Класифікація фінансових ризиків і їх аналіз

За умов ринкової економіки різко посилюється фактор ризику, який впливає на діяльність господарюючого суб’єкта.

У широкому розумінні, ризик – це небезпечність, можливість збитку або втрати. Для суб’єкта господарювання під ризиком слід розуміти ймовірність (загрозу) втрати ним частини своїх ресурсів, недотримання доходів або появи додаткових витрат в результаті здійснення певної виробничої та фінансової діяльності.

Сучасне ринкове середовище неможливе без існування ризику. Будь-яка підприємницька діяльність вимушена миритися з тим, що ризик – це невід’ємна її складова.

У аналізі фінансового стану досліджується фінансовий ризик.

Під фінансовим ризиком підприємства розуміється ймовірність виникнення несприятливих фінансових наслідків у формі втрачання доходів або капіталу в ситуації невизначеності умов здійснення його фінансової діяльності.

Розглянемо класифікацію фінансових ризиків (рис. 9.3). [8]

Ризик зниження фінансової стійкості генерується недосконалістю структури капіталу (велика питома вага позикових коштів), породжує незбалансування позитивного і негативного грошових потоків підприємства за обсягами. В складі фінансових ризиків за ступенем небезпечності (загроза банкрутства) він відіграє провідну роль.

Ризик неплатоспроможності генерується зниженням рівня ліквідності оборотних активів, породжує розбалансування позитивного і негативного грошових потоків підприємства за часом. За своїми фінансовими наслідками він є найбільш небезпечним.

Інвестиційний ризик характеризує можливість виникнення фінансових втрат у процесі здійснення інвестиційної діяльності підприємства. Відповідно до видів цієї діяльності розрізняють ризик реального інвестування і ризик фінансового інвестування.

Рис. 9.3. Класифікація фінансових ризиків

Інфляційний ризик характеризується можливістю знецінення реальної вартості капіталу (у формі фінансових активів підпри­ємства), а також очікуваних доходів від здійснення фінансових операцій в умовах інфляції.

Процентний ризик полягає у непередбаченій зміні процентної ставки на фінансовому ринку (як депозитної, так і кредитної). Негативні фінансові наслідки цього виду ризиків проявляються в і емісійній діяльності підприємства (при емісії акцій, облігацій), в його дивідендній політиці, в короткострокових фінансових вкла­деннях та деяких інших фінансових операціях.

Валютний ризик проявляється в недоотриманні передбаче­них доходів в результаті безпосереднього впливу зміни обмінно­го курсу іноземної валюти, що використовується у зовнішньо­економічних операціях підприємства, на очікувані грошові пото­ки від цих операцій. Імпортуючи, наприклад, матеріали, підпри­ємство програє від підвищення обмінного курсу іноземної валю­ти по відношенню до національної. Зниження цього курсу виз­начає фінансові втрати підприємства при експорті готової проду­кції.

Депозитний ризик відображає можливість неповернення де­позитних вкладень (непогашення депозитних сертифікатів).

Кредитний ризик має місце у фінансовій діяльності підпри­ємства при наданні ним товарного (комерційного) або споживчо­го кредиту покупцям. Формою його прояву є ризик неплатежу або несвоєчасного розрахунку за відпущену підприємством у кредит готову продукцію.

Податковий ризик має ряд проявів:

- імовірність введення нових видів податків і зборів, можли­вість збільшення рівня ставок діючих податків і зборів;

- зміни термінів і умов здійснення окремих податкових пла­тежів;

- імовірність відміни діючих податкових пільг у сфері господарської діяльності підприємств.

Для підприємств він є непере­дбаченим (про це свідчить сучасна вітчизняна фіскальна політи­ка), суттєво впливає на результати його фінансової діяльності.

Структурний ризик генерується неефективним фінансуванням поточних витрат підприємства, що обумовлює високу питому вагу постійних витрат у загальній їх сумі. Високий коефіцієнт операційного левериджу за умов несприятливих змін кон'юн­ктури товарного ринку і зниження валового обсягу позитивного грошового потоку по операційній діяльності генерує значно вищі темпи зменшення суми чистого грошового потоку з цього виду діяльності.

Криміногенний ризик на підприємстві проявляється у формі оголошення його партнерами фіктивного банкрутства, підробки документів, що забезпечують протизаконне присвоєння сторон­німи особами грошових та інших активів. Підприємство у зв'язку з цим несе суттєві фінансові витрати.

Інші види ризиків зустрічаються дуже рідко. До них нале­жать, наприклад, ризики стихійного лиха, ризик несвоєчасного здійснення розрахунково-касових операцій, пов'язані з невдалим вибором обслуговуючого комерційного банку тощо.

Зовнішній (систематичний) ризик — це ризик, який не за­лежить від діяльності підприємства. До цієї групи ризиків нале­жать інфляційний, процентний, валютний, податковий ризики.

Внутрішній (несистемний) ризик — це фінансовий ризик, який залежить від діяльності конкретного підприємства. Він ви­никає в результаті некваліфікованого фінансового менеджменту, неефективної структури активів капіталу, недооцінювання фінан­сових партнерів тощо.

Постійний фінансовий ризик є характерним для всього пері­оду здійснення фінансової операції і пов'язаний з дією постійних факторів. Прикладом може бути валютний ризик.

Непостійний фінансовий ризик виникає лише на окремих етапах здійснення фінансової операції. Прикладом є ризик не­платоспроможності ефективно функціонуючого підприємства.

Прогнозований фінансовий ризик характеризує ті види ризи­ків, які пов'язані з циклічним розвитком економіки, передбаче­ним розвитком конкуренції тощо. Передбачуваність фінансових ри­зиків носить відносний характер, оскільки його прогнозування із 100%-им результатом надійності виключає розглядуване явище із категорії ризиків. Прикладом прогнозованого фінансового ризику є ризики інфляційний, процентний. Треба відмітити, що в даному випадку йдеться про короткострокове прогнозування.

До непрогнозованих фінансових ризиків належать ті ризики, які відрізняються повним непередбаченням їх прояву. Прикладом можуть бути ризики форс-мажорної групи, податковий та інші.

В умовах економічної нестабільності розвитку України діяльність вітчизняних підприємств супроводжується існуванням для них різнобічного портфеля фінансових ризиків.

Основними методами кількісного аналізу ризику є:

- статистичний;

- аналіз доцільності витрат;

- експертних оцінок;

- аналітичний;

- оцінка чуттєвої моделі;

- використання аналогів.

Статистичний метод. Сутність методу полягає у тому, що для розрахунку ймовірностей виникнення втрат аналізуються всі статистичні дані, які стосуються результативності здійснення фі­рмою розглядуваних операцій. Частота виникнення деякого рівня втрат визначається за формулою:

(9.28)

де f⁰ – частота виникнення деякого рівня втрат;

n’ – число випадків з'явлення конкретного рівня втрат;

n_ЗАГ – загальне число випадків у статистичній виборці, яке включає й успішні операції даного виду.

Останнім часом набув поширення метод статистичних випро­бувань (метод "Монте-Карло"). Перевагою цього методу є мож­ливість аналізувати та оцінювати різнобічні "сценарії" реалізації проекту і враховувати різні фактори ризиків у межах одного під­ходу. Різні типи проектів відрізняються ступенем впливу на них ризиків, що з'ясовується при моделюванні. Вадою методу є те, що в ньому для оцінок і висновків використовуються імовірнісні характеристики – це є не дуже зручним для безпосереднього практичного застосування.

Аналіз доцільності витрат орієнтований на ідентифікацію потенційних зон ризику. Перевитрачання витрат може бути ви­кликано одним із чотирьох основних факторів або їх комбінацією:

- первісним недооцінюванням вартості;

- змінами меж проектування;

- різницею в продуктивності;

- збільшенням первісної вартості.

Ці основні фактори можуть бути деталізовані. На базі типово­го переліку можна скласти детальний контрольний перелік для конкретного проекту або його елементів.

Існує можливість звести до мінімуму капітал, що підлягає ри­зику, поділом процесу затвердження асигнувань проекту на стадії (області). Стадії затвердження повинні бути пов'язані з проект­ними фазами і ґрунтуватися на додатковій інформації про проект в міру його розробки. На кожній стадії затвердження, маючи ана­ліз засобів, які підлягають ризику, інвестор може прийняти рі­шення про припинення інвестицій.

Метод експертних оцінок дає змогу розділити дуже склад­ний комплекс ризиків на складові, якими можна управляти, і зро­бити висновки про ймовірність прояву та ступінь наслідків до­сліджуваних ризиків.

Аналітичний метод використовує основні чотири показники ефективності інвестицій:

- період окупності;

- чистий приведений дохід;

- внутрішня норма дохідності;

- рентабельність.

Період окупності — це тривалість періоду, протягом якого сума чистих доходів, що дисконтується на момент закінчення ін­вестицій, дорівнює сумі інвестицій.

Чистий приведений дохід являє собою суму фінансових під­сумків, що дисконтуються за всі роки проекту, рахуючи від дати початку інвестицій. Характеризує загальний абсолютний резуль­тат інвестиційної діяльності, її кінцевий результат.

Внутрішня норма дохідності —: це та розрахункова ставка процентів, за якої капіталізація регулярно отримуваного доходу дає суму, рівну інвестиціям і, отже, капіталовкладення окупаються.

Аналіз чуттєвості моделі складається з таких етапів:

- вибір основного ключового показника — параметра, відно­сно якого і здійснюється оцінювання чуттєвості. Такими показ­никами можуть слугувати внутрішня норма дохідності або чис­тий приведений дохід;

- вибір факторів (рівень інфляції, стан економіки тощо);

- розрахунок значень ключового показника на різних етапах здійснення проекту: проектування, будівництво, монтаж устатку­вання, процес віддачі вкладених коштів.

Сформовані таким чином послідовності витрат і надходжень дають можливість визначити фінансові потоки для кожного моменту або відрізка часу, визначити показники ефективності.

Будуються діаграми, на яких відображається залежність обраних результативних показників від величини вихідних параметрів. Зіставляючи між собою отримані діаграми, визначають "ключові" показники, які найбільше впливають на оцінку проек­ту. Визначаються критичні для проекту значення ключових па­раметрів.

Оцінка чуттєвості дає змогу спеціалістам з проектного аналізу враховувати ризик і невизначеність. Але цей метод аналізу має й недоліки, а саме:

- не враховує всі можливі обставини;

- не враховує ймовірність здійснення альтернативних проектів;

Сутність методу аналогів полягає у використанні бази даних про ризик аналогічних проектів. Ці дані опрацьовуються для ви­явлення залежностей у закінчених проектах з метою врахування потенційного ризику при реалізації нових проектів.

Високий ступінь ризику проекту спричинює необхідність по­шуку шляхів його зниження.

Виділяють такі способи зниження ризику:

- розподіл ризику між учасниками проекту;

- страхування;

- резервування коштів на покриття непередбачених витрат.

Розподіл ризику реалізується при розробці фінансового плану проекту та конкретних документів.

Розрізняють розподіл ризику:

- кількісний (між замовником і виконавцем);

- якісний (учасники проекту приймають ряд рішень, які роз­ширюють або звужують діапазон потенційних інвесторів. Чим більший ступінь ризику учасники мають намір покласти на інве­сторів, тим складніше залучити досвідчених інвесторів до фінан­сування проекту: за умов прийняття учасниками проекту на себе більшої частки ризику можна переконати досвідчених інвесторів знизити свої вимоги).

Страхування ризику є, по суті, передачею частини ризиків страховій компанії. При цьому складається договір страхування Із страховою компанією.

Резервування коштів на покриття непередбачених витрат являє собою спосіб боротьби з ризиком, який передбачає встано­влення співвідношення між потенційними ризиками, що вплива­ють на вартість проекту, і розмірами витрат, необхідних для по­долання збоїв у виконанні проекту.

Існує два підходи визначення структури резерву на покриття непередбачених втрат.

За першого підходу резерв поділяється на дві частини: загаль­ний і спеціальний. Загальний резерв має покривати зміни в кош­торисі, доповнення до загальної суми контракту та інші аналогіч­ні елементи. Спеціальний резерв включає в себе надбавки на по­криття зростання цін, збільшення витрат з окремих позицій, на оплату позовів по контрактах.

Другий підхід передбачає визначення непередбачених витрат за їх видами, наприклад, на заробітну плату, матеріали тощо.

Така диференціація дає змогу визначити ступінь ризику, пов'язаного з кожною категорією затрат, які потім можна пере­нести на окремі етапи проекту. Цей підхід забезпечує достатній контроль за непередбаченими витратами, але необхідність вико­ристання для цього великої кількості даних і оцінок спричинює застосовування його тільки для відносно невеликих проектів.