Історія сучасних взаємовідносин людини й природного середовища. Екологія і практична діяльність людини. Життєвий простір. Екологічні основи раціонального природокористування.

Наш час – останні 40-50 років – характеризується розвитком глобальної екологічної кризи, виникненням і посиленням парникового ефекту, появою озонових дірок та кислотних дощів, суперіндустріалізацією, суперхімізацією, суперспоживанням і суперзабрудненням усіх частин біосфери. Чисельність людства в 1995 році перевищила 5,6 млрд чоловік. Оскільки екологічна криза на планеті в цей період розвивалася нерівномірно – залежно від обсягів впливу різних антропогенних чинників, її тривалість умовно можна поділити на три етапи.

Перший етап (1945-1970 рр.) характеризується нарощуванням гонки озброєнь всіма розвиненими країнами світу, хижацьким знищенням природних ресурсів у всьому світі, розвитком кризових екологічних ситуацій у межах Північної Америки, Європи, окремих регіонів колишнього СРСР.

Другий етап (1970-1980рр.) позначився бурхливим розвитком екологічної кризи в світі (в Японії, більшості регіонів колишнього СРСР, Південної Америки, Азії, Африки), інтенсивним зростанням ступеня забруднення вод Світового океану та космічного простору. Це – етап дуже широкої хімізації, максимального світового виробництва пластиків, розвитку глобального мілітаризму, реальної загрози глобальної катастрофи (внаслідок ядерної війни) та виникнення могутнього міжнародного державного і громадського руху за спасіння життя на планеті.

Третій етап ( з 1980 року до теперішнього часу) характеризується зміною ставлення людей на планеті до природи, всебічним розвитком екологічної освіти в усіх країнах, широким громадським рухом за охорону навколишнього середовища, виникненням величезної кількості “зелених” (організацій, асоціацій, товариств), появою й розвитком альтернативних джерел енергії, розвитком дехімізації та ресурсозберігаючих технологій, прийняттям нових національних і міжнародних законів про охорону . На цьому етапі також почалася демілітаризація в найбільш розвинених країнах. В останній період людина виступає як могутня геологічна сила, що змінює стан навколишнього середовища.

Людина тісно поєднана з живою природою походженням, матеріальними і духовними потребами. Масштаби і форми цих зв’язків невпинно росли від локального використання окремих видів рослин і тварин до практично повного залучення живого покрову планети в життєзабезпечення сучасного промислово розвинутого суспільства. Становище людини в біосфері двояке. Як біологічні об’єкти ми тісно залежимо від фізичних чинників середовища і пов’язані з ними через харчування, дихання, обмін речовин. Людських організм має свої пристосувальні реакції, які виробилися в ході біологічної еволюції. Зміна фізичного середовища – газового складу повітря, якості води, їжі, клімату, потоку сонячної радіації та інших чинників – одразу позначається на здоров’ї і працездатності людей.

Проте, головною особливістю людини, що відрізняє її від інших видів, є новий спосіб взаємодії з природою через утворювану нею культуру. Як могутня соціальна система, людство створює на Землі своє культурне середовище.

Процес взаємодії людини , її практичної діяльності і природи суперечливий. Він пов’язаний з дедалі зростаючим рівнем технічного і соціального прогресу. Технічна могутність людини досягла масштабів, які дорівнюють природним. Так, будівельна і гірничовидобувна техніка щороку переміщує на поверхню планети більше матеріалу, ніж зноситься в моря усіма ріками світу внаслідок водної ерозії. Людська діяльність на планеті змінює клімат, впливає на склад атмосфери і Світовий океан.

У минулому було чимало прикладів деградації середовища і підриву економіки цілих народів через стихійний розвиток взаємовідносин з природою. Культура, якщо вона розвивається стихійно, а не спрямовується свідомо, залишає за собою пустелю.

Наприкінці неоліту площі, на яких жили люди, були крихітними острівцями серед океану незайманої природи. Нині, після 6 тисч років панування людини, становище майже протилежне. З загальної площі материків (148,85 млн. км²) 15,1 млн км² обробляється та зайнято містами і селами, 30,5 – луками й пасовиськами, 61,65 – скелями, пустелями, льодовиками тощо, 41,6 – лісами. Людина освоює простір у вертикальному напрямку: збільшується висота будинків у містах, освоюється й підземний простір (метро, трубопроводи тощо).

Накопичений досвід свідчить, що для збереження природного середовища великого регіону в оптимальному становищі, тобто, щоб не порушити кліматичних умов і забезпечити виробництво харчових продуктів у необхідній кількості, а також відпочинок людей, треба близько 30% площі залишити в стані, наближеному до природного (національні парки, ліси, заказники. Половина з тих 70% площі, що залишається, має відводитися під виробництво продуктів харчування. Зменшення площ дикої природи неприпустиме, бо це неодмінно призведе до екологічної катастрофи. Слід зазначити, що абсолютно “дикими” недоступними для втручання людини повинно бути лише 3-5% площі, але вона має дуже велике значення, бо забезпечує збереження рідкісних видів тварин і рослин (заповідники).

Проте, разом з технічним оснащенням зростає і наукова озброєність людства. Одним з успіхів природознавства ХХ сторіччя стало усвідомлення діалектичної єдності суспільства і природи, необхідності переходу від концепції панування людини над природою до концепції взаємодії з нею.

В.І. Вернадський у першій половині нашого сторіччя передбачав трансформацію біосфери в ноосферу – сферу розуму, сформовану на засадах доцільності й наукової завершеності.

Розвиток екології як науки з притаманими їй законами підказав, що людське суспільство у своїх зв’язках з природою також повинно підпорядковуватися екологічним законам. Це різко змінило роль екології, яка набула особливої відповідальності за вирішення багатьох проблем, пов’язаних із способами господарської діяльності. Головні з них:

-проблеми раціонального використання природних ресурсів;

-забезпечення стійкості середовища існування.

Біологічні ресурси землі – це всі живі організми, їх популяції і угрупуванн, що забезпечують повноцінне існування сучасної людини та її майбутніх поколінь.

Ці ресурси визначають насамперед біологічну основу життєдіяльності людей.

Виразною рисою біологічних ресурсів є їх відновність, яка визначається процесами розмноження організмів. Це дає принципову біологічну основу для можливого стабільного існування людства, основний принцип при цьому – невичерпність , тобто, використання приросту біологічної продукції в масштабах, які б не порушували процесу її відтворення.

Біологічні ресурси, за рахунок яких живе людство, поділяються на три категорії:

-життєзабезпечуючи системи біосфери;

-біоресурси, введені в господарську діяльність людини;

-ресурси, необхідні для гармонійного і духовного розвитку людини.

Перша категорія наведена всіма групами живих організмів – рослин, тварин, грибів, бактерій, які забезпечують повноту і швидкість біологічного кругообігу, газовий склад атмосфери, якість природних вод, природну грунтову родючисть, самоочисну спроможність водойм і грунтів, маштаби і темпи первинних та відносних сукцесій.

Друга категорія – джерела харчових продуктів, технологічної сировини, лікарських препаратів.

Третя категорія забезпечує потреби людини і суспільства в спілкуванні з природою через рекреаційну і туристську діяльність, спорт та ін. Рекреація (“відновлення сил” – лат.) , її екологічна суть, полягає у поліпшенні процесів метаболізму людського організму на природі.

В процесі розвитку теорії і практики раціонального природокористування виробилися його чотири основних принципи:

-обережне ставлення до засобів виробництва, якими є природні ресурси;

-забезпечення оптимізації взаємодії суспільства з природою;

-збіг екологічних цілей з економічними, соціальними і політичними;

-широке залучення трудящих, усього населення до екологічної політики суспільства.

Питання для самоконтролю

Питання 1.8. Чи можна сказати, що ми живемо в період глобальної екологічної кризи?

Так.

Ні.

Питання 1.9. Чи можна вважати. що на данному етапі виробнича діяльність людини співставима з геологічною силою. що повністю змінює обличчя планети?

Так.

Ні.

Питання 1.10. Чи можна назвати умови, необхідні для гармонійного і духовного розвитку людини, біологічними ресурсами?

Так.

Ні.

Питання 1.11. Чи можна вважати, що для успішного виходу з екологічної кризи обов’язковою умовою є узгодження екологічної мети будь якого суспільства з його економічними, соціальними і політичними цілями?

Так.

Ні.

Параграф 1.3