Сучасні методи встановлення наявності крові (попередні, доказові). Визначення видової належності крові.

Для вирішення пи­тання про наявність крові застосовують попередні (орієн­тині) і доказові проби.

Попередні проби не підтверджують наявність крові, а лише орієнтують судово-медичного експерта на те, що це може бути кров, атому вони найчастіше використовують­ся під час огляду місця події або тих чи інших предметів, на яких підозрюється наявність крові. Це проби з перекисом водню, бензидинова, з люмінолом (реакція хемілюмінес­ценції), а також дослідження в ультрафіолетовому випро­мінюванні, які за суттю є хімічними реакціями.

Вони можуть застосовуватись лише тоді, коли плям, схожих на кров, багато, оскільки внаслідок хімічних ре­акцій кров знищується і дальшому дослідженню не підля­гає.

Доказові проби грунтуються на виявленні гемоглобіну та його похідних, доводять наявність крові. Проводяться, як правило, в лабораторних умовах, і їх результати дозво­ляють судово-медичному експерту дійти висновку про присутність крові. Доказовими методами є спектральне дослідження і мікрокристалічні реакції.

Спектральне дослідження грунтується на можливос­тях гемоглобіну та його похідних поглинати хвилі світла певної довжини і давати відповідні спектри поглинання.

Найбільшого поширення набуло дослідження за допо­могою мікроспектроскопічної насадки (АУ-16, СПО-1) з попереднім отриманням із гемоглобіну крові гемохромоге-ну або гематопорфірину. Гемохромоген отримують дода­ванням до ниточки з досліджуваної плями кількох крапель -13% лугу (NaOH чи КОН), відновника — 1-2 крапель розчину амонію гідросульфату чи кількох кристалів на­трію гідрофільфіту.

Спочатку для виявлення гемохромогену під мікроско-і юм відшукують у препараті ділянку рожево-червоного або жовтуватого кольору. Потім замінюють окуляр мікрос-пектроскопа і роздивляються спектр гемохромогену в жовто-зеленій частині між фраунгоферовими лініями Д і Е у вигляді двох смуг. Ліва з них інтенсивна, з чіткими межами, права — розпливчаста.

У разі відсутності спектра гемохромогену, переходять до виявлення спектра гематопорфірину, який отримують додавання 2-3 крапель сірчаної кислоти до ниточки з дос­ліджуваної плями. Препарат досліджують під мікроскопом і виявляють ділянки червоно-фіолетового, бузкового чи сіро-зеленого кольору. Замінюючи окуляр мікроспектрос-копа, розглядають спектр гематопорфірину у вигляді двох смуг поглинання: ліва — вузька, розташована вліво від фраунгоферової лінії, права — ширша між лініями Д і Е в жовто-зеленій частині спектру. Крім цього, є ще смуга в фіолетовій частині спектру.

При відсутності в лабораторії мікроспектроскопа вико­ристовують спектроскоппрямого бачення. Порядок дослід­ження такий самий, як при роботі з мікроспектроскопом.

У випадках, коли в плямі через незначну кількість крові ділянки, схожі на гематопорфірин, не виявляються, вико­ристовують дослідження в ультрафіолетовому випромі­нюванні за допомогою люмінесцентного мікроскопа "Лю-мам 31 А" або люмінесцентних освітлювачів "ОН-17" чи "ОН-18" Пурпурово-червоне світіння ділянок вказує на присутність в них гематопорфірину, спектр якого розгля­дають за допомогою мікроскопа.

Встановлення видової приналежності крові. Після встановлення наявності у плямі крові переходять до визна­чення видової її приналежності, тобто визначають кому належить кров — людині чи тварині, а якщо потрібно, то якого саме виду тварини.

З цією метою використовують реакцію преципітації.

Принцип реакції полягає у взаємодії відповідних анти-генів-преципітиногенів і анти-преципітинів з утворенням на межі цих середовищ преципітату-осаду білого кольору у вигляді кільця. Як преципітини використовують імунні преципітуючі сироватки, які отримують шляхом повтор­ної імунізації тварин гетерогенним білком. Ці сироватки мають бути прозорі, жовтуватого кольору, строго специфічні, тобто вони не повинні давати осад із чужорідним білком протягом 1 год. а титр їх має відповіда­ти 1:10 000. Преципітиногеном є витяжка з плям крові, яку готують на стерильному ізотонічному розчині натрію хлориду про­тягом 18-24 год. при температурі від +4-5° С. Ця витяжка також має бути прозорою, містити білка 1:1000, що пере­віряється пробою з концентрованою азотною кислотою і пробою Гелера. Приналежність крові людині вважають доведеною тоді, коли одночасно з випаданням кільця осаду в пробірці з досліджуваною кров'ю під впливом сироватки, що преци-пітує білок людини, буде спостерігатися таке саме кільце при випробовуванні відповідного антигену і не буде вияв­лятися кільце осаду в пробірках зо всіма контрольними об'єктами.

Отриманню позитивних результатів можуть перешкод­жати низька концентрація білка у витяжках, каламутність витяжок, домішки солей заліза, міді, а також властивості деяких предметоносіїв: пластмаси, гуми тощо. У цих випад­ках застосовують реакцію преципітації в твердих середови­щах. Принцип методу полягає в тому, що в агарі в дві лунки поміщають антиген і антитіло, інгредієнти дифундують один до одного і в місці контакту утворюється біла смуга пре­ципітату, що вважають за позитивний результат реакції.

Зараз широко використовують метод зустрічного елек­трофорезу (електропреципітацію). Метод поєднує пере­вагу імунодифузії в агарі і більш високу чутливість по­рівняно з реакцією Чистовича-Уленгута, забезпечує ко­ротші терміни дослідження і рекомендується для визна­чення виду крові в мікрооб'єктах, дослідження крові, що погано розчиняється, і каламутних витяжок.

Метод грунтується на принципі реакції преципітації в електричному полі. Позитивно заряджені іони білка дос­ліджуваної крові мігрують від катода до анода (альбуміни), а негативно заряджені іони білків преципітуючих сирова­ток (гамаглобуліни) — назустріч їм. На межі контакту однойменних антигенів і преципітинів випадають преци­пітати білка у вигляді смуг білого кольору.

До методів визначення виду крові належать методи імунофлюоресценції, хроматографії гемоглобіну, емісій­ного спектрального аналізу, реакції зв'язування компле­менту та анафілаксії. Ці методи мають високий ступінь чутливості, проте технічно складні, що утруднює викори­стання їх на практиці. Якщо треба визначити, чи належить кров ссавцям, дос­ліджують еритроцити, в яких при цьому немає ядер.