Класифікація витрат робочого часу

Під час нормування праці виробничий процес поділяється на операції та їх елементи. Виробнича операція – це частина виробничого процесу, що виконується стосовно певного предмета праці одним робітником або групою робітників або групою робітників на одному робочому місці. Елементами операції є : установка, технологічний і допоміжний переходи, позиція. Установка – це одноразове закріплення оброблювальної заготовки або деталі. Позиція характеризується фіксованим положенням предмета праці, де він підлягає технологічному впливу устаткування.

Перехід – це частина операції, що характеризується незмінністю установки та позиції, режиму роботи устаткування та інструменту.

Під час виконання виробничої операції працівник застосовує певні трудові прийоми, дії, рухи.

Трудовий рух – це одноразове переміщення робочого органу людини – руки, ноги, корпуса тощо (наприклад, протягнути руку до інструмента, взяти інструмент).

Трудова дія – сукупність трудових рухів, що виконуються без перерви одним або кількома робочими органами людини за незмінних предметів і засобів праці (наприклад, взяти деталь).

Трудовий прийом – сукупність трудових дій, що виконуються за незмінних предметів і засобів праці і становлять технологічно завершену частину операції (наприклад, установка заготовки в пристосування).

Отже, сукупність прийомів, об”єднаних з урахуванням технологічної послідовності або спільності факторів, що впливають на час виконання завдання (наприклад, установка деталі в пристосування і зняття її після оброблення), утворюють комплекс трудових прийомів.

Залежно від особливостей виробництва об”єктами нормування можуть бути: обсяг роботи за певний період часу – годину, зміну, місяць (наприклад, на видобувних та апаратурних процесах, допоміжних роботах на промислових підприємствах); зона обслуговування (для багатоверстатників у текстильній промисловості, на обробних процесах з багатоверстатним обслуговуванням у машинобудуванні); чисельність персоналу (обслуговування потужних технологічних, енергетичних, транспортних систем тощо).

Для розрахунку норм праці потрібна чітка класифікація затрат часу.

Класифікацію затрат часу можна здійснювати щодо працівника, роботи устаткування, тривалості виробничого процесу.

Структура змінного робочого часу (Т_зр) являє собою співвідношення часу роботи та часу перерв, або нормованого і ненормованого робочого часу. Час роботи (Т_р) – це час, протягом якого працівник здійснює трудовий процес на своєму робочому місці протягом зміни. Він складається із часу продуктивної роботи (Т_рп) і часу непродуктивної роботи (Т_рн).

До непродуктивної роботи належить усунення або виправлення браку, що виник з вини самого працівника, виконання роботи для власних потреб тощо.

Продуктивна роботахарактеризується виконанням обов”язків, передбачених регламентом (прямих і суміщуваних). Вона включає підготовчо – завершальну та оперативну роботу й обслуговування робочого місця.

Під час підготовчо - завершальної роботи виконуються певні завдання на початку та наприкінці зміни, такі як одержання змінного завдання та нарядів; ознайомлення із завданням, виробничий інструктаж, одержання і повернення робочих креслень, технологічних карт, інструментів, пристроїв; одержання, огляд і здавання матералів, заготовок, деталей і вузлів; налагоджування обладнання, встановлення пристроїв та інструментів на початку зміни та зняття їх наприкінці зміни; випробування обладнання та оброблення пробних деталей; здавання готової продукції або роботи.

Оперативна робота – це безпосереднє виконання змінного завдання. Час, витрачений на неї (Т_оп), складається з часу виконання основних прийомів (Т_о) і допоміжних (Т_д).

Виконуючи основні прийоми (основний час), працівник здійснює перетворення предметів праці.

Допоміжні прийоми (допоміжний час) полягають у таких діях: працівник установлює предмет праці на верстат або стіл для оброблення, знімає його звідти; управляє обладнанням та здійснює переходи, пов”язані з виконанням завдання; вимірює предмети праці тощо.

Час обслуговування робочого місця (Т_об) складається з часу організаційного обслуговування (Т_орг) та часу технічного обслуговування (Т_тех). Час організаційного обслуговування використовується для огляду робочого місця та його впорядкування, розкладання інструменту на початку зміни та прибирання наприкінці її, чищення та змащування обладнання. Час технічного обслуговування використовується на догляд обладнання у процесі виконання певної конкретної роботи, зокрема підналадка обладнання, заміна зношеного інструмента тощо.

Таблиця 13‑1

Основні позначення (індекси) затрат робочого часу

Затрати робочого часу поділяються на нормовані і ненормовані. До нормованих належать необхідні для даних конкретних умов затрати основного і допоміжного часу, часу обслуговування робочого місця, на відпочинок та особисті потреби, регламентовані перерви з організаційно – технічних причин, підготовчо – завершальний час. Сумарна величина цих затрат часу на одиницю продукції є штучно – калькуляційним часом (t_шк):

t_шк = t_о + t_д + t_об + t_воп+ t_пр + t_пз

де t_о- основний час;

t_д- допоміжний час;

t_об - час обслуговування робочого місця;

t_воп - час на відпочинок та особисті потреби;

t_пр- час нормованих перерв з організаційно – технічних причин;

t_пз– підготовчо – завершальний час на одиницю продукції.

Досліджуючи трудові процеси, важливо визначити фактичні затрати часу на виконання окремих елементів операції, а також структури затрат часу протягом робочої зміни або її частини.

Визначення фактичних затрат часу на виконання елементів операцій потрібне для розроблення нормативів часу, вибору найраціональніших методів праці, аналізу якості норм і нормативів тощо.

Під час визначення нормативів часу на обслуговування робочого місця і підготовчо – завершального часу, а також для оцінки ефективності використання робочого часу використовуються дані про структуру затрат робочого часу.

Найпоширенішими на підприємствах методами дослідження трудових процесів є: хронометраж, фотографія робочого часу, фотохронометраж. При цьому фактичні затрати часу вимірюються за допомогою секундомерів, хронометрів, годинників, хронографів.

Усі методи дослідження затрат робочого часу складаються з таких основних етапів:

· підготовка до спостереження;

· проведення спостереження;

· оброблення даних;

· аналіз результатів і підготовка пропозицій щодо удосконалення організації праці.

За допомогою хронометражу визначається тривалість елементів операцій, що повторюються.

Виділяють три способи проведення хронометражу: безперервний (за поточним часом), відбірковий і цикловий. За безперервного способу всі елементи певної операції досліджуються відповідно до послідовності їх виконання. Відбірковий способ хронометражу застосовується для вивчення окремих елементів операції незалежно від послідовності їх виконання. Цикловий спосіб – для дослідження тих елементів операції, що мають незначну тривалість (3 – 5 сек.).

Залежно від об”єкта спостереження розрізняють такі фотографії:

· фотографія використання часу працівників (індивідуальна, групова, самофотографія);

· фотографія часу роботи устаткування;

· фотографія виробничого процесу.

Норми витрат праці

На підприємствах застосовують різні види норм праці. Найпоширеніші з них такі:

а) норми часу, які визначають кількість робочого часу, потрібного для виготовлення одиниці продукції або виконання певного обсягу робіт;

б) норми виробітку, які визначають кількість продукції або обсяг роботи, які мають бути виконані за одиницю робочого часу. Норми виробітку вимірюються в натуральних одиницях (штуках, метрах тощо) і виражають необхідний результат діяльності працівників;

в) нормоване завдання, що визначає необхідний асортимент і обсяг робіт, що мають бути виконані одним працівником або групою (бригадою, ланкою) за даний відрізок часу (зміну, добу, місяць). Нормоване завдання, як і норма виробітку, визначає необхідний результат діяльності працівників. Проте нормоване завдання можна установлювати не тільки в натуральних одиницях, а й у нормо – годинах, нормо – гривнях.

г) норми обслуговування, які визначають кількість одиниць устаткування, робочих місць, квадратних метрів площі тощо, які обслуговуються одним робітником або бригадою;

д) норми чисельності робітників, за якими встановлюють кількість робітників тієї чи іншої категорії, потрібну для виконання певного обсягу робіт;

е) норми керованості (кількості підлеглих) визначають кількість працівників, яка має бути безпосередньо підпорякованою одному керівникові.

Норми затрат робочого часу за ступенем обгрунтованості поділяються на технічно обгрунтовані й дослідно – статистичні.

Технічно обгрунтовані норми праці є прогресивнішими і відповідають сучасному рівню розвитку виробництва, їх розробляють після ретельного вивчення елементів виробничого процесу, затрат часу з урахуванням раціонального використання виробничих можливостей робочого місця і передових методів праці.

Технічно обгрунтована норма передбачає:

· робітника – виконавця відповідної кваліфікації, продуктивність праці якого має перевищувати середню продуктивність праці робітників, зайнятих на аналогічних операціях, і відповідати сталим досягненням передовиків виробництва, а не їхнім окремим рекордним досягненням;

· поділ технологічного процесу на окремі операції і послідовність їх виконання з урахуванням можливостей устаткування, яке використовується, масштабу виробництва і технічних вимог, що ставляться до якості виробів;

· застосування найдосконалішого для певних виробничо – технічних умов технологічного і транспортного оснащення, найвигідніших режимів роботи устаткування;

· найраціональнішу в певних виробничих умовах організацію робочого місця;

· своєчасне забезпечення робочого місця всім потрібним;

· застосування найраціональніших способів виконання трудових прийомів і дій робітника;

· найповніше і найдоцільніше суміщення в часі праці окремих робітників за групової і бригадної форм організації праці;

· наявність нормальних санітано – гігієнічних умов на робочому місці.

У норми часу входить тільки нормований час. Вона складається з таких елементів:

Н_ч = ОП + ОБ + В_оп + ПР + П_з,

де Н_ч – технічно обгрунтована норма часу на виготовлення одиниці продукції;

ОП – затрати оперативного часу;

ОБ– витрати часу на обслуговування робочого місця;

В_оп – перерви на відпочинок і власні потреби;

ПР – регламентовані перерви з організаційно – технічних причин;

П_з – витрати підготовчо – завершального часу.

Усі складові частини норми часу подаються в одному масштабі вимірювання (хвилинах, годинах).

Перші елементи утворюють так звану норму штучного часу (Т_шт);

Н.Т_шт = ОП + В_оп + ПР.

В умовах масового виробництва підготовчо – завершальний час не враховують під час розрахунку норми часу, оскільки питома вага цієї категорії затрат часу в загальному балансі робочого часу незначна. Тому склад норми часу в масовому виробництві збігається зі структурою норми штучного часу.

В умовах серійного й одиничного виробництва до складу норми часу включають підготовчо – завершальний час у тій кількості, в якій він припадає на кожну одиницю заготовок або деталей певної партії. У цьому випадку норму часу розраховують за формулою:

Н.Т_шк = Т_шт + Т_пз / п,

де Н.Т_шт – норма часу;

п – кількість виробів у партії, шт;

Т_шт – норма штучного часу, хв.;

Т_пз – норма підготовчо – завершального часу на партію.

Дослідно – статистичні норми визначають на основі досвіду і статистичних звітних даних. Вони звичайно бувають заниженими, легко перевиконуються навіть за низької продуктивності праці, приховують недоліки в організації праці і виробництва.

Ці норми не виявляють виробничих можливостей устаткування, відбивають вже пройдений етап виробництва.

Отже, такі норми не мобілізують працівників підприємства на раціональне використання часу, на досягнення високої продуктивності праці й поліпшення використання виробничих ресурсів.

Вихідними даними для визначення величини і рівня норми часу є нормативи з праці, які становлять регламентовані величини режимів роботи устаткування, затрат часу на виконання елементів (або комплексів) виробничого завдання, затрат праці на обслуговування одиниці устаткування (або одного робітника, бригади, дільниці), потрібної кількості робітників для виконання одиниці виробничого завдання або виробничої операції. Якість нормативів праці визначає і якість технічно – обгрунтованих норм.

З розвитком технічного прогресу і вдосконаленням організації виробництва і праці нормативи треба періодично коригувати. Вони мають відбивати рівень сучасної техніки, організації виробництва і праці, враховувати передові методи праці, вплив різних чинників на тривалість виконання операції та її окремих складових елементів, бути зручними для користування під час розрахунку технічно – обгрунтованих норм тощо.

За сферою застосування нормативи поділяються на міжгалузеві, галузеві і місцеві; за складністю структури – на диференційовані (елементні) й укрупнені; за характером – на нормативи режимів роботи устаткування; нормативи часу, нормативи обслуговування, нормативи чисельності.

Нормативи режимів роботи устаткування – це регламентовані величини параметрів роботи устаткування, які забезпечують найдоцільніше їх використання з урахуванням типу виробництва, виду устаткування, оброблюваних матеріалів, характеру оброблення, застосованих інструментів і особливостей виготовленої продукції.

Нормативи часу – це регламентовані витрати часу на виконання окремих елементів роботи або операцій. Вони призначені для нормування машинно – ручних і ручних робіт, а також ручних елементів операцій, виконуваних на різному устаткуванні.

Нормативами обслуговуванняназиваються регламентовані величини затрат праці на обслуговування одиниць устаткування, робого місця, робочої бригади.

Нормативи чисельності– це регламентована кількість працівників, які потрібні для виконання певної роботи.

[1] - взято з 12, Экономика труда и социально-трудовые отношения./Под редакцией Г.Г.Меликяна, Р.П.Колосовой. М.: изд-во МГУ, 1996. – с.

[2] - взято з 12, Экономика труда и социально-трудовые отношения./Под редакцией Г.Г.Меликяна, Р.П.Колосовой. М.: изд-во МГУ, 1996. – с.