Значення цивільної оборони, її діяльність на території України

Вирішувати це завдання на наступному етапі - етапі розвитку системи захисту населення й територій від надзвичайних ситуацій, випало незалежної України.

Необхідність нових підходів до організації й змісту заходів щодо захисту населення й територій, особливо в сфері природно-техногенної безпеки, викликалася об'єктивними умовами.

В 80-і рр. стали досить швидко накопичуватися проблеми попередження й ліквідації надзвичайних ситуацій природного й техногенного характеру. Це було обумовлено значним ростом в останні десятиліття кількості й масштабів виникаючих надзвичайних ситуацій природного й техногенного характеру, по своїх наслідках порівнянних у ряді випадків з наслідками військово-політичних конфліктів. Для їхньої ліквідації було потрібно зосередження зусиль усієї держави, а в деяких випадках - допомога з боку світового співтовариства.

Основними причинами росту кількості й масштабів виникаючих надзвичайних ситуацій природного й техногенного характеру були:

- сучасний бурхливий науково-технічний прогрес не тільки сприяв підвищенню продуктивності й поліпшенню умов праці, росту матеріального добробуту й інтелектуального потенціалу суспільства, але й привів до зростання ризику аварій як великих технічних систем так і одиничних потужностей агрегатів, що обумовлено збільшенням числа й складності останніх, ростом їхньої територіальної концентрації на промислових й енергетичних об'єктах;

- прогресуюча урбанізація територій, збільшення щільності населення Землі і як наслідок - зростаючі наслідки антропогенного впливу на навколишнє природне середовище й глобальну зміну клімату на Планеті.

Про значні масштаби надзвичайних ситуацій, що є наслідком природних і техногенних катастроф, можуть свідчити наступні факти:

- у найбільших землетрусах ХХ століття: Ашгабатському (Туркменія), Тангшенському (Китай) і Спітакському (Вірменія) загинуло відповідно 110, 243 й 25 тис. чоловік;

- у результаті аварії на Чорнобильської АЕС радіоактивному забрудненню піддалися території більше десятка країн й в першу чергу України;

- у результаті хімічної аварії на комбінаті в м. Бхопал (Індія) загинуло 2,5 тис. чоловік, постраждало більше 200 тис. чоловік.

Саме Чорнобильська катастрофа підтвердила назрілу необхідність рішення проблем захисту населення й територій при надзвичайних ситуаціях природного й техногенного характеру на державному рівні, а Спітакська трагедія (Вірменія, 1988 р.) прискорила ухвалення рішення по даному питанню.

Ризик виникнення надзвичайних ситуацій на території України залишається високим. Зростає масштабність наслідків аварій, катастроф і стихійних лих, що ставити проблему запобігання виникнення надзвичайних ситуацій і ліквідації або мінімізації їхніх наслідків у ряді найбільш актуальних.

З метою приведення ЦО у відповідність сучасним вимогам ЦО України була реорганізована.

По-перше, ЦО була виведена з підпорядкування Міністерства оборони в окрему структуру – Штаб ЦО України, підпорядкований прем'єр міністру України.

По-друге, на перше місце був поставлений захист від НС мирного характеру, а не військового, як це було раніше.

По-третє, пріоритетним напрямком стало попередження НС, а не ліквідація їх наслідків, тому що на превентивні заходи потрібно на порядок менше фінансових і матеріальних витрат, ніж на ліквідацію наслідків НС.

В зв'язку зі зростанням об'єму завдань, що виконувалися Штабом ЦО України, Президент України 26 жовтня 1996 р. видав Указ «Про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій й у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи» (далі МНС).

У дійсний час ЦО України організовується за територіально-виробничим принципом по всій території держави.

Територіальний принцип організації означає, що незалежно від відомчої приналежності, ЦО об'єктів господарювання організаційно входе до структури ЦО Автономної Республіки Крим, областей, міст, районів, на території яких вони розташовані.

Виробничий принцип полягає в тому, що ЦО об'єкту господарчої діяльності організаційно входе до структури ЦО відповідних міністерств, відомств та установ, керівники яких несуть повну відповідальність за стан ЦО в цих установах.

Загальне керівництво Цивільною обороною України здійснює Кабінет Міністрів України, міністерства й інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації, керівники підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності і господарювання. Керівництво цивільною обороною Автономної республіки Крим, областей, районів, міст, територій сільських рад і населених пунктів здійснює Рада Міністрів Автономної республіки Крим (АРК), місцеві державні адміністрації, керівники підприємств, установ й організацій, незалежно від форм власності й господарювання.

Начальником Цивільної оборони України є Прем'єр-міністр, його заступником - керівник центрального органа виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій і у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС); начальником Цивільної оборони АРК є голова Ради Міністрів АРК; начальниками ЦО в областях, містах, районах є керівники місцевих державних адміністрацій.

Начальник ЦО об'єкта підпорядковується начальникові ЦО міністерства, відомства й начальникові ЦО міста (району), на території якого розташований об'єкт.

Основні завдання ЦО України є:

1) попередження виникнення НС техногенного, природного походження і вживання заходів щодо зменшення збитків і втрат у випадку аварій, катастроф, вибухів, великих пожеж і стихійних лих;

2) оповіщення населенняпро загрозу і виникнення НС у мирний і військовий час і постійне інформування його про обстановку, яка складається;

3) захист населеннявід наслідків аварій, катастроф, великих пожеж, стихійних лих і засобів масового враження;

4) організація життєзабезпеченнянаселення під час техногенних аварій, катастроф, стихійного лиха і у період військового часу;

5) організація і проведеннярятувальних та інших невідкладних робіт у районах лиха й осередках ураження;

6) створення систем аналізуі прогнозування, управління, оповіщення і зв'язку, спостереження і контролю за радіоактивним, хімічним і бактеріологічним зараженням

7) підготовка і перепідготовкакерівного складу ЦО, її органів управління і сил, навчання населення умінню користуватися засобами індивідуального захисту (далі ЗІЗ) і діям у надзвичайних ситуаціях.