Методичні поради до вивчення теми

Сутність і управління фінансами зарубіжних фірм

Основним завданням курсу «Фінанси зарубіжних фірм» є вивчення головних питань функціонування фінансів фірм в країнах з розвинутою ринковою еко­номікою. Незалежно від форми бізнесу, фірми у процесі своєї діяльності формують фінансові ресурси для забезпечення виробничої функції, вступають у грошові відносини з іншими учасниками ринкових відносин, діють з метою отримання прибутку і забезпечення добробуту своїх власників. Фінансові відносини, які досліджуються у рамках курсу це юридично офор­млені грошові відносини між фірмами та іншими агента­ми ринку. Фінанси фірм тісно пов”язано зі складовими фінансової системи кожної країни, а в останні двадцять років, в період бурхливого розвитку міжнародних фінансових відносин, з системою міжнародних фінансів. Фінанси фірм є мікрорівнем фінансової системи держави, державні фінанси - її макрорівнем.

Треба чітко розуміти, що фірми ведуть свою фінансову діяльність у складному навколишньому середовищі. Фінансове навколишнє середо­вище узагальнено можна описати як складну систему формування попиту та пропозиції на фінансові ресурси, а саме рух процентних ставок, котирування цінних паперів, валютні курси.

Значна відкритість фінансів підприємств по відношенню до фінансового навколишнього середовища є наслідком того, що всі учасники ринку діють у власних інтересах, приймають рішення самостійно. Невизначеність фінансового середовища є об’єктивною реальністю. Грошово-кредитна політика впливає на рівень процентних ставок, державна політика запозичень на фінансовому ринку впливає на попит та пропозицію. Фірма як господарська одиниця не може впливати на зміни у навколишньому фінансовому середовищі і тому невизначеність навколишнього середовища є складовою прийняття управлінських рішень у галузі фінансів, врахування ризиків, пов’язаних з фінансовим середовищем є функцією фінансового менеджменту .

У ринковій економіці функціонують три основні юридичні форми організації підприємництва: акціонерні товариства (корпорація, компанія), партнерства (товариства) й індивідуальні приватні підприємства. Підприємницькі структури мають правосуб’єктність і визнаються юридичною особою. Історично багатоваріантність юридично-правових форм була обумовлена необхідністю мати різні типи управління та централізації капіталу.

В західній практиці індивідуальне приватне підприємство управляється власником, який веде свій бізнес на підставі повної відповідальності, що означає відповідальність всім належним майном. У випадку банкрутства він може втратити не тільки активи підприємства, а й свої особисті активи. Приватне підприємство, яке створюється на такій основі дає змогу швидко і без перешкод розпочати свій бізнес, бо як правило для приватних підприємств в більшості країн не вимагається наявності статутного капіталу. Приватне підприємство має право залучати зовнішні джерела на умовах позики, використовувати комерційні цінні папери типу векселів.

Більшу централізацію фінансових ресурсів забезпечують товариства різних модифікацій. Товариства створюються декількома засновниками, які є співвласниками і спільно формують капітал. Управління здійснюється загальними зборами з кількістю голосів, пропорційною частці співвласника у статутному капіталі. Особливістю товариства з обмеженою відповідальні­стю є відповідальність засновників тільки в межах внеску до статутного фонду. Саме тому в назвах товариств в зарубіжних країнах використовується скорочення від терміну обмежена відповідальність. Товариства можуть бути також з повною відповідальністю та командитними, коли частина учасників несуть повну, а частина обмежену відповідальність, при цьому в управлінні приймають участь учасники з повною відповідальністю. З економічної точки зору, товариство стало значним кроком в формуванні фінансів для забезпечення виробничої функції, але процедура виходу з товариства завжди захищала інтереси власників, які залишалися в товаристві, і тому була складною та тривалою. Все це не спонукало направляти свої кошти в товариства на короткий термін, бо не існувало можливості швидко перетворити свої права на власність на грошовий потік.

Поєднання принципу обмеженої відповідальності з високою ліквідністю реалізувалося шляхом створення такої форми бізнесу, як акціонерне товариство. Відповідальність акціонерів за зобов'язаннями корпорації обмежена частками в капіталі, акціонер має право вільно розпоряджатися своїми акціями. Акція стала інструментом, який зняв обмеження з продажу своєї частки і зробив головною дієвою особою інвестора, який прагнув не безпосередньої участі в управлінні, а отримання доходу при певному контролі над управлінням. Акціонерне товариство як форма ведення бізнесу створила умови для значної централізації капіталу. Це обумовило той факт, що корпорації, наприклад, в США становлять 17 % усіх фірм, проте створюють 80 % реалізованої продукції. Корпорації мають можливість швидко залучати капітал, необхідний для забезпечення процесу виробництва, у формі випуску цінних паперів, що значно посилює їх конкурентноздатність.

Законодавство про корпорації різних країн визначає види та процедури створення. Корпорації можуть бути приватними за­критими, які не мають права здійснювати публічну підписку на свої акції і публічними тобто відкритими. Особливістю є те, що в США майже не використовуються товариства з обмеженою відповідальністю, їх “ нішу” займають s- акціонерні кампанії, які мають обмежене коло власників.

Вивчати діяльність зарубіжних фірм, слід враховувати специфіку термінів, які використовуються для визначення акціонерного товариства. В Великобританії в назві акціонерних товариств завжди використовується слово Public – відповідно Public limited company, на відміну від товариства де буде використано тільки термін limited, акцент здійснюється на публічності кампанії і її здатності залучення коштів від індивідуальних інвесторів. У французькій термінології в назві акціонерних кампаній акцент робиться на праві інвестора швидко виходити з кампанії, тому акціонерні товариства відкритого типу називаються анонімними – Societe Anonime.

У Німеччині застосовуються наступні назви товариств : акціонерне товариство (Aktiongeselschaftten - AG); товариство з обмеженою відповідальністю (GmbH). Для акціонерного товариства законом визначається мінімальний розмір капіталу. Наприклад, у Німеччині мінімальний розмір статутного капіталу за номіналом для акціонерних товариств повинен становити 50 000 євро.

Для того, щоб не загубитися у складних механізмах управління фінансами зарубіжних фірм треба розібратися у головному питанні: що саме є метою фінансового менеджменту ? Економічна наука визначила, що метою фінансового менеджменту є зростання ринкової вартості фірми. Ринкова вартість фірми є і критерієм і метою. Зростання ринкової вартості фірми дає оцінку всім управлінським рішенням, як у галузі фінансів, так і в галузі виробництва, маркетингу, управління людським капіталом. Автори американських підручників підкреслюють, що успіх фінансового управління полягає в збіль­шенні вартості, але є проблема в тому як це зробити. Перед зарубіжними фірмами незалежно від їхньої організаційно-правової форми стоїть завдання як використати фінансові фонди, що завжди обмежені, щоб збільшити ринкову вартість фірми і добробут власників ( інвесторів).

Рух фінансів господарських суб’єктів відбувається безперебійно. Для аналізу використовується поняття вартісного циклу, відправною точкою якого є конкурентна позиція фірми. Частина прибутку , а саме нерозподілений прибуток разом з фондом амортизації формують внутрішній грошовий потік, або внутрішні фонди фірми. Потік зовнішніх джерел фінансування формується на основі випуску акцій та облігацій, кредитування. Метою вартісного циклу є поліпшення конкурентної позиції на основі формування адекватних потребам фірми зовнішнього і внутрішнього фінансових фондів. Конкурентна позиція фірми визначає яку норму прибутку отримає фірма, прибутковість створює умови формування внутрішнього джерела фінансування - нерозподіленого прибутку на новому етапі вартісного циклу, і чим більше нерозподілений прибуток, тим більш сильну конкурентну позицію у наступному циклі може забезпечити фірма. Якщо доходність фірми достатньо стабільна, фірма має змогу залучати зовнішні джерела фінансування в достатніх обсягах. Але треба звернути увагу, що за міжнародними правилами фінансового обліку, більшість західних фірм у визнанні доходу застосовують метод нарахування. Цей метод дозволяє економічно вірно співвідносити доходи і витрати кампанії, але доходи і грошовий потік можуть значно відрізнятися, тому збалансованість грошового потоку є важливим завданням аналізу вартісного циклу.

Формування внутрішніх та зовнішніх фінансових фондів, управління грошовим потоком є головними функціями фінансового менеджменту. Фахівці з фінансового менеджменту посідають чільне місце в системі управління фірмою, вони несуть повну відповідальність за фінансові рішення. Фінансові менеджери повинні вміти використовувати інфор­мацією про фінансові ринки, оцінювати ризики, запобігати недружнім заходам конкурентів. Управління фінансами зарубіжних фірм називають мистецтвом, настільки ідеальним воно має бути, щоби бути успішним. Фінансовий директор повинен мати лідерські здібності, поєднувати ініціативність і відповідальність, мати вміння встановлювати ділові зв'язки. Професійна освіта поєднується з ступенем МВА, актуальними фінансовими сертифікатами.

В корпораціях, а також в великих за масштабами фірмах інших форм власності, менеджери призначаються власниками. Функція управління відділена від функції капіталу, і тому керівників фірм розглядають як агентів власників. При цьому створюється основа для агентського конфлікту, під яким розуміється потенційна можливість різності інтересів агентів та власників фірми. Менеджер може діяти у своїх власних інтересах і використовувати внутрішню інформацію. Протидію цьому становлять процедури аудиту та перевірок, контроль з боку вищих органів управління акціонерних товариств. В цих процедурах виявляються випадки недобросовісних угод, нецільового використання коштів або сприяння цілям, не пов’язаним з інтересами фірми. Дослідники відзначають, що довгий час для зняття гостроти агентського конфлікту, фірми створювали програми бонусів та володіння пакетами акцій для керівників, але одночасно з цим, ці системи створили підстави для неетичної поведінки вищих менеджерів. На наш погляд, найбільший вплив на поведінку менеджменту чинить фінансове середовище, яке через курс акцій “оцінює” діяльність менеджерів. Падіння курсу акцій однозначно негативно впливає на можливість зберегти керівну посаду або отримання її в майбутньому.

Але агентський конфлікт в умовах, коли управління достатньо ускладнилося, сприймається науковцями як серйозна наукова проблема.

Більшість фірм прагнуть формувати фірмову, або корпоративну культуру. Під корпоративною культурою розуміютьнабір цінностей, які обумов­люють поведінку працівників і спрямовують процес прийняття рішень. Таким чином, корпоративна культура є підґрунтям для того, щоб відносини базувалися на базових цінностях, які поділяються усіма працівниками .

Для того, щоб розуміти тенденції і типи фінансового менеджменту різних країн, рекомендується детально проаналізувати усталені форми корпоративного управління англо-американської, німецької, японської моделей. Також важливо ознайомитися з «Принципами корпоратив­ного управління Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР)».

План практичного заняття

1. Мета фінансового менеджменту. Вартісний цикл .

2. Вплив навколишнього фінансового середовища.

3.Основні організаційно – правові форми зарубіжних фірм.

4. Функції фінансових менеджерів.

5. Агентський конфлікт і його природа.

6. Принципи корпоративного управління за ОЕРС.

Питання для самопідготовки і самоконтролю знань

1. 1.В чому полягає мета фінансового менеджменту західних фірм?

2. Поясніть вплив навколишнього фінансового середовища на діяльність фірм.

3. Які засоби кредитно – грошової політики найбільше впливають на фінансове навколишнє середовище?

4. Як фірма може впливати на ризики, пов’язані з навколишнім фінансовим середовищем?

5. Розкрийте сутність внутрішніх та зовнішніх фінансових джерел фірми.

6. Чи пов’язані «нерозподілений прибуток» та «конкурентна позиція фірми»?

7. Охарактеризуйте основні організаційно – правові форми бізнесу країн з розвинутою економікою.

8. Головні органи управління корпорацією.

9. Функції фінансових менеджерів та вимоги до їх освіти.

10. Сутність «агентського» конфлікту в управлінні корпорацією.