Інтегральні моделі оцінки ймовірності банкрутства

Закінчення табл. 9.13

Внутрішні причини банкрутства підприємств наведені на рис. 9.4.

Рис. 9.4.Причини банкрутства підприємства

Суттєвим, однак, є те, що серед підприємств, справи про банкрутство яких розглядаються судами, значна кількість таких, які тимчасово потрапили в скрутне становище. Вартість їхніх активів набагато вища за дебіторську заборгованість. За умови проведення санації (оздоровлення) чи реструктуризації ці підприємства можуть розрахуватися з боргами й успішно функціонувати далі. Проте через недосконале законодавство відсутність належного теоретико-методичного забезпечення процесу санації, дефіцит кваліфікованого фінансового менеджменту, брак державної фінансової підтримки виробничих структур та з інших суб'єктивних і об'єктивних причин багато потенційно життєздатних підприємств, у тім числі тих, що належать до пріоритетних галузей народного господарства України, стають потенційними банкрутами.

Термін "санація" походить від лат. "sanare" і перекладається як оздоровлення або видужання. Економічний словник трактує це поняття як систему заходів, що здійснюються для запобігання банкрутству промислових, торгових, банківських монополій. Санація може відбуватися злиттям підприємства, яке перебуває на межі банкрутства з потужнішою компанією; випуском нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу; збільшенням банківських кредитів і наданням урядових субсидій; перетворенням короткострокової заборгованості на довгострокову; повною або частковою купівлею державою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства.

Рішення про проведення санації приймають, як правило, у таких випадках:

1. З ініціативи суб'єкта господарювання, що перебуває в кризі, коли існує реальна загроза неплатоспроможності та оголошення його банкрутом у недалекому майбутньому. Рішення про санацію приймається перед зверненням кредиторів до арбітражного суду з вимогою визнати це підприємство банкрутом.

Після того, як боржник з власної ініціативи звернувся до арбітражного суду з заявою про порушення справи про своє банкрутство (якщо підприємство є фінансово неспроможним або існує реальна загроза таких неспроможності). Право вибору умов санації (реорганізації) при цьому залишається за боржником. Одночасно з поданням заяви боржник повинен подати до арбітражного суду список кредиторів та дебіторів, бухгалтерський баланс, іншу інформацію, яка характеризує фінансово-майновий стан підприємства, а також вибрані ним умови проведення санації.

2. З ініціативи фінансово-кредитної установи. Згідно з Законом України "Про банки та банківську діяльність", банківська установа має право до клієнта, оголошеного неплатоспроможним, застосувати комплекс санаційних заходів, зокрема передати оперативне управління підприємством адміністрації, сформованій за участю банку; реорганізувати боржника, змінити порядок платежів; направити на погашення кредиторської заборгованості виручку від реалізації продукції.

3. З ініціативи заставодержателя цілісного майнового комплексу підприємства.

4. З ініціативи Агентства з питань запобігання банкрутством підприємств, якщо йдеться про державні підприємства. Після внесення боржника до реєстру неплатоспроможних підприємств Агентство вповноважене здійснювати управління його майном та розробляти пропозиції щодо проведення фінансової санації.

5. З ініціативи Національного банку України – якщо йдеться про фінансове оздоровлення комерційного банку. Режим санації є превентивним заходом впливу НБУ на комерційний банк перед застосуванням санкцій, передбачених Законом України "Про банки та банківську діяльність".

Згідно з класичною моделлю, функціональну схему якої показано на рис. 9.5, процес фінансового оздоровлення підприємства починається з виявлення та аналізу фінансової кризи. На основі первинної інформації (первинні бухгалтерські документи, рішення зборів акціонерів, фінансові плани тощо) визначаються зовнішні та внутрішні фактори кризи, а також реальний фінансовий стан фірми.

Успішна фінансово-господарська діяльність підприємства залежить приблизно на 70% від стратегічної спрямованості, на 20% – від ефективності оперативного управління і на 10% – від якості виконання поточних завдань. Виходячи з цього, загальний успіх санації забезпечують якість стратегічного аналізу, реальність стратегічного планування, рівень реалізації стратегічних завдань.

Рис. 9.5. Класична модель санації