ПРИРОДНІ ТА ПРЕФОРМОВАНІ ФІЗИЧНІ ЧИННИКИ

Серед засобів фізичної реабілітації поряд із фізичними вправами чільне місце посідають природні та преформовані (штучні) фізичні чинники.

В основі лікувально-оздоровчої та профілактичної дії природних і преформованих фізичних чинників лежать складні нервово-рефлекторні та нейрогуморальні реакції організму, що мають захисно-пристосувальний та компенсаторний характер на всіх рівнях морфофункціональних структур із зворотним зв'язком, регуляції (І. М. Сеченов, П. К. Анохін, В. П. Казначеев, В; Г. Бокша). Фізіологічні зрушення сприяють мобілізації, а потім і збільшенню резервних можливостей організму і, як наслідок, підвищенню неспецифічної резистентності, тобто його стійкості до різних несприятливих впливів.

Природні фізичні засоби е натуральними біостимуляторами, що тренують механізм терморегуляції та активізують обмінні процеси. Зокрема, поліпшується білковий та ліпідний обмін, зменшується вміст холестерину, бета-ліпопротеїдів, збільшується вміст гепарину в крові. Підвищується антитоксична і глікогентворна функція печінки. Здійснюється позитивний вплив на специфічний та неспецифічний імунітет, а також на функції серцево-судинної, дихальної та центральної нервової систем.

Природні фізичні чинники поділяють на кліматичні, бальнеологічні та теплолікувальні. Перші представлені метеорологічними (температура, вологість, іонізація, хімічний склад і рух повітря, атмосферний тиск, земний магнетизм, космічне випромінювання) та географічними (широта і довгота розташування місцевості, висота над рівнем моря, грунт, рослинність, водоймища) чинниками, другі — мінеральними ведами, морською водою і рапою, треті—лікувальними грязями, озокеритом, піском та глиною.

Кліматотерапією називають дозоване застосування кліматичних чинників з лікувально-профілактичною метою. Клімат визначають як багаторічний режим погоди даної місцевості. Розрізняють сприятливу погоду, що характеризується рівним перебігом основних метеорологічних елементів, відносно сприятливу і несприятливу погоду, що характеризується різкою зміною перебігу метеорологічних елементів. До особливостей впливу клімату на організм можна віднести фізіологічність, багато-фазовість, тривалість і безперервність, а також відносну некерованість впливів. Фізіологічну дію кліматичних чинників розглядаються як природну оксигенотерапію, гіпосенбілізуючу та відновну терапію. Під впливом кліматичних чинників відновлюються зв’язки організму із зовнішніми середовищем, тернують механізми термоадаптації, відбувається загартування організму.

Основними видами кліматолікування є аеро-, геліо- і таласотерапія.

Аеротерапія (від грец. aer – повітря, therapia - лікування) грунтується на впливові свіжого повітря на організм будь-яких кліматичних районах в усі сезони року. Фізіологічна дія аеротерапії пов'язана і ефектом охолодження, загартовування, тренуванням механізмів терморегуляції. Тонізуються м'язова, -нервова, серцево-судинна та дихальна системи. Завдяки вдиханню чистого повітря, насиченого морськими солями, і фітонцидами, аероіонами, поліпшується функція зовнішнього дихання, підвищується забезпечення організму киснем. Таким чином, аеротерапія—це метод загартовування та природної оксигенотерапіі.

Аеротерапію використовують у вигляді тривалого, включаючи сон, перебування на верандах, балконах, у кліматопавільйонах, палатах з відкритими вікнами, перебування на березі моря, вдихання повітря, насиченого леткими ароматичними речовинами, що виділяють рослини (фітонциди, терпени, ефірні масла), аероіонів на березі моря під час прибою, поблизу водоспадів. Найактивнішим методом аеротерапії є повітряні ванни—процедура дозованого впливу свіжого повітря на організм повністю або частково оголеної людини.

Залежно від величини еквівалентно-ефективної температури (ЕЕТ) повітряні ванни діляться на холодні (нижче від 17 °С), холоднуваті (17—20 °С), індиферентні (21—22 °С) і теплі (23 °С та вище).. Теплі ванни справляють м'яку, щадну дію на організм. Холодні та холоднуваті Ванни мають подразливу дію, зумовлюючи підвищення усіх життєвих функцій організму. Щоб запобігти переохолодженню організму .в холодну пору року, повітряні ванни поєднують із фізичними вправами.

Повітряні ванни дозують за величиною холодового навантаження, тобто величиною охолодження тіла, яка виражається різницею між тепловіддачею та теплопродукцією в кілокалоріях на квадратний метр. Повітряні ванни слабкого холодового навантаження—до 25 ккал/м², середнього—до35,сильного—до 45 ккал/м. Тривалість ванни визначають дозиметричною таблицею (звичайно від 10 до 60 хв і більше). У приміщенні, в якому вологість визначають у межах 50—65 %, повітряні" ванни можна дозувати за показаннями кімнатного терми метра.

Аеротерапія сумісна з усіма засобами і формами ЛФК, а в деяких із них (теренкур, лікувальні прогулянки, ближній туризм, біг підтюпцем) є невід'ємним їх елементом. При цьому у разі поєднання ЛФК з аеротерапією посилюються, доповнюючи один одного, лікувально-профілактичний та реабілітаційний ефекти.

Аеротерапія показана хворим на хронічні неспецифічні захворювання органів дихання, туберкульоз легень, у післяопераційний період через 2—4 тиж після хірургічних втручань з приводу туберкульозних та неспецифічних процесів, особам із захворюваннями серцево-судинної системи, хронічним нефритом, .анемією, захворюваннями шкіри, обміну речовин, у разі схильності до частих застудних захворювань.

Хворим із гарячкою, з гострими захворюваннями повітряні ванни протипоказані.

Геліотерапія—вид кліматотерапії, заснований на дозованому використанні сонячних променів з метою профілактики, лікування та реабілітації. Основним діючим чинником є енергія електромагнітного випромінювання Сонця в діапазоні довжини хвиль 290—3000 нм, яка підрозділяється на інфрачервону (понад 760 нм.), видиму (400—760 нм) та ультрафіолетову (УФ) частини. Ультрафіолетова в свою чергу підрозділяється на довгохвильову частину—УФ-А (315—400 нм), середньохвильову—УФ-В (280—315 нм) та короткохвильову частину—УФ-С (коротша ніж 280 нм). Найбільш біологічно активна — УФ-С-радіація, що руйнує молекули білка і загрожує смертю усьому живому, до Землі, не доходить, затримуючись атмосферою. У процесі адаптації живі організми набули здатності частково протистояти впливові малих доз активного УФ-В-випромінювання.

Під час геліотерапії на Тіло людини впливає сонячна радіація, вихідна або безпосередньо в;д Сонця (пряма радіація) або від небесного склепіння (розсіяна радіація), або від поверхні різних речей (відбита радіація). Сума цих видів радіації називається сумарною радіацією. Реакція організму є результатом одночасного впливу інфрачервоних, видимих та УФ-променів. Це відрізняє фізіологічну дію загальної сонячної радіації від впливу окремих її частин. При цьому інфрачервоне та видиме випромінювання посилює дію ультрафіолетового. Спочатку виникає місцева реакція, у вигляді гіперемії шкіри, що була спричинена інфрачервоними та видимими променями, а потім (через 2—8 год) ультрафіолетова еритема (асептичний запальний процес), через 3—5 днів на місці запалення утворюється потужний та міцний роговий шар, пігментація (загар). У шкірі провітамін D перетворюється у вітамін Da. Нарешті, безпосередній ефект УФ-випромінювання — бактерицидний.

Місцеві реакції є пусковим механізмом розвитку рефлекторнихзмінунаслідок подразнення рецепторів шкіри і гуморальних процесів в організмі. Сонячне опромінення є потужним засобом профілактики та лікування захворювань і патологічних станів. Підвищується працездатність людини, опірність до різних інфекцій та застудних захворювань, репаративні процеси, стійкість зубної емалі. Під впливом сонячних опромінень знижується рівень холестерину, ліпідів крові, помірно стимулюються симпатико-адреналова та гіпофізарно-надниркова системи, підвищується імунобіологічна реактивність, посилюється тканинне дихання, процеси дезінтоксикації та десенсибілізації.

Основною процедурою геліотерапії є сонячні ванни, які підрозділяються на ванни сумарної, розсіюваної та послабленої радіації, а також на загальні та місцеві.

Дозуються сонячні ванни в калоріях та біодозах. Застосовують 3 основних режими сонячних опромінень. Вихідна (лікувальна) доза складає 5 кал/см² (1/4 біодози) і поступово збільшується до 20 кал/см² (щадне навантаження), до 40 кал/см² (помірне навантаження) або до 60— 80 кал/см² (навантаження вираженого діяння).

Сонячні ванни приймають лежачи на тапчанах після легкого сніданку. Сонячні ванни можна поєднувати з фізичними вправами помірної інтенсивності, спортивними іграми, лікувальним Веслуванням чи дозованою ходьбою.

Геліотерапію як профілактичний, загартовуючий засіб можна призначати усім практично здоровим людям, особливо з ознаками світлового голодування, гіповітамінозу D, зі шкірними захворюваннями, ранами, що погано загоюються, виразками, переломами кісток з уповільненою консолідацією, хронічними захворюваннями опорно-рухового апарату, радикулітами, початковими стадіями церебрального атеросклерозу, серцево-судинними, хронічними неспецифічними захворюваннями легень, хронічними нефритами без явищ ниркової недостатності.

Геліотерапія протипоказана особам із захворюваннями в гострій стадії та в період загострення, кровотечами, виснаженнями, злоякісними та доброякісними пухлинами, прогресуючими формами туберкульозу легень, вираженим атеросклерозом, стенокардією, гіпертонічною хворобою III стадії, недостатністю кровообігу II—III ступеня, бронхіальною астмою з частими та важкими приступами, вираженими порушеннями нервової системи, захворюваннями крові, червоним вовчаком, підвищеною чутливістю до сонячних променів.

Таласотерапія (від грец. thalassa - море, therapia - лікування) - лікування морськими купаннями.

Фізіологічна дія таласотерапії на організм пов'язана з термічними (різниця температур води в морі й тіла), механічними (тиск води, гідромасаж), хімічними (вміст у морській воді катіонів натрію, калію, магнію, кальцію; аніонів хлору, брому, йоду) та іншими чинниками, д також повітряною атмосферою, сонячною радіацією та емоційно-психічними діями. Купання сприяють тренуванню нейрогуморальних, серцево-судинних та інших механізмів терморегуляції, стимулюють симпатико-адреналову систему, обмін речовин, дихальну функцію, окисні процеси, підвищують життєвий тонус організму, його адаптаційні можливості, справляють виражену загартовуючу дію.

Реакція, що виникає під час купань, складається з двох основних фаз: первинного охолодження—нервово-рефлекторна та різкого зростання рівня хімічної терморегуляції — реактивна. Внаслідок трипалого перебування у воді може виникнути третя фаза — вторинного охолодження—через виснаження механізмів терморегуляції.

За температурним режимом купання поділяють на холодні — де 17 °С, холоднуваті—17—19 °С і теплі—понад 19 °С. Купання дозують за величиною холодового навантаження (ккал/м²), а тривалість купань—за дозиметричними таблицями (від 2—3 до 25 хв). Купання в морі призначають після 3—5 днів адаптації до курортних умов.

Показання до таласотерапії: гіпертонічна хвороба І—II стадії, ІХС з нечастими приступами стенокардії і порушенням кровообігу не вище І стадії, початковий церебральний атеросклероз, ревматичні вади серця в неактивній фазі, хронічний бронхіт і пневмонія, післяопераційний період (через 4 тиж), неврастенія, ожиріння, атонія кишок, рахіт, період реконвалесценції.

Протипоказання: загальні, а також бронхіальна астма з частими приступами, епілепсія, гіпертонічна хвороба зі схильністю до судинних кризів, атеросклероз нижніх кінцівок, рецидивуючі ниркові, печінкові та кишкові кольки, виражена емоційна лабільність.

Морські купання поєднують, із плаванням, аеро- та геліотерапією, їх не рекомендують поєднувати з іншими водними процедурами, а також з апаратною фізіотерапією.

Кліматорухові режими. Вид та об'єм кліматолікувальних процедур та ЛФК на санаторно-курортному етапі медичної реабілітації регламентують кліматорухові режими. В їх основу покладено принцип суворо дозованого навантаження залежно від загального стану організму, характеру захворювання, стану адаптаційних механізмів хворого, періоду року.

Звичайно використовують кліматорухові режими, які включають 3—4 ступеня навантаження. Усі режими, відрізняючись один від одного характером та інтенсивністю впливу кліматичних і фізичних навантажень, мають своєю метою поліпшення та відновлення порушених функцій організму, досягнення повноцінної реабілітації, підготовку хворого до трудової діяльності.

Режим № 1 — щадний, призначають усім хворим як режим адаптації протягом перших 3—5 днів перебування в санаторії, далі — хворим з явищами дезадаптації, з недостатністю кровообігу І—II стадії, дихальною недостатністю II стадії, а також ослабленим хворим.

Режим № 2 — щадно-тренуючий, призначають хворим із порушенням кровообігу не вище І стадії, дихальною недостатністю І—II стадії, усім хворим, старшим за 60 років, у разі задовільної адаптації до чинників зовнішнього середовища. Режим націлений на загартовування та підвищення загального тонусу організму.

Режим № 3 •— тренуючий, націлений на загартовування, тренування, підготовку до трудової діяльності. Призначають хворим без порушення кровообігу та дихання, зі стійкою компенсацією та доброю адаптацією до кліматичних і фізичних навантажень.

Режим № 4 — інтенсивно-тренуючий, призначають хворим, яким показаний режим № 3, але вони відрізняються більш високим ступенем загартованості та фізичної підготовленості.

Обсяг кліматичних процедур у режимах змінюється у такихмежах:загальні повітряні ванни від 16°С ЕЕТ та холодового навантаження 20—25 ккал/м² (10—75 хв) до 23 °С та холодового навантаження 45 ккал/м² (до 135 хв); загальні сонячні ванни від 5—20 ккал/м² (0,25—1 біодоза) до 10—60 ккал/м² (0,5—3 біодози), від купання (плавання) у повільному темпі за температури води не нижче ніж 19 С до купання (плавання) у середньому темпі за температури;води не нижче ніж 16 °С.

Обсяг ЛФК—від рухової активності з навантаженням до 30 % аеробної здатності (ЧСС 90 за 1 хв та на висоті навантаження до 110 за 1 хв) до рухової активності з навантаженням до 75% аеробної здатності (ЧСС 140 за 1 хв та на висоті навантаження до 160 за 1 хв). Використовують такі засоби та форми ЛФК, як РГГ від 10 до 25 хв, дозована ходьба від 3 км у темпі 60—80 кроків за 1 хв до 4—5 км у темпі 120 кроків за 1 хв, а також ближній туризм, спортивні ігри, веслування, Оіг підтюпцем, заняття на тренажерах (20—25 хв), працетерапію.

Бальнеотерапія — це використання мінеральних вод із лікувально-профілактичною та реабілітаційною метою. До мінеральних належать води, від яких міститься не менше ніж 2 г розчинених мінеральних та органічних речовин. В основі дії води на організм лежить температурне, механічне, хімічне та радіаційне подразнення. Залежно від температури води усі лікувальні процедури розподіляють на холодні (нижче ніж 20 °С), холоднуваті (20—33°С), індиферентні (34—36 °С), теплі (37—39 °С) та гарячі (40 °С й вище).

Ванни індиферентної температури справляють на нервову систему заспокійливу дію, теплі—гальмуючу, холоднуваті, холодні та гарячі - збуджуючу. Температурні подразнення поєднуються з механічними — дією тиску маси води, її руху на поверхні тіла. Хімічне подразнення під час використання бальнеопроцедур пов'язане з наявністю у воді мінеральних, органічних та газоподібних речовин (калій, натрій, бром, йод, кальцій, магній, залізо, миш'як, вуглекислота, сірководень, азот, радон та ін.), які діють на рецептори шкіри і частково проникають усередину організму, справляючи дію на рецептори судин і внутрішніх органів. Крім того, вони потрапляють в організм через дихальні шляхи. Бальнеотерапія зумовлює десенсибілізуючий, знеболюючий, протизапальний та розсмоктувальний ефекти, поліпшує функціональний стан нервової, ендокринної, серцево-судинної та інших систем, позитивно впливає на опорно-руховий апарат.

Бальнеотерапію проводять у вигляді загальних та місцевих бальнеолікувальних процедур. До загальних процедур відносять ванни, душі, обкутування, обтирання та обливання. До переважно місцевих—сидячі, ручні, ножні ванни, зрошування, полоскання, клізми і компреси.

У лікувальній практиці використовують і гідротерапевтичні процедури, під час проведення яких дія води й розчинених у ній мінеральних та газових речовин поєднується з дією інших фізичних засобів, що посилює її вплив на організм, зумовлюючи можливість впливу на різні ланки патогенезу захворювання (обливання з розтиранням, витягання хребта у воді, підводний душ-масаж). Мінеральні води можна поєднувати з фізичними вправами. Проведення фізичних вправ у воді одержало назву гідрокінезотерапії. Особливо широко гідрокінезотерапію використовують для лікування захворювань опорно-рухового апарату (деформуючий остеоартроз, остеохондроз хребта, травматичні контрактури та ін.).

Бальнеотерапія показана для осіб із захворюваннями опорно-рухового апарату (артрит, артроз, остеохондроз хребта), серцево-судинної системи (гіпертонічна і гіпотонічна хвороба, ІХС, природжені й набуті вади серця); захворюваннями центральної та периферичної нервової системи (невроз, неврит), хворобами шкіри, ендокринної системи і порушеннями обміну речовин.

Протипоказання: загальні, а також друга половина вагітності, індивідуальна непереносність, епілепсія.

Теплолікування — використання природних і преформованих теплоносіїв з профілактичною, лікувальною та реабілітаційною метою. До природних тепло лікувальних фізичних чинників відносять різні види лікувальних грязей (мулові, торфяні та ін.), озокерит, пісок, глину. До преформованих чинників відносять парафін, сухо повітряну та парову (яарну) лазні. Основним лікувальним чинником цих засобів є термічний у поєднанні з механічним і хімічним подразненням.

Грязі (пелоїди) відзначаються високою тепло- і вологоємкістю, теплопровідністю та високими адсорбційними властивостями, складаються з органічних, мінеральних, а також газоподібних речовин.

Грязелікувальні процедури справляють вплив на стан фізичної терморегуляції — теплоутворення та тепловиділення, сприяють розширенню периферичних кровоносних судин та перерозподілу крові, посилюють функцію дихання, обмін речовин і трофічну функцію, чинять десенсибілізуючу, протизапальну і розсмоктувальну дію на вогнища запалення, сприяють регенерації.

Парафін — продукт перегонки нафти, являє собою суміш високомолекулярних вуглеводнів. Мала теплопровідність, велика теплоємкість у поєднанні з тиском на підлягаючі тканини зумовлює його високий лікувальний ефект — розсмоктувальну, болезаспокійливу та антиспастичну дію, поліпшується крово- та лімфообіг, тканинний обмін.

Озокерит, або гірський віск,— природна гірська порода, родовище якої є у Прикарпатті. Озокерит має велику теплоємкість і малу теплопровідність, що зумовлює його високу теплоутримуючу здатність. За цими якостями озокерит перевищує інші теплоносії—мулисту грязь, торф, глину і навіть парафін. Хворі легко переносять озокерит, навіть якщо його температура досягає 60—70 °С.

У дії озокериту на організм мають значення не тільки його фізичні властивості як теплоносія, але й хімічні речовини, що містяться в ньому: церезин, мінеральні олії, асфальтени і смоли. Він містить також біологічно активні речовини. Тому терапевтична активність озокериту вища від такої парафіну. Застосований місцеве на ділянку патологічного вогнища, озокерит справляє розсмоктувальну, протизапальну, протисвербіжну, антиспастичну та гіпосенсибілізуючу дію.

Глина має вологоємкість і за рахунок відсутності конвекції — велику теплоутримуючу здатність. Теплоємкість і теплопровідність глини у тій консистенції, яку використовують для лікування, наближається до таких мулистих грязей.

Пісок відрізняється від інших теплоносіїв відсутністю колоїдних речовин, значною; гігроскопічністю, великою теплопровідністю та теплоємкістю і меншою тепло утримуючою здатністю. Лікувальне застосування нагрітого піску (псамотерапія) Уґрунтується на його тепловій дії, механічному подразненні рецепторів, шкіри гострими Піщинками, а також вуглекислотою, яка утворюється внаслідок поєднання поту з вапняними частинками. Псамотерапію проводять у вигляді загальних та місцевих ванн і піщаних грілок. Під впливом піщаних ванн підвищується систолічний та знижується діастолічний тиск, відзначають вирівнювання зрушень морфологічного і білкового складу крові, посилюється азотистий обмін та окислювальні процеси в організмі.

Лікувальні грязі, парафін, озокерит застосовують у вигляді загальних та місцевих аплікацій, інколи у, вигляді порожнинних (вагінальних, ректальних тампонів) аплікацій температури 36—65 °С, тривалістю 15— 60 хв.

Показаннями до застосування теплолікувальних чинників є хронічні запальні захворювання опорно-рухового апарату і статевих органів, периферичної нервової системи та ЛОР-органів, захворювання нирок, печінки та кишок, рахіт, рани, які повільно загоюються, виразки і переломи. Протипоказання спільні для фізіотерапії.

Парова та сухоповітряна лазні являють собою досить сильну водо-теплолікувальну процедуру. Вони сприятливо впливають на діяльність серцево-судинної, нервової, дихальної систем та м'язів, обмін речовин. Сухоповітряна лазня (сауна) позитивно впливає і на психоемоційну сферу, знімає почуття напруженості, втоми, поліпшує настрій, надає бадьорості.

Оптимальним режимом сауни для здоровихє: температура повітря 80—90 °С, відносна вологість 5—12%, тривалість експозиції при дворазовому заході—8—10 хв з інтервалом відпочинку не менше ніж 5 хв. охолоджуючі процедури (басейн, душ). Втрата маси тіла може складати до 500—700 г. Рекомендується прийом рідини в кількості 50 % від втрати маси тіла. Для хворих температура повітря знижується до 70—80 °С, скорочується час процедури. Останні проводяться звичайно 1-раз у 5— 7 днів.

Показання: з метою профілактики застудних захворювань, стресів, лікування хронічних неспецифічних захворювань легень, опорно-рухового апарату, ожиріння, функціональних розладів центральної нервової системи, захворювань серцево-судинної, травної, сечостатевої систем, під час клімаксу. Протипоказання загальні.

Теплолікувальні процедури нерідко поєднують з фізичними вправами. Призначають їх з метою зняття м'язового гіпертонусу, підвищення еластичності тканин, болезаспокійливої дії, зняття втоми. Після проведения теплових процедур полегшується виконання хворими фізичних вправ, підвищується їх ефективність.

Світлолікування — використання видимих 1 невидимих (інфрачервоних та ультрафіолетових) променів з метою лікувальної реабілітації та профілактики захворювань. Видимі та інфрачервоні промені застосовують для досягнення теплової дії в поверхневих (до 5 см) шарах опромінюваних тканин, що призводить до посилення обмінних процесів, фагоцитарної активності лейкоцитів, периферичного кровообігу, фізичної терморегуляції, прискорення зворотного розвитку запальних процесів, зниження больових явищ, антиспастичної дії. Біле світло сприятливо впливає на психічний стан людини, червоне справляє збудливу дію, синє і зелене — заспокійливу. Для одержання видимого та інфрачервоного випромінювання використовують лампи розжарювання та спеціальні інфрачервоні випромінювачі. Джерелом штучного УФ-випромінювання є ртутно-кварцова лампа, яка випускає повний спектр УФ-променів (А, В, С), а також люмінесцентні лампи, випромінювачі довго- та короткохвильових УФ-променів.

Довгохвильові УФ-промені, справляючи вплив на процеси у протоплазмі клітин, нормалізують порушений обмін речовин, чинять виражену імуностимулюючу, вітаміноутворювальну і десенсибілізуючу дію. Його застосовують для компенсації ультрафіолетової недостатності, підвищення опірності організму різним захворюванням, передусім інфекційним, з алергічним компонентом.

Короткохвильове УФ-випромінювання, впливаючи на клітинне ядро, має бактерицидну, болезаспокійливу дію, нормалізує функцію симпатико-адреналової та кортикостероїдної систем. Застосовують його звичайно місцеве для лікування запальних процесів слизових оболонок і шкіри, інфікованих ран і виразок.

Інтегральні УФ-випромінювання спричинюють місцеві, сегментарні та загальні реакції, які проявляються посиленням кровообігу, трофіки тканин, фазною зміною проникності капілярів, клітинних мембран, активацією ферментів, підвищенням вмісту у тканинах біологічно активних речовин. Відзначені реакції відбуваються не тільки у ділянці, яку опромінюють, а й у внутрішніх органах. УФ-випромінювання має, крім перерахованих вище, ще й протизапальний ефект. Застосовують його в хірургічній практиці, травматології, для лікування захворювань шкіри, периферичної та ЦНС, захворювань опорно-рухового апарату.

Ультразвукова терапія. Ультразвук — механічні коливання, які поширюються у вигляді пружних поздовжніх хвиль у діапазоні частот 800—3000 кГц. Дія ультразвуку здійснює своєрідний мікромасаж клітин і тканин, забезпечує аналгезуючий, десенсибілізуючий, фібринолітичний ефекти, посилення обмінних процесів і трофіки тканин, стимулює функцію надниркових залоз і яєчників. Особливо ефективне поєднання ультразвуку з лікувальною фізкультурою у хворих із контрактурами, артритом і артрозом, у разі повільної консолідації переломів.

Електролікування. Використовують постійні та змінні струми, а також електромагнітні поля. ЛФК можна поєднувати з усіма видами електролікування, Особливо доцільно застосовувати її з імпульсними струмами низької частоти. Імпульснім електричним струмом називається струм, який надходить до пацієнта у вигляді окремих «поштовхів» — імпульсів різної форми, тривалості, частоти, постійного і змінного напрямку. Імпульсний струм має виражену подразливу дію на нервово-м'язовий апарат, і цю властивість використовують у процедурі електростимуляції—скорочення м’язів (електрогімнастика). За відсутності активних рухів електростимуляція дозволяє зберегти рефлекторну збудливість нервово-м'язового апарату, поліпшити крово- та лімфообіг, трофіку м'язів, сприяє швидшому відновленню рухової функції. Електростимуляцію поєднують із активними фізичними вправами, значно прискорюючи процес тренування і нормалізацію функції опорно-рухового апарату. Крім подразливої дії імпульсний струм може чинити виражену антиспастичну та болезаспокійливу дію, що дозволяє застосовувати фізичні вправи в більш ранні терміни. З цією метою використовують процедури діадинамо- і ампліпульстерапії. Крім того, застосовують низькочастотне і постійне поле, кріотерапію, світлолікування, азотні ванни, рефлексотерапію, лікувальна дія якої грунтується на подразненні біологічно активних точок шкіри спеціальними голками, припіканням електричним струмом, лазерним випромінюванням, ультразвуком.

Під час використання всіх перелічених процедур аналгезія настає внаслідок дії на периферичні нервові рецептори і підвищення порогу їх збудливості, зниження нервової провідності, а також впливу на структури головного мозку, зокрема, при цьому активізується виділення морфіноподібних речовин типу ендорфінів та енкефалінів.

Таким чином, використання природних та преформованих фізичних чинників сприяє більш ранньому застосуванню фізичних вправ, підвищенню їх лікувально-профілактичної дії та реабілітаційного ефекту, при цьому скоріше настає одужання, повніше і досконаліше відновлюються порушені функції організму, нарешті, працездатність. Отже, поєднання фізичних вправ з лікувальними фізичними чинниками є обґрунтованим і доцільним.

ЛІКУВАЛЬНИЙ МАСАЖ

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО МАСАЖ

Масаж—це технічний вплив на тканини організму за допомогою спеціальних прийомів, які виконують руками або апаратами з лікувально-профілактичною чи гігієнічною метою.

Масаж бере свій початок з народної медицини. Його широко використовували у Стародавньому Китаї, Індії, Греції та Римі як лікувальний засіб для боротьби з фізичною втомою. За характером проведення процедур розрізняють ручний і апаратний масаж. Існує понад 40 видів масажу. Це, зокрема, класичний лікувальний, спортивний, гігієнічний, косметичний, Сегментарний, шведський, фінський, точковий, лінійний, гінекологічний, сексуальний, періостальний, сполучнотканинний, кишковий масаж, самомасаж та ін.

Залежно від використання апаратів чи пристроїв виділяють вібромасаж, гідромасаж (підводний душ-масаж, вихровий підводний масаж, водоструменевий масаж, ручний масаж під водою, підводний душ-масаж, контрастний масаж, вібраційний підводний масаж), баромасаж, синокардіальний масаж, вакуумний масаж, банковий масаж, ортомасаж).

Найпоширенішими є класичний лікувальний, гігієнічний та спортивний масаж.

Усі види масажу тісно пов'язані між собою, і дуже часто їх використовують у різних, комбінаціях, тоді масаж називають комбінованим. Гігієнічний масаж — активний дійовий засіб зміцнення здоров'я, збереження нормальної життєдіяльності організму, запобігання захворюванням. Роблять його звичайно як загальний масаж. Одним із видів гігієнічного е косметичний масаж. Це гігієнічна процедура, завдяки якій поліпшується загальний вигляд шкіри, підвищується тургор і вдається запобігти її передчасному старінню. Косметичний масаж — це лікувальна процедура, спрямована на розсмоктування інфільтратів, рубців, набряків, розрівнювання зморшок, сухості, пористості та інших змін хворої шкіри.

Спортивний масаж використовують з метою підвищення спортивної форми спортсмена, усунення нервового перенапруження, втоми, відновлення сил під час і після змагання та тренування.

У загальному складному механізмі дії масажу можна виділити 3 основні, пов'язані між собою ланки: 1) вплив через нервово-рефлекторний апарат; 2) гуморальний шлях; 3) безпосередня механічна дія на тканини й органи. Масаж діє на численні нервові закінчення, закладені в -шкірі, сухожилках, зв'язках, фасціях, м'язах, стінках судин та внутрішніх органах. При цьому механічна енергія трансформується в енергію нервового збудження, що дає початок складним рефлекторним реакціям. Подразнення рецепторів зливаються і передаються по аферентних шляхах у кору великого мозку. Там усі аферентні імпульси синтезуються в загальну складну реакцію, яка проявляється певними функціональними зрушеннями в різних органах і системах організму. Характер його відповідних реакцій залежить від функціонального стану ЦНС, рецепторів, від форми та клінічного перебігу хвороби, а також, безумовно, від правильності методики проведення масажу.

Поряд із нервово-рефлекторною ланкою в механізмі дії масажу на організм важливим є гуморальний чинник. Під впливом масажу в шкірі утворюються високоактивні речовини (гістамін, ацетилхолін, амінокислоти, поліпептиди та ін.), які впливають на нервові імпульси, регуляцію судинного тонусу та інші процеси.

Певну роль відіграє і безпосередня механічна дія масажу на тканини, завдяки якій прискорюється крово- та лімфообіг, розтягуються, зміщуються тканини тощо. Перехід механічної енергії в теплову зумовлює теплову дію масажу.

Одночасно впливу масажу зазнають окремі органи і системи. Шкіра очищається від епідермісу, пилу, мікробів, підвищується тонус, шкіра стає еластичнішою. Очищаються від секрету вивідні протоки потових і сальних залоз, посилюється потовиділення і поліпшується функція цих залоз.

Масаж сприятливо впливав на. крово- та лімфообіг, кровопостачання шкіри. Ліквідується венозний застій, посилюється течія лімфи, обмін речовин, живлення, збільшується стійкість-шкіри до шкідливих впливів, підвищується температура, шкіра стає бархатистою, рожевою, пругкою, здоровою на вигляд.

Масаж через розгалужене рецепторне поле рефлекторно діє на весь організм. Одним із основних завдань масажу є відновлення нормального функціонального стану рецепторів шкіри, м'язів, сухожилків і суглобів, рецепторів внутрішніх органів. Залежно від характеру, сили і тривалості масажних рухів змінюється функціональний стан кори великого мозку, знижується або підвищується загальна нервова збудливість, посилюються рефлекси, поліпшується трофічна функція нервової системи, функціональний стан провідних нервових шляхів, рефлекторні зв'язки кори великого мозку з внутрішніми органами, судинами, м'язами тощо.

Під впливом масажу кількість функціонуючих капілярів може збільшитись у 45 разів, а загальна місткість їх зростає у 140 разів. Поліпшується капілярний кровообіг і створюються умови для зовнішнього кровопостачання тканин ділянки, яку масажують, а також рефлекторно інших органів і тканин. Поліпшується газообмін між кров'ю і тканиною. Розкриття резервних капілярів регулює перерозподіл крові, що полегшує роботу серця.

Спостерігається пряма і рефлекторна дія масажу на місцевий і загальний кровообіг. Ритмічні масажні рухи значно полегшують пересування крові по артеріях, пришвидшують протікання венозної крові. Внаслідок стиснення і знекровлення вен у них виникає негативний тиск, що також сприяє посиленню проходження крові в артеріях, збільшується венозна течія і кровопостачання серця. Скорочення серцевого м'яза посилюється, ударний та хвилинний об'єми серця збільшуються. Гістамін і ацетилхолін, що утворюються в шкірі під час масажу, потрапляють у кров.Це сприяє розширенню судин.

Загальний масаж внаслідок посилення роботи серця спричинює у здорових людей невелике підвищення (на 1,3—2,0 кПа; 10—15мм рт. ст.) систолічного артеріального тиску. При цьому діастолічний тиск внаслідок розширення судин залишається незмінним або трохи знижується. У хворих на гіпертонічну хворобу масаж комірцевої зони і живота знижує систолічний і діастолічний тиск. При цьому масаж живота сприяє прискоренню ритму серцевих скорочень, а масаж комірцевої зони — його сповільненню. Масаж обличчя допомагає нормалізувати показники скроневого тиску.

Особливо впливає на судинорухові реакції в організмі вібрація. Місцева слабка вібраційна дія справляє переважно судинозвужувальний ефект, сильна—судинорозширювальний. Динаміка артеріального тиску під впливом вібрації залежить від його вихідного рівня. У людей з підвищеним тиском вібраційний масаж нормалізує його.

Сприяючи посиленню руху лімфи, масаж допомагає тим самим розсмоктуванню набряків. Внаслідок застосування засобів погладжування у відцентровому напрямку лімфатичні судини легко спорожнюються і лімфа протікає швидше. Розтирання, поплескування розширює лімфатичні судини. Але надто енергійне застосування цих масажних засобів може призвести до спазму лімфатичних судин. Крім прямого місцевого впливу масаж рефлекторно діє на всю лімфатичну систему, поліпшує тонічну і вазомоторну функції лімфатичних судин.

Масаж — це пасивна гімнастика м'язів, під його впливом підвищується еластичність м'язових волокон, їх скоротлива функція, зменшується м'язова атрофія і вже розвинена гіпотрофія. Сприяє він і окислювально-відновним процесам у м'язах. Під впливом масажу м'язові тканини поглинають більше кисню, зростає активність дихальних ферментів, що свідчить про активізацію окислювально-відновних процесів у м'язовій .тканині, отже, про посилення процесу обміну в ній. Масаж добре діє на біоелектричну активність м'язів, на функціональну лабільність нервово-м'язового апарату. Під його впливом нормалізується тонус м'язів, прискорюється відновлення працездатності м'язів, стомлених фізичним напруженням. Короткочасний масаж протягом 3—5 хв краще відновлює функцію стомлених м'язів, ніж 20—30-хвилкнний відпочинок. Це пов'язано з переходом м'язів на економічний тип енергетичного обміну та з більш швидким виведенням молочної та органічних кислот.

Масаж впливає і на кістково-суглобовий апарат. Поліпшується кровопостачання суглобів і періартикулярних тканин, зміцнюється сухожилковий апарат су<