Критерії оптимізації структури капіталу

Критерії оптимізації структури капіталу:

1) ефект фінансового левериджу (важеля);

2) максимізація рівня рентабельності власного капіталу (максимі- зація прибутку на 1 звичайну акцію);

3) мінімізація вартості використання капіталу з усіх можливих джерел коштів (мінімальна плата за використання фінансових ресур­сів з усіх джерел фінансування).

Зауважимо, що залучення позикового капіталу на вигідних для підприємства умовах (тобто, за умови, що рівень плати за користу­вання кредитом не перевищує рентабельності активів підприємства) завжди буде забезпечувати зростання рентабельності власного капі­талу швидшими темпами ніж ріст загальної рентабельності підпри­ємства (його активів). Пересвідчитись у цьому досить легко, варто лише поглянути на формули розрахунку цих показників рентабель­ності. Так, рентабельність активів визначається розрахунком:

де ВК і З К — середньорічна вартість відповідно власного та залуче­ного капіталу, тис. грн.

У формулі середньорічна сума активів прирівняна до середньоріч­ної величини пасивів, тобто усіх джерел коштів підприємства, що від­повідає принципу рівності активу і пасиву балансу. (Активи, тобто вартість майна підприємства, дорівнюють пасивам, тобто усім джере­лам формування цих активів).

Рентабельність власного капіталу R :

Як випливає з наведених формул, рентабельність власного капіта­лу завжди буде вищою, оскільки знаменник у цій формулі менший, ніж у поперлий (за винятком випадків, коли підприємство немає аб­солютно ніяких запозичень, навіть поточної заборгованості і фінансує свою діяльність виключно за рахунок власного капіталу).

Водночас зазначимо, що переваги фінансового важеля зникають при занадто великих обсягах позикових коштів. Так, III варіант струк­тури капіталу у розглянутому прикладі (див. табл. 8.1) вже є досить ризикованим з точки зору фінансової стійкості, адже підприємство фінансується на 70 % за рахунок залучених коштів. З точки зору кре­диторів зростає ризик неповернення боргів. Звичайно, фінансуючи підприємство з такою значною часткою залучених коштів кредитори беруть на себе високий ступінь ризику, виправдати який може лише висока дохідність участі в капіталі такого підприємства.

Зазначимо, що розрахунок показника ЕФВ і обгрунтування струк­тури капіталу на основі цього показника має досить вузьку сферу за­стосування. Даний показник варто застосовувати лише в тих випад­ках, якщо підприємство здійснює вибір джерел фінансування поміж двома альтернативами: скористатися кредитом чи збільшити власний капітал шляхом додаткової емісії акцій. У такому разі слід порівняти переваги і недоліки обох варіантів фінансування. Так, випуск додат­кових акцій і розміщення їх через фондовий ринок несе у собі загрозу переходу “контрольного пакета” акцій в інші руки та втрати контролю над управлінням компанією. З іншого боку, повертати кредит і спла­чувати встановлені договором відсотки потрібно у будь-якому разі, в той час як рівень виплачених дивідендів буде залежати від фінансо­вих результатів діяльності підприємства.

1. Максимізація прибутку на одну звичайну акцію.За цим кри­терієм структури капіталу найкращим буде таке співвідношення влас­ного та залученого капіталу, що забезпечує найбільший рівень при­бутку (дивідендів) на одну звичайну акцію. При цьому максимальний рівень прибутку до розподілу на одну звичайну акцію забезпечує не тільки оптимальне співвідношення між власним і залученим капіта­лом, а й між різними видами акцій-(привілейованими та звичайними). Акціонерний капітал господарюючого суб’єкта повинен забезпечува­ти стабільні доходи (у вигляді дивідендів) для акціонерів.

Аналіз різних варіантів структури капіталу, показує, що залучення до фінансування активів підприємства, окрім акціонерного капіталу, залучених коштів забезпечує найвищий рівень прибутку в розрахунку на одну звичайну акцію. Вирішальне значення мають рівень відсотків за кредитом та рівень дивідендів по привілейованим акціям.

2. Середньозважена вартість капіталу WACC(weighted average cost of capital) - показник, що визначає середній за рік рівень плати за користування фінансовими ресурсами з усіх джерел фінансуван­ня. За цим критерієм найкращим буде таке співвідношення власних і залучених джерел коштів з різних джерел їхнього формування, яке дає змогу мінімізувати витрати на формування капіталу підприєм­ства (акціонерного товариства). WACCрозраховується як середньо­арифметична зважена і визначається у відсотках:

де і — номер джерела фінансування підприємства, від і до я;

W — частка капіталу (фінансових ресурсів) з г-того джерела у за­гальній сумі капіталу підприємства, у % ( або у долях);

R. — рівень плати за користування фінансовими ресурсами з г-того джерела, %;

W_т W_3K, W_Пр, W._(K, W_KK- відповідно частка власного, залученого капіталу, привілейованих акцій, довго- та короткострокових кредитів у загальній сумі джерел коштів підприємства, у % (частках);

R_BK, R_3K - рівень плати за користування відповідно власним та за­лученим капіталом, %;

R_np — рівень дивідендів по привілейованим акціям, %;

R_MK, R_KK - рівень позикового відсотку відповідно по довго- та ко­роткостроковим кредитам.

Практично всі фінансові ресурси мають певну плату за користу­вання ними. Найбільш очевидною є плата за користування довго­строковими чи короткостроковими позиками - кредитний відсоток. Для акціонерного товариства (AT) платою за використання коштів акціонерів, що становлять власний капітал AT, є дивіденди, рівень яких відображає рівень плати за використання власного капіталу. Відсотки за облігаціями будуть платою за залучення цього виду по­зикового капіталу.

Безповоротна фінансова допомога та державне фінансування ма­ють нульовий рівень плати за використання. Користування поточною кредиторською заборгованістю теж практично безкоштовне, якщо пе­ріод заборгованості не перевищує встановлений термін. Платою за прострочену кредиторську заборгованість є штрафи, пені, неустойки.

Навіть власний капітал пайового товариства чи товариства з об­меженою відповідальністю або державного підприємства теж не безкоштовний - платою за залучення цих коштів є так званий “нор­мальний” прибуток, - мінімальний рівень прибутковості, що дає змогу використовувати даний капітал у певній галузі економічної діяльності. 'Як тільки рівень отриманого прибутку у якомусь виді діяльності падає нижче рівня “нормального” середнього прибутку, власники капіталу намагаються вилучити капітал з цієї галузі діяль­ності і вкласти його в іншу Так діє механізм так званого міжгалузе­вого переливу капіталу.