Стратегічні моделі економічного розвитку країн з транзитивною економікою


Політика економічного розвитку втілюється в життя на основі концепції соціально-економічного розвитку через політику держави. Загальна мета макроекономічної політики держави полягає в досягненні економічного оптимуму розвитку народного господарства країни. Форми і спосіб дій держави як суб'єкта економічної політики визначаються основними параметрами концепції соціально-економічного розвитку, прийнятої у тій чи іншій країні. Проте сама концепція соціально-економічного розвитку країни не встановлює і не регламентує масштаби й сфери економічної політики держави.

Її роль полягає в тому, щоб з'ясувати кінцеву мету суспільного розвитку на певний етап, розкрити засоби її досягнення, описати принципові правила поведінки господарських суб'єктів та індивідів, зробити можливою економічну політику, яка буде довгостроковою і послідовно запроваджуваною.

Політика економічного розвитку втілюється в політику стабілізації,структурну політику, політику розподілу доходів тощо. Ці конкретні види економічної політики сприяють реалізації цілей економічної діяльності держави у сфері стабілізації економічного розвитку, розподілу економічних ресурсів, перерозподілу доходів. Показником політики стабілізації є висока зайнятість працездатного населення країни або низький рівень безробіття. Держава втручається в ситуацію на ринку праці з тим, щоб не допустити значних розривів у рівнях безробіття на різних фазах циклу і забезпечити його відповідність темпам розвитку виробництва.

Кінець ХХ ст. характеризується реформами, спрямованими на перехід соціалістичних країн від централізованої планової економіки до ринкового господарства. Проведення реформ у країнах Азії, Східної і Центральної Європи мало відмінності в моделях і наслідках. Це зумовлено причинами, пов’язаними з вихідними умовами системних перетворень. Різним був загальний рівень економічного розвитку країн, галузева структура, глибина макроекономічних диспропорцій, ступінь реформованості господарських систем і психологічної підготовленості населення до змін, соціальна стратифікація, культурно-етнічні та історичні традиції та ін.

Радикальні реформи в Україні після розпаду СРСР ґрунтувались на неоліберальній моделі і так званій шоковій терапії. Вони характеризувались прискореною приватизацією державної власності, відмовою від державного регулювання цін і валютного курсу карбованця, планового управління економікою і планового розподілу продукції, бюджетних дотацій галузям народного господарства і населенню та ін. Головний акцент у реформах робився на проведенні монетарної політики, спрямованої на зменшення грошової маси в країні, що сприяло демонетизації економіки і, як наслідок – бартерних розрахунків, поширення тіньової економіки. Внаслідок цих дій розширилась можливість ухилення від сплати податків і зменшились надходження в бюджет. Знизились важливі економічні й соціальні показники. Так, за 1991-1999 рр. ВВП України знизився майже на 60%, приблизно на стільки ж скоротились загальні обсяги виробництва у промисловості й сільському господарстві, реальні доходи населення зменшились на 43%, а частка населення з доходом, нижчим прожиткового мінімуму, становила більше 25% загальної його чисельності. Таке надзвичайне падіння було обумовлено рядом факторів. Україна успадкувала зношені виробничі фонди, ірраціональну галузеву і виробничу структури. Обтяжливими обставинами стали різке підвищення цін на імпортні енергоносії, незавершеність виробничого циклу в національній економіці, розрив економічних відносин із сусідніми державами, значний військово-промисловий комплекс, складна екологічна ситуація, а також прорахунки в державній політиці, непослідовність у переході до ринкових відносин, значний тіньовий сектор.

У ході реформування економіки країна стала на шлях « шокової терапії», використовуючи монетаристську концепцію. Розвиток реформ за рекомендаціями МВФ привів Україну до глибокої трансформаційної кризи, наслідком якої стали неконкурентоспроможність переважної більшості продукції вітчизняного виробництва, спад виробництва і банкрутство підприємств, різке падіння життєвого рівня населення. Причиною кризової ситуації стала не сама монетарна модель економіки, а помилковий шлях її перетворень. Тому найважливішими проблемами сучасного економічного розвитку є: вибір правильного напряму розвитку, чіткий вибір пріоритетів на шляху до втілення обраної моделі. Проведення ефективних ринкових реформ передбачає не «шокову» ліквідацію економічної системи, а інституційну трансформацію, пристосування соціально-економічних інститутів до нових умов. Особливо це стосується інститутів державного регулювання економічних процесів і соціальних інститутів, що склалися протягом еволюції суспільства.

Темпи економічного зростання визначають динамічні параметри економічного розвитку країни, її місце і історичні перспективи на міжнародній арені. Забезпечення стійких темпів економічного зростання є одним з найважливіших завдань національної економіки будь-якої країни світу. Все більше країн беруть за пріоритетну ідеологію економічного зростання, яка стає основою створення держав загального добробуту.

За основним показником розвитку національної економіки – ВВП на душу населення – усі країни поділяються на розвинуті й країни, що розвиваються. На даний період до розвинутих відносять країни, в яких величина ВВП на душу населення перевищує 12 тис. дол. за рік.

Для подвоєння ВВП на душу населення в Україні при 5% зростанні необхідно 14 років, а при 7% зростанні – 10 років. Відомо, що США знадобилося 47 років, щоб подвоїти ВВП на душу населення, Японії – 33, Індонезії – 17, Південній Кореї – 10 років. Щоб наблизитися до середньосвітового рівня за умови середнього темпу економічного зростання світової економіки в 1,6%, Україні необхідно протягом 30 років підтримувати 7% економічне зростання або подвоювати цей показник кожні 10 років. Навіть враховуючи від’ємний приріст населення України, вирішення цієї проблеми потребує абсолютно нової економічної стратегії. При цьому забезпечення стійких темпів економічного зростання є одним з найголовніших завдань макроекономічного регулювання.

Проводячи політику економічного зростання, потрібній обґрунтований підхід, з урахуванням всіх наслідків його впливу на суспільні явища та процеси. Без відповідних темпів економічного зростання забезпечити добробут і благополуччя населення неможливо. Технічний і технологічний прогрес, відповідальна державна політика кожної країни та регулювання темпів економічного зростання є передумовами виведення людства на передові рубежі розвитку, надання економічному зростанню якісного й прогресивного характеру.

Економічне зростання у більшості країн світу складає декілька відсотків на рік. Так, за останні п’ять років темпи приросту реального ВВП у країнах Європейського Союзу становлять в середньому 2%.

Динаміка економічного зростання (спаду) в Україні характеризувалась наступними показниками (табл.11.1).

Таблиця 11.1

Динаміка ВВП України за період 1990- 2009 рр.

Роки У % до попереднього року
 
91,3
90,1
85,8
77,1
87,8
90,0
97,0
98,1
99,8
105,9
109,2
105,2
109,6
112,1
102,7
107,3
107,9
102,3
85,2

 

Реальний обсяг виробництва почав зменшуватися ще з середини 80-х років, але в 90-х роках, уже за умов становлення незалежності, його падіння прискорилося. Наслідки економічної кризи 90-х років відкинули країну далеко назад. За період десятилітнього спаду обсяг реального ВВП скоротився майже в 1,9 рази. Після тривалого спаду в 90-х роках, починаючи з 2000 р., в Україні спостерігаються позитивні щорічні темпи приросту реального ВВП. У наведеній таблиці динаміка ВВП України розрахована у % до попереднього року.

Розробляючи стратегію розвитку країни поряд з типами й способами складаються відповідні моделі економічного зростання, які показують конкретне співвідношення та роль задіяних факторів суспільного виробництва, а також його матеріальну основу. В екстенсивних моделях основою зростання є збільшення обсягів традиційних ресурсів, тобто зростання їх кількісної визначеності. У моделях економічного зростання інтенсивного типу, на відміну від моделей екстенсивного типу, переважають якісні фактори впливу на кінцеві результати. Матеріальною основою економічного зростання в моделях інтенсивного типу є інновації, які забезпечують зростання якісної визначеності та підвищення ефективності використання залучених ресурсів.

Використання тієї чи іншої моделі залежить від рівня розвитку та інших можливостей і визначається окресленими цілями й прагненнями. Існування різних матеріальних основ у цих моделях породжує різні стимули в отриманні обсягів прибутку для окремих суб’єктів господарювання. Екстенсивна модель економічного зростання забезпечує отримання середнього прибутку, а інтенсивна відкриває можливості для отримання надприбутку, хоча й пов’язана з певним ризиком.

В умовах сучасної глобалізації основним стартегічним напрямком будь-якої країни є економічне зростання за рахунок конкурентних переваг. Стратегією розвитку України є входження її до групи країн з домінуючим інноваційним шляхом розвитку. Після уповільнення економічного зростання в 2005 р. прогнозується підвищення економічної динаміки за рахунок структурної перебудови економіки, нагромадження нових інвестицій інноваційного характеру, зростаючої конкуренції на внутрішньому і зовнішньому ринках, трансформації механізмів перетоку капітальних і трудових ресурсів, які можуть привести до зростання ефективності факторів виробництва.

Проблема моделювання динаміки соціально-економічного розвитку в Україні є дуже важливою. Результатом її дослідження стали такі моделі розвитку:

1. Макромодель економіки «Україна-1». Ця модель призначена для складання середньострокових прогнозів розвитку ключових макроекономічних показників. Модельні зв’язки розглядаються в секторальному розрізі на основі показників і залежностей Системи Національних Рахунків України з урахуванням цілей макроекономічної політики.

2. Макромодель «Укр-макро-3». Модель побудована на основі народногосподарського балансу, має блочну структуру і містить шість підсистем «Виробництво», «Зайнятість та безробіття», «Фонди та капітальні вкладення», «Фінанси та податки», «Соціальна сфера», «Ринок товарів та послуг», які в свою чергу компонуються в два основні блоки: «Макропоказники» та «Міжпродуктові взаємодії». Особливістю даної моделі є прогнозування вартісних макроекономічних показників в умовах інфляції, врахування темпів виробничого спаду в трансформаційний період і залежності економіки від імпорту енергоносіїв, новітніх технологій, обсягів продовольства та товарів широкого вжитку.

3. Макромодель «Укр-макро-4» є вагомим доповненням до попередньої версії і призначена для моделювання економічного розвитку залежно від темпів зростання обсягів інвестування. У даній моделі керуючою змінною виступає частка інвестицій у реальному ВВП, що задається у сценарних розрахунках відповідно для уповільненого чи прискореного зростання інвестицій.

4. Моделююча система «Бюджет», яка призначена для вирішення завдань фінансового макроекономічного моделювання, зокрема оцінки очікуваних надходжень в держбюджет і обсягів його найважливіших витрат, прогнозування динаміки цін, обсягів платоспроможного попиту, експортно-імпортних потоків тощо.

5. Модель середньострокового прогнозування. Модель розроблена в Інституті кібернетики ім. В. М. Глушкова НАН України і призначена для розрахунку щорічних темпів зростання інтегральних макроекономічних показників (реального ВВП, рівня інфляції та безробіття). Дана модель базується на використанні двофакторних виробничих функцій типу Кобба-Дугласа.

6. Модель прогнозного розрахунку реального ВВП, що базується на використанні методу групового врахування аргументів (МГВА). Розроблена ця модель в Кібернетичному центрі НАН України. Технологічною основою моделі є метод групового врахування аргументів. Це – індуктивний переборний метод, який має переваги для складноструктурованих систем, зокрема для об’єктів з розмитими характеристиками, наприклад, неповною вихідною інформацією. Алгоритми МГВА знаходять єдину оптимальну для кожної вибірки модель за допомогою перегляду всіх можливих моделей-кандидатів та вибору операції їх оцінки за балансовим критерієм на незалежній вибірці даних. Вихідною моделлю є краща з множини моделей-кандидатів, а саме та, що веде до мінімального значення зовнішнього критерію.

7. Довгострокова економетрична модель економічного зростання у перехідних економіках. Модель була розроблена О. Гаврилишиним і співробітниками МВФ І. Ізворські та Р. Рооденом. У даній моделі автори використали регресивний аналіз, виокремивши кілька впливових факторів, що характеризують інституційні зміни в економічному середовищі.

Аналізуючи результати й важливість даних розробок сучасних вчених для формування стратегії економічного зростання в Україні, зазначимо, що на цей час, на жаль, відсутня інтегрована модель динамічного розвитку й економічного зростання на макро- та мезорівнях, яка б враховувала конкурентоспроможність економічної системи взагалі та окремих економічних регіонів.

Для забезпечення стабільного економічного зростання і зміцнення позицій України у світовому господарстві необхідно розширити джерела конкурентних переваг за рахунок інвестиційних важелів та інновацій.

Важливою умовою переходу до економічного зростання є створення привабливого інвестиційного середовища в країні. Україна сьогодні є потенційно привабливою для іноземних інвесторів. Їх бажання вкладати капітал в економіку зумовлено метою закріпитися на перспективному ринку збуту, прагненням отримувати прибутки на довгостроковій основі, доступом до порівняно дешевих джерел сировини та ресурсів, що підвищує конкурентоспроможність продукції за рахунок економії витрат виробництва і наближеності до джерел сировини, використання відносно дешевої і кваліфікованої робочої сили як важливого фактора зниження витрат виробництва.

До основних напрямів формування стратегії економічного зростання належить також стабілізація фінансово-грошової та банківської системи; докорінна перебудова податкової системи в напрямі її глибокої лібералізації, зменшення податкового тягаря та створення ефективних економічних механізмів стимулювання підприємницької діяльності; радикальні інституційні зміни, серед яких особливе місце належить відносинам власності, диверсифікації форм її реалізації; зміни в системі управління економікою, надання більших повноважень і відповідальності регіонам; перебудова організаційної структури виробництва з урахуванням пріоритетності наукомістких і високотехнологічних галузей економіки, що дозволить Україні ввійти у світовий економічний простір з високим науково-технічним потенціалом.

Значна роль у відновленні економічного зростання країни належить аграрній реформі, яка б привела до підвищення економічної ефективності аграрного сектора, спонукала до ефективнішого господарювання, заснованого на ринкових принципах (лібералізація ціноутворення на сільськогосподарську продукцію, надання вигідних умов кредитування сільськогосподарським підприємствам тощо).

У сфері зовнішньоекономічних відносин головним є поступове входження України у світовий економічний простір. Незважаючи на економічне зростання на початку ХХІ ст., підстав для оптимістичних оцінок ще замало, оскільки вони не спираються достатньою мірою на чинники довготривалої дії. Аналіз позитивних результатів останніх років розвитку показав, що вихід країни на траєкторію зростання став можливим завдяки відкритості економіки й активному використанню зовнішньоекономічного чинника. Разом з тим країні потрібно змінювати нинішню однобічну метало-сировинну спеціалізацію, яка не може бути надійною основою для стабільності довгострокового економічного зростання.

Найближчі завдання зовнішньоекономічної діяльності уряду України в межах стратегії розвитку такі:

- не допускати зниження цінової конкурентоспроможності вітчизняного експорту;

- на основі створення вільних економічних зон, відповідної монетарної політики стимулювати експорт, особливо продукції високотехнологічних галузей і виробництв;

- активно впроваджувати політику гнучкого протекціонізму, забезпечувати захист галузей і виробництв, які являються потенційно конкурентоспроможними на внутрішньому й зовнішньому ринках.

Важливим напрямом стратегії економічного зростання є і соціальна політика, яка повинна спрямовуватись на створення необхідних умов для підвищення добробуту населення країни, передусім за рахунок ділової активності, стимулювання трудової і підприємницької діяльності, а на цьому ґрунті збільшення платоспроможного попиту. Забезпечення стабільних темпів розвитку економіки України в середньо- й довгостроковій перспективі потребують обов’язкового вирішення цих фундаментальних проблем.

 


ТЕМА 12



Дата добавления: 2021-12-14; просмотров: 251;


Поиск по сайту:

Воспользовавшись поиском можно найти нужную информацию на сайте.

Поделитесь с друзьями:

Считаете данную информацию полезной, тогда расскажите друзьям в соц. сетях.
Poznayka.org - Познайка.Орг - 2016-2024 год. Материал предоставляется для ознакомительных и учебных целей.
Генерация страницы за: 0.015 сек.