Фізичні навантаження і відпочинок, їх різновиди.

Головним фактором впливу на розвиток фізичних якостей є фізичне навантаження, яке одержує людина при виконанні фізичних вправ.

Фізичне навантаження – це певна міра впливу рухової активності людини на організм, що супроводжується підвищенням (відносно стану спокою) рівнем його функціонування.

Судити про величину фізичного навантаження можна і за показниками ЧСС, частоти та глибини дихання, хвилинного та ударного об′ємів серця, кров′яного тиску тощо. Певну інформацію в цьому зв′язку для вчителя можуть дати такі показники як інтенсивність потовиділення, ступінь почервоніння, блідість., погіршення координації рухів.

Всі названі показники відображають внутрішнє навантаження. До зовнішньої сторони навантаження належать його обсяг та інтенсивність.

Інтенсивність навантаження – це кількість виконаної роботи за одиницю часу. Вона характеризує силу впливу конкретної вправи на організм.

Обсяг навантаження визначається тривалістю роботи та загальною кількістю вправ, виконаних на занятті: наприклад, в силовому тренуванні обсяг навантажень визначається кількістю повторень та загальною масою піднятого вантажу; в спортивних іграх та поєдинках – часом рухової активності.

Відповідно до динаміки відновлення після навантаження за тривалістю розрізняють такі різновиди інтервалів відпочинку за тривалістю: «жорсткий», «відносно повний», «екстремальний», «повний».

Жорсткий інтервал відпочинку передбачає наступне навантаження через 45-90-60-120с, що відповідає фазі недовідновлення оперативної працездатності. Якщо тренувальне завдання викликало частоту пульсу 180-200 уд/хв., то наступне буде здійснюватись на пульсі 140-120 уд/хв. Такий інтервал відпочинку застосовується при розвитку різних видів витривалості.

Відносно повний інтервал відпочинку передбачає наступне навантаження після першого повернення працездатності до вихідного рівня (ЧСС 110-120 уд/хв.). Його тривалість становить від 60-120 с до 90-180с. Тренувальний ефект такого поєднання навантажень і відпочинку проявляється в суперкомпенсації як наслідку кумулятивного впливу виконання серії вправ із 4-6 повторенню Застосовується переважно для вдосконалення швидкісної і силової витривалості.

Екстремальний інтервал відпочинку передбачає наступне навантаження на фазі суперкомпенсації (ЧСС 110-90 уд/хв.). Його тривалість від 2-3 до 6-8 хв. (відчуття суб’єктивної готовності до наступного виконання вправи).

Для досягнення стану суперкомпенсації завдання виконують серіями. В одній серії роблять 3-4 повторення вправи. Кількість серій залежить від рівня тренованості людини Між серіями інтервал відпочинку – повний. Застосовують експериментальні інтервали відпочинку при вдосконаленні силових, швидкісних, швидкісно-силових і координаційних можливостей учнів.

Повнийінтервал відпочинку передбачає хвилеподібне повернення працездатності до вихідного рівня. Залежно від характеру і величини втоми його тривалість складає від 6-8 до 20 хв. Застосовується в оздоровчих тренуваннях, що не передбачають великого зростання тренованості.

За характеромрозрізняють:

• пасивний відпочинок, який передбачає відносний спокій, відсутність рухової активності в перервах між виконанням вправ;
• активнийвідпочинок, який передбачає виконання між тренувальними завданнями тих же вправ з помірною інтенсивністю, або інших вправ та рухових дій іншими частинами тіла, близькими за формою до тренувальної вправи;
• комбінованийвідпочинок передбачає поєднання в одній паузі активну і пасивну його організацію. При застосуванні активного, або комбінованого відпочинку ефектів відновлення працездатності збільшується, коли тренувальні вправи виконуються відразу ж після виконання вправ, які стимулюють відновлення. Пасивний і комбінований відпочинок більш ефективні при значній втомі.

11. Взаємозв′язок фізичного виховання з іншими сторонами загальної системи виховання.

Виховні завдання, які покликаний вирішувати у процесі фізичного виховання кожен педагог, повинні забезпечити соціальне формування особи, виховання членів суспільства, відданих його ідеалам, які відстоюють його інтереси. Вагомий внесок у дослідження виховних можливостей фізичного виховання зробили такі вчені: Виру А.А., Пярной Я.П., Ауле Р.Я. (1983), Волков В.М. (1977) та ін. Об′єктивною основою органічного взаємозв′язку всіх сторін виховання є єдність фізичного і духовного розвитку людини.

Вирішення виховних завдань передбачає:

• розвиток інтелекту й утвердження життєвого оптимізму;
• патріотичне та моральне загартування молоді, виховання волі;
• виховання любові до праці;
• розширення сфери естетичного впливу навколишнього середовища на особу.

Зв′язки фізичного виховання з розумовим, різнобічні. Насамперед, продумана шкільна система фізичного виховання може бути надійним підґрунтям високого рівня розумової працездатності протягом всього навчального дня. В перспективі систематичні заняття фізичними вправами позитивно позначаються на творчому інтелектуальному довголітті.

Великі можливості має навчально-рухова діяльність для вирішення завдань морального виховання.

Методика формування моральної свідомості і поведінки повинна бути звернена до духовної суті учнів.

Сам зміст навчально-рухової діяльності включає ситуації, які можна використовувати для виховання почуття поваги до слабкого, почуття обовідданості, почуття відповідальності, власної гідності, гордості, совісті, сором′язливості тощо.

Серед вольових якостей, які найбільше піддаються впливові у процесі фізичного виховання є: цілеспрямованість (підпорядкування всіх сил для досягнення бажаного результату); наполегливість і впертість, що проявляються при подоланні труднощів; витримка (здатність регулювати власні почуття і настрої); рішучість і сміливість (здатність швидко приймати рішення і діяти всупереч небезпеці); ініціативність (долання труднощів нетрадиційними засобами і методами).

Б.М. Шиян виділяє такі основні типи вольових зусиль у процесі занять фізичними вправами:

• вольові зусилля при концентрації уваги. Вони необхідні для подолання відволікаючих факторів (суперники, публіка тощо). Вольові зусилля потрібні для збереження уваги при втомі;
• вольові зусилля при інтенсивних м′язових напруженнях. М′язові напруження, які проявляються у процесі виконання фізичних вправ, зазвичай, перевищують рівень тих, що мають місце в побуті. Це особливо виражено в ігровій та змагальній діяльності;
• вольові зусилля, пов′язані з необхідністю долати втому під час тренувань і, особливо, змагань. У цих випадках вольові зусилля, спрямовані на подолання труднощів, обумовленими функціональними зрушеннями в організмі (небажання продовжувати роботу, біль, потреба «терпіти»);
• вольові зусилля, пов′язані з подолання негативних емоцій (страху, невпевненості, розгубленості тощо), які виникають внаслідок психічних травм, падінь, зустрічі з «незручними» суперниками тощо;
• вольові зусилля, пов′язані з дотриманням певного режиму життя, тренування і харчування.

Фізичне виховання розширює сферу естетичного впливу навколишнього середовища на особу. В процесі занять фізичними вправами в контексті зв’язку з естетичним вихованням можна вирішувати такі завдання:

• виховувати здатність сприймати, відчувати й оцінювати красу у сфері фізичної культури та в інших галузях її прояву;
• формувати естетично зріле прагнення до фізичної досконалості;
• формувати естетику поведінки міжлюдських стосунків у фізкультурній діяльності;
• виробляти активну позицію в утвердженні прекрасного, непримиренності до потворного.

Головними засобами естетичного виховання в процесі занять фізичними вправами є:

• краса фізичної зовнішності людини: правильна будова тіла, гармонійний розвиток мускулатури, природна витонченість постави, пластична виразність тіла;
• цілеспрямовані досконалі рухи;
• складнокоординаційні рухи, розміреність зусиль, динаміка ритмів та інші риси раціональних рухових дій;
• гімнастичні виступи, спортивні змагання, фізкультурні паради, які за силою естетичного впливу межують з мистецтвом;
• естетичні елементи навколишнього природного середовища в якому проходять заняття;
• Сама атмосфера та умови занять (одяг, музика, хореографія, пісні, злагоджені дії, художнє оформлення споруд, гігієнічні умови).

12. Методика формування стійкого інтересу до занять фізичними вправами.

Значне поліпшення фізичного виховання учнів неможливе без захоплення їх фізичною культурою. І тут головна роль належить вчителю.

До основних прийомів виховання інтересу до занять фізичними вправами В.Г. Ареф′єв, Б.М. Шиян, В.Ф. Новосельський кращі зразки передового педагогічного досвіду відносять:

• використовувати цікаві для школярів засоби фізичного виховання;
• ставити конкретні і посильні завдання навчання і тренування, про результати виконання яких можна судити уже в кінці року або тренувального мікро циклу. При цьому наступне завдання ставиться лише після вирішення попереднього;
• забезпечити точне і глибоке розуміння кожним учнем сенсу і значення навчального матеріалу, щоб учні знали не тільки чого навчитись, але й як необхідно це зробити, і чому так, а не інакше;
• щоб поставлені завдання відповідали певним особистим потребам учнів;
• домагатись, щоб кожен учень міг чітко відповісти на запитання «Яке завдання ти ставиш перед собою в даній спробі?» Подібні питання сприяють переростанню поставленого вчителем завдання у власне завдання кожного учня класу;
• щоб учні добре ставились до предмету, до колективу класу. Це можна стимулювати організацією конкурсів на кращий спортивний клас, команду;
• щоб на заняттях створювались ситуації, які дозволяють застосовувати одержані знання й уміння у практичні й діяльності. Тут корисні і прийоми пошукових ситуацій, які передбачають самостійне засвоєння нових умінь і знань шляхом використання уже набутих та самостійний вибір учнями способів дій в іграх та естафетах.

13. Загальна характеристика методів фізичного виховання.

Методи фізичного виховання відрізняють за способами організації та регулювання рухової діяльності людини. С.М. Вайцеховський (1971), Г.И. Кукушкин (1975), Л.П. Матвеев, А.Д. Новиков (1976), В.Н. Платонов (1987) виділяють методи суворо регламентованих вправ, ігровий та змагальний.