. Але мандрівникові, який опинився в гористій місцевості, де необхідно переходити по скелях, треба знати, що насправді скельні ділянки не такі надійні, як здається на перший погляд. Рухаючись по скелях, слід постійно бути напоготові - відносна надійність і мальовничість скельних стін і кам'яних нагромаджень може піднести туристам несподівані сюрпризи. Перша особливість - це ‘‘оманливікамені‘‘; іноді міцний на вигляд відлом скелі має внутрішні тріщини, по яких при навантаженні легко відшаровується чи відламується від моноліту. Друге - гострі країнеоброблених скельних перегинів і свіжих відколів. Такий край може розірвати рюкзак і одяг, роз






Дата добавления: 2021-11-16; просмотров: 111; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

Воспользовавшись поиском можно найти нужную информацию на сайте.

Поделитесь с друзьями:

Считаете данную информацию полезной, тогда расскажите друзьям в соц. сетях.
Poznayka.org - Познайка.Орг - 2016-2022 год. Материал предоставляется для ознакомительных и учебных целей.
Генерация страницы за: 0.104 сек.