Прогноз та прогнозування національної економіки

В усіх економічних системах прогноз є необхідною складовою процесу планування і розробки економічної політики країни. Вирішення фундаментальних проблем національної економіки, які стоять перед Україною, неможливо без обґрунтованих прогнозів. Необхідність прогнозування викликана тим, що майбутнє невизначене й ефект багатьох рішень, які приймаються тепер в економіці, протягом певного часу не відчуватиметься. Тому точне передбачення майбутнього підвищує ефективність процесу прийняття рішень. Прогнози для національної економіки можуть розроблятися як державними, так і недержавними організаціями.

Прогноз (з гр. Prognosis – передбачення) – це науково обґрунтоване судження про можливий стан об'єкта в майбутньому, а також про альтернативні шляхи й строки досягнення такого стану.

Прогнозування – це процес розроблення прогнозів. Одним з найважливіших напрямів прогнозування суспільного розвитку є соціально-економічне прогнозування. В усіх галузях життя суспільства ланкою, за допомогою якої відбувається взаємозв’язок між теорією і практикою, є прогнозування. Відповідно до цього в методології прогнозування виділяють два аспекти: теоретичний і управлінський. Теоретичний аспект полягає у тому, що за допомогою прогнозування здійснюється аналіз реальних фактів і причинно-наслідкових зв'язків, оцінка й опис можливих і бажаних перспектив розвитку об'єкта. Управлінський аспект виявляється в тому, що прогнозування дає змогу формувати рекомендації щодо державного регулювання економіки на відповідну перспективу. Соціально-економічне прогнозування є складовою ширшого поняття – передбачення.

Передбачення– це відображення дійсності, засноване на визнанні законів природи, суспільства та мислення. Існує три форми передбачення, залежно від ступеня конкретизації процесів що досліджуються: гіпотеза, прогноз і план.

Гіпотеза характеризує наукове передбачення на рівні загальної теорії. Науковою підставою побудови гіпотези є теорія і відкриті на її підставі закономірності, причинно-наслідкові зв'язки й тенденції функціонування й розвитку об'єктів. На цьому рівні об'єкти описують за допомогою якісних характеристик. Прогноз базується на якісних і кількісних параметрах. Він має більшу визначеність і достовірність, але має імовірний характер.

План– це комплекс заходів, спрямованих на досягнення певних цілей. Головна різниця між гіпотезою, прогнозом і планом полягає в тому, що останній має визначеність завдань. У ньому передбачення отримало найбільшу конкретність. Через це прогнозування і планування пов’язані найтісніше. Єдність між ними зумовлена тим, що прогнозування створює умови для науково обґрунтованого планування (процесу прийняття управлінських рішень).

Залежно від часу розроблення прогнозу відносно плану форми їх поєднання можуть бути різними:

- прогнозування може передувати процесу розробки плану (прийняттю управлінських рішень). Як правило, для того щоб прийняти обґрунтоване рішення, необхідно мати прогноз, наприклад, обсягів і структури попиту, стратегії і тактики конкурентів, можливих змін у господарському законодавстві, міри можливого ризику і т. ін.;

- прогноз і план можуть розроблятися одночасно, оскільки як планові, так і прогнозні розрахунки спираються на велику кількість показників (констант і змінних), у тому числі таких, що мають прогнозне походження (індекс цін, показники ефективності використання ресурсів тощо);

- прогноз може здійснюватися після прийняття управлінського рішення.

У такому варіанті виділяють два аспекти. Перший називають прогнозуванням наслідків прийнятих рішень. Другий аспект пов'язаний з безперервністю і календарним характером планування і прогнозування. Процес планування починається ще до початку втілення планових заходів, але в межах попереднього планового періоду. Для цього здійснюється прогноз очікуваного виконання плану. Наприклад, згідно із Бюджетним кодексом України проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний рік, який «задає тон» усім наступним етапам бюджетного процесу, розробляється до 1 червня поточного бюджетного року. Але щоб сформувати продуману бюджетну політику на наступний рік, необхідно мати прогноз очікуваного виконання бюджету за поточний рік.

Прогнозування і планування можуть існувати окремо одне від одного. Це зумовлено тим, що існують об'єкти, які не підлягають плануванню, але можуть бути об'єктами прогнозування. До них належать, наприклад, політичні, демографічні процеси, творчість у сфері науки, мистецтва та ін. За допомогою управлінських рішень можна здійснювати лише непрямий вплив на процеси та явища. У соціально-економічній діяльності прогноз необхідний для того, щоб обрати з багатьох рішень найбільш оптимальне, яке дозволить досягти найкращих результатів. Чим вища якість прогнозів, тим ефективніше само рішення, а значить і діяльність держави в цілому. Однією з найважливіших характеристик соціально-економічного прогнозування є класифікація (типологія) прогнозів. Класифікувати прогнози можна за 12 ознаками (табл. 10.1).

Таблиця 10.1

Класифікація прогнозів

Відповідно до Закону України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» прогнози економічного і соціального розвитку мають розроблятися на середньостроковий і короткостроковий періоди. У прогнозах мають бути відображені: аналіз соціально-економічного розвитку країни за попередній період і характеристика головних проблем розвитку економіки і соціальної сфери; очікувані зміни зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної ситуації і їх вплив на економіку країни; оцінка впливу можливих заходів державної політики у прогнозному періоді на розвиток економіки і соціальної сфери; цілі та пріоритети економічного і соціального розвитку та пропозиції щодо напрямів державної політики на відповідний період; прогноз кон’юнктури на внутрішніх і зовнішніх ринках стратегічно важливих товарів (послуг); основні макроекономічні та інші необхідні показники і баланси економічного і соціального розвитку, в тому числі по галузях і регіонах; висновки щодо тенденцій розвитку економіки країни у прогнозному періоді.

Органи законодавчої і виконавчої влади використовують результати прогнозів у даних сферах, приймаючи конкретні рішення в галузі економічної політики і розробляючи державні програми та індикативні плани.