Ім'я і його значення у ранньому дитинстві

У ранньому віці дитина засвоює своє ім'я. 6-місячне не­мовля реагує на своє і чуже ім'я по-різному. Воно є показ­ником індивідуальності дитини, відрізняє її від інших. Водночас є і засобом ідентифікації з іншими людьми, під­кресленням її належності до статі, сім'ї, національності. Вживання ласкавих форм імені демонструє малюку пози­тивне ставлення до нього. Дитина пізнає своє ім'я раніше, ніж прізвище, і користується ним у спілкуванні з іншими. Ім'я індивідуалізує дитину й водночас ідентифікує її з пев­ною культурою, нацією, предком роду тощо.

«Як тебе звати?» — одне з перших питань до дитини, коли дорослий або одноліток вступає у спілкування з нею. її відповідь викликає захоплення («Ой! Яке в тебе гарне ім'я!») або насмішку чи осуд («Не чув ніколи такого іме­ні», «Ти хлопчик чи дівчинка? У тебе ім'я, як у дівчин­ки!»). У такому разі дитині доводиться відстоювати право на своє ім'я, захищати його.

Дитина дуже рано ідентифікується зі своїм іменем, не уявляє себе поза ним, радіє йому. Воно своєрідно вмонто­вується в основу її особистості. Дитина відстоює право на ім'я і протестує, коли її називають іншим іменем. Ідентифі­кація з власним іменем проявляється в особливому інтере­сі до людей та літературних героїв, які мають таке саме ім'я. Усе, що стосується імені дитини, набуває для неї особ­ливого особистісного смислу.

Важливість імені для формування особистості дитини не можна переоцінити. З імені починається звернення до неї, похвала («Віка — гарна дівчинка!») або осуд за недозволені дії. Із власного імені дитина раннього віку починає своє спілкування.

Криза трьох років

Прояв кризи трьох років не обов'язково спостерігаєть­ся у цьому віці, іноді вона може розвинутися наприкінці періоду раннього дитинства. Обумовлена криза такими ос­новними психологічними змінами в особистості дитини, як усвідомлення свого Я; зародження самосвідомості, прагнення виділитися у будь-який спосіб з-поміж людей, що її оточують, ілюзія всемогутності тощо.

Відокремлення себе від інших людей, усвідомлення власних нових можливостей, які розвинулися у ранньому дитинстві, призводять до появи нового ставлення дитини до дорослих. Вона починає порівнювати себе з ними, хоче користуватися такими правами, виконувати такі дії, як і вони, бути такою ж незалежною і самостійною.

Діти намагаються реалізувати бажання стати доросли­ми негайно. Найяскравіше це бажання виявляється у прагненні до самостійності, протиставленні своїх бажань бажанням дорослих. Усе це втілюється у наполегливому «я хочу», «я сам». Якщо дорослий не змінить свого став­лення до дитини, не подбає про ділове співробітництво, а демонструватиме свою перевагу, це неминуче викличе не­гативну поведінку, характерну для кризи 3-х років.

Криза трьох років — зумовлена становленням самосвідомості дитини криза соціальних відносин, яка проявляється у негативіз­мі, впертості, непокірності, свавіллі, протесті, деспотизмі тощо.

Симптомами кризи 3-х років, за Л. Виготським, є:

1) негативізм — прояви у поведінці дитини, під час яких вона не хоче чогось зробити тільки тому, що це запро­понував хтось із дорослих (реакція не на зміст дії, а на про­позицію дорослих);

2) впертість — наполягання на своїй вимозі не тому, що їй цього дуже хочеться, а тому, що вона цього вимагає;

3) норовистість — реакція дитини, спрямована проти встановлених для неї норм виховання, способу життя;

4) свавілля, примхливість — намагання діяти самос­тійно, на свій розсуд;

5) протест-бунт — поведінка дитини характеризується виявами протестів;

6) симптоми знецінювання, дискредитації дорослого — ігнорування пропозиції, прохання, оцінки дорослого;

7) прагнення до деспотизму — намагання виявляти не­обмежену владу щодо навколишніх;

8) ревнощі щодо молодших і старших, якщо у сім'ї ще є діти;

9) невротичні, психопатичні реакції — страхи, неспокій­ний сон, нічний енурез, різкі утруднення у мовленні тощо.

Прояви впертості і негативізму спрямовані переважно проти дорослих, які постійно доглядають за дитиною, опі­кають її. Негативна форма поведінки рідко адресується ін­шим дорослим і ніколи не стосується однолітків. Особли­вості протікання цього періоду розвитку залежать від став­лення до дитини з боку дорослих. Намагання поводитись з нею, як і раніше, зумовлюють закріплення негативних оз­нак поведінки, збереження їх упродовж усього дошкільно­го дитинства. Тактовна поведінка дорослих, надання дити­ні самостійності пом'якшують прояви негативізму. Однак усвідомлення дітьми своїх можливостей, як правило, не відповідає їм. Домагання дітей цього віку надмірно великі. Прагнучи бути дорослими, вони хочуть не лише самостій­но засвітити світло або сісти за стіл, а й піти у магазин, зва­рити обід, водити автомобіль тощо. Задовольнити ці праг­нення повною мірою неможливо. Найпридатнішою фор­мою їх задоволення є тільки форма гри. Перехід до ігрової діяльності не відбувається миттєво, оскільки дитина по­винна ще оволодіти грою.