ІV. Короткий зміст питань, що виносяться на державний іспит з теоретико – методичних основ фізичного виховання (теорія та методика фізичного виховання).

1. Базові поняття теорії фізичного виховання: «Фізична культура», «Фізичне виховання», «Фізичний розвиток», «Спорт».

Фізична культура, сказано у І статті Закону України «Про фізичну культуру і спорт» - це «складова частина загальної культури суспільства, що спрямована на зміцнення здоров′я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини, з метою гармонійного формування її особистості».

Основні сфери та напрямки впровадження фізичної культури передбачені Главою ІІ вище згаданого закону. Показниками стану розвитку фізичної культури є:

• рівень здоров′я фізичного розвитку та підготовленості різних верств населення;
• ступінь використання фізичної культури в різних сферах діяльності;
• рівень розвитку системи фізичного виховання;
• рівень розвитку самодіяльного масового спорту;
• рівень забезпеченості кваліфікованими фахівцями;
• рівень впровадження у фізичну культуру досягнень науково-технічного прогресу;
• відображення явищ фізичної культури у творах мистецтва і літератури;
• матеріальна база;
• рівень спортивних досягнень.

Фізичне виховання – це соціально організований педагогічний процес, спрямований на формування знань, умінь і практичних навичок щодо фізичного самовдосконалення, підвищення розумової і фізичної працездатності, розвитку фізичних якостей, утвердження пріоритетів ведення здорового способу життя впродовж життя.

Велику увагу фізичному вихованню приділяв Х.А. Гельвецій. Його основними завданнями він вважав: зміцнити тіло і дух, зробити людину сильнішою, міцнішою, здоровішою, а отже щасливішою. Учні щоденно декілька годин повинні приділяти таким фізичним вправам, як біг, боротьба, стрибки, плавання, заняття гирями, їзда верхи тощо.

Багато цінного для сучасної практики фізичного виховання можна почерпнути з методики Д. Локка. Метою виховання він вважав підготовку джентльмена, який вміє розумно і прибутково вести свої справи, має здоровий дух у здоровому тілі і вміє поводитись у товаристві.

Джентльмен – це людина фізично сильна і загартована. Звідси три завдання: виховання тіла, характеру, розуму і комплексний підхід до їх розв′язання – єдність фізичного, психічного і розумового.

Сьогодні значний внесок у систему фізичного виховання вносять такі вчені як В.Г. Арєф′єв, В.Н. Платонов, Б.М. Шиян, Б.М. Мицкан, Т.О. Круцевич та інші.

Фізичний розвиток – за визначенням І.Д. Глазиріна – це процес становлення, зміни морфологічний властивостей організму, фізичних якостей, здібностей, що вдосконалюються під впливом умов існування виховання протягом індивідуального життя людини та поколінь. У поняття «Фізичний розвиток» входять не тільки такі ознаки як довжина чи маса тіла, охват грудної клітки, а й ті, що характеризуються функціонуванням систем організму, міжсистемних взаємозв′язків, всебічний розвиток рухових якостей та здібностей (П.Н. Башкиров, 1962).

Б.М. Шиян поняття «Фізичний розвиток» розкриває у різних тлумаченнях:

1. Як процес зміни форм і функцій (морфофункціональних властивостей) організму людини протягом її індивідуального життя;

2. Як сукупність ознак, що характеризують зовнішні показники «фізичного стану» організму на тому чи іншому етапі його фізичного розвитку (ріст, вага, окружності тіла, спірометрія, динамометрія тощо).

Фізичний розвиток характеризується змінами показників, які можна умовно поділити на три групи:

• Показники будови тіла, які свідчать про морфологічні зміни тіла людини;
• Показник розвитку фізичних якостей, що характеризують зміни рухових функцій;
• Показники здоров′я, що віддзеркалюють морфологічні і функціональні зміни систем організму людини.

Спорт - це цілеспрямована спеціальна підготовка з метою досягнення високих результатів у загальних умовах з конкретного виду спорту. Це світ емоцій, складний комплекс людських взаємовідносин, популярне видовище, одне з найбільш масових соціальних рухів сьогодення (І.Д. Глазирін, 2003).

В.М. Платонов (1997) вважає, що до кінця ХХ і на початку ХХІ століття чітко визначились три різновиди сучасного спорту: олімпійський, масовий та професійний спорт.

Б.М. Шиян виділяє основні функції спорту. Визначальною функцією спорту він називає змагальну функцію. Змагальній діяльності у спорті властиве гостре (але не антагоністичне) суперництво, чітка регламентація взаємодії учасників змагань уніфікація змагальних дій, умов їх виконання і способів оцінки досягнень. Все це обумовлено відповідними (локальними, національними, міжнародними) спортивними класифікаціями та правилами змагань.

Виховна функціяпередбачає з одного боку підвищення ефективності змагальної діяльності, з другого – сприяє всебічному вихованню соціально активної особистості. Однак, спортивна діяльність сама по собі бажаного виховного ефекту не забезпечує. Вплив спорту може мати як позитивний, так і негативний ефект.

Функція підвищення фізичної активності передбачає підготовку до різних видів суспільної діяльності і і покликана сприяти всебічному розвитку людини, вдосконалювати їх фізичні і духовні здібності, розширювати арсенал життєво важливих рухових вмінь, підвищувати їх надійність у складних умовах.

Оздоровча і рекреаційно-культурна функція спрямована на зміцнення здоров′я людей, забезпечення активного відпочинку, формування естетичних смаків.

2. Нормативно-правове, науково-методичне та програмове забезпечення системи фізичного виховання.

До основних нормативно-директивних документів, якими керується шкільна фізична культура відносять Закон України «Про фізичну культуру і спорт», Державну програму розвитку фізичної культури, навчальні програми для всіх ланок системи (починаючи з дітей дошкільного віку і до військовослужбовців), Національна спортивна класифікація, Державні тести і нормативи оцінки фізичної підготовленості населення України, Національну доктрину розвитку освіти України (стаття 6 «Фізична культура – основний засіб формування здорового способу життя») та Національну доктрину розвитку фізичної культури і спорту України, зокрема 4 стаття Державної програми розвитку фізичної культури і спорту в Україні спрямовані на практичну реалізацію Закону України «Про фізичну культуру і спорт». Вони розкривають основні напрямки державної політики в галузі фізичної культури і спорту,

визначають їх роль у житті суспільства, показують тенденції розвитку фізкультурно-спортивного руху, та накреслюють практичні заходи щодо впровадження фізичної культури в побут громадян, а також основні засади організаційного, матеріально-технічного, кадрового, інформаційного та інших її забезпечень на певні етапи суспільного розвитку. «Державні тести і нормативи оцінки фізичної підготовленості і населення України» розкривають систему тестування фізичної підготовленості населення, включає виконання комплексних рухових дій, що дозволяє визначити і оцінити рівень розвитку основних фізичних якостей – витривалості, сили, прудкості, спритності, гнучкості, що мають суттєве значення для життєдіяльності людини, її фізичного стану здоров′я.

3. Характеристика основних завдань системи фізичного виховання: освітні, виховні, оздоровчі.

У процесі фізичного виховання вирішується багато завдань, але всі вони можуть умовно об′єднані в три групи: освітні, оздоровчі і виховні.

Вирішення освітніх завдань у процесі фізичного виховання полягає в тому, щоб:

• зробити знання надбані як суспільством так і світовою наукою і практикою, доступними для кожної особистості щоб поставити їх в основу фізичного самовдосконалення;
• сформувати основні, спеціальні, життєво прикладні рухові уміння й навички з урахуванням індивідуальних особливостей школярів, стану їх здоров′я, рівня фізичної підготовленості;
• навчити кожного застосовувати набуті знання і навички у щоденному побуті впродовж усього життя.

Група оздоровчих завдань спрямована на:

• забезпечення оптимального розвитку властивих людині фізичних якостей і на їх основі вдосконалення фізичного розвитку;
• зміцнення та збереження здоров′я загартування та виховання навичок здорового способу життя;
• вдосконалення будови тіла, формування правильної постави, навичок правильного дихання, запобігання та корекція плоскостопості, уміння здійснювати фізичний самоконтроль, дотримання правил техніки безпеки під час занять руховою активністю, особистої гігієни;
• забезпечення творчого довголіття, високої розумової і фізичної працездатності впродовж усього життя.

Вирішення виховних завдань передбачає:

• розвиток інтелекту й утвердження життєвого оптимізму;

• патріотичне та моральне загартування молоді, виховання волі;
• виховання любові до краси рухів;
• розширення сфери екологічного впливу навколишнього середовища на особу;
• виховання загальнолюдських якостей – доброти, взаємодопомоги.

4. Характеристика основних і допоміжних засобів фізичного виховання.

Основним засобом фізичного виховання є фізичні вправи. Фізичними вправаминазиваються лише ті рухові дії, які спрямовані на вирішення завдань фізичного виховання і підпорядковані його закономірностям. Найбільша питома вага у вирішенні завдань, навчання і вихованням, належить фізичним вправам. Це зумовлено низкою причин, серед яких:

· Фізичні вправи на відміну від інших рухових дій виконуються відповідно до закономірностей фізичного виховання;

· Фізичні вправи (як система рухів) виражають думки й емоції людини, її активність, ставлення до навколишнього середовища, а отже впливають на фізичну і духовну сферу особи;

· Фізичні вправи – один із способів передачі суспільно-історичного досвіду в цілому і в галузі фізичного виховання зокрема, а це робить їх потужним засобом виховання;

· Фізичні вправи впливають не тільки на морфофункціонадльний стан організму, але й на психічний стан особи;

· Фізичні вправи є предметом навчання у фізичному вихованні з метою використання у процесі самовдосконалення. Іншими словами вони «спрямовані на себе», тоді як інші рухові дії спрямовані на предмет виробничої діяльності;

· Фізичні вправи задовольняють природну потребу людини в руховій діяльності.

Допоміжними засобами фізичного виховання прийнято вважати: сонячну радіацію, повітря, землю та водне середовище. У процесі фізичного виховання названі оздоровчі сили використовуються у двох напрямах:

• Як супутні умови занять фізичними вправами (відкрите повітря, гірський клімат тощо), коли вони доповнюють, підсилюють чи оптимізують дію фізичних вправ;

• Як відносно самостійні засоби загартування та оздоровлення коли організовуються спеціальні процедури, що дозуються певним чином (повітряні, сонячні, водяні ванни, босо ходіння, загартування тощо).

5. Фізичні вправи – основний засіб фізичного виховання, їх зміст і форми.

У практиці фізичного виховання використовується велика кількість різноманітних фізичних вправ, які відрізняються між собою як за Фомою так і за змістом.

Зміст фізичної вправи утворюють з одного боку всі ті рухи й операції, які входять до тої чи іншої вправи, і з другого – ті складні і багатогранні процеси, які відбуваються в організмі під час виконання вправи. Вони можуть розглядатись у багатьох аспектах: психологічному, фізіологічному, біомеханічному, біохімічному та ін.

Форма фізичної вправи являє собою її внутрішню і зовнішню структури.

Внутрішня структура фізичної вправи характеризується взаємодією тих процесів, які відбуваються в організмі під час виконання тої чи іншої вправи: при виконанні наприклад таких різних за змістом вправ як біг і піднімання штанги, процеси нервово-м′язової координації, взаємодія моторних і вегетативних функцій, а також співвідношення енергетичних процесів (аеробних та анаеробних) будуть суттєво відрізнятися.

Зовнішня структура фізичної вправи – це її видима сторона, яка характеризується співвідношенням просторових, часових і динамічних параметрів руху.

Форма і зміст фізичної вправи органічно взаємопов′язані причому зміст – визначальна і динамічніша сторона, яка відіграє провідну роль щодо форми.

6. Класифікація фізичних вправ.

Класифікація фізичних вправ передбачає розподіл їх на взаємопов’язані групи за спільними ознаками.

В сучасній теорії фізичного виховання найбільш науково обґрунтовані для практичного застосування класифікації фізичних вправ за такими ознаками.

1. Класифікація фізичних вправ за ознакою переважного впливу на прояв і розвиток фізичних якостей:

• силові, що передбачають подолання опору;
• швидкісні, що передбачають короткочасне виконання рухових дій з великою швидкістю;
• швидкісно-силові, які вимагають прояву великих зусиль за якомога коротший час;
• на витривалість, які передбачають тривале виконання рухових дій без перерви для відпочинку або їх повторне виконання до втоми;
• на спритність, виконання яких вимагає складно координаційних дій, незвичайних вихідних положень, перебудови рухової діяльності відповідно до зміни ситуації;
• на гнучкість, що виконується з великою амплітудою;
• на рівновагу, які виконуються на обмеженій площі опори – на підвищені та рухомій опорі.

2. Класифікація фізичних вправ за їх значенням для вирішення освітніх завдань:

·основні (змагальні), які є предметом засвоєння вправ відповідно до вимог

програм фізичного виховання, або конкретного виду спорту;

· підготовчі, за допомогою яких розвивають необхідні для виконання основної вправи рухові якості;

·підвідні, за допомогою яких легше засвоїти техніку складних за

структурою основних вправ.

3. Класифікація фізичних вправ за їх значенням для розвитку тієї чи іншої групи м′язів: вправи для м′язів рук і плечового поясу; вправи для м′язів тулуба і шиї; вправи для м′язів ніг і тазу.