Приводи та критерії визначення віку, методи дослідження.

Вік — це період часу від моменту народження органі­зму до теперішнього або будь-якого іншого моменту. Розрізняють вік хронологічний, або календарний (паспорт­ний) — проміжок від народження до моменту обчислення і біологічний (анатомо-фізіологічний), який характеризує біологічний стан організму. Біологічний вік не завжди відповідає хронологічному, може випереджати його або відставати від нього. Судово-медична експертиза визначення віку підозрю­ваного або обвинувачуваного обов'язково призначається, якщо це має значення для розв'язання питання про його кримінальну відповідальність у випадках відсутності від­повідних документів про вік і неможливості їх отримання (п. 5 ст. 76 КПК України).

Крім того, визначення віку може і проводитись у випадках навмисного його приховування, при сумнівах щодо справжності віку, наведеного в доку­ментах. Це стосується лише осіб підозрюваних чи звинуначуваних у скоєнні злочину і лише в тих випадках, коли пік особи має значення для застосування міри покаран­ня.

Згідно зі ч.1 ст. 22 КК України, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років. Особи у віці від 14 до 16, підлягають кримінальній відповідальності лише за: умисне вбивство, посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави, умисне тяжке тілесне ушкодження, умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, диверсію, бандитизм, терористичний акт, захоплення заручників, зґвалтування, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, крадіжку, грабіж, розбій, вимагання, умисне знищення або пошкодження майна, пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів, угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна, незаконне заволодіння транспортним засобом, хуліганство. Особи до 18 років є неповнолітніми, тому у віці 14-15 років злочинці несуть покарання не за всі злочини і не повною мірою. У віці 16-17 років — за всі злочини, проте не повною мірою, у віці 18 років і старше — за всі злочини і повною мірою. Внаслідок цього неповнолітнім правопо­рушникам вигідно зменшити свій вік на 1-2 роки, щоб уникнути належного покарання. Із наведеного випливає кііжливе юридичне значення віку 14, 16 і 18 років. Експертиза визначення віку може проводитись у будь-якому віці, однак, крім зазначеного, частіше встановлюєть­ся також вік 55 і 60 років (пенсійний).

Визначення віку проводиться за сукупністю ознак, із яких він виводиться як певна середня величина. Ознаки віку поділяють на дві групи: 1) росту(розвитку); 2) старіння (в'янення).

До ознак росту (розвитку) належать у дитячому, підлітковому та юнацькому віці показники росту, маси -гіла, окружності грудної клітки, ступені диферен­ціювання кісток скелета, прорізування молочних зубів і заміна їх на постійні, наявність і ступінь прояву вторинних статевих ознак.

До ознак старіння (в'янення) відносять зміни шкіри, волосся, ступінь стирання жувальної поверхні зубів, інволютивні зміни кісткової системи.

У віці 14-18 років важливе значення має наявність і вираженість вторинних статевих ознак. У дівчат врахову­ють: час виникнення, характер і періодичність менстру­ацій (звичайно з 13..14 років); строки появи волосся на лобку і в пахвових ямках (11-13 років); розміри і розви­неність грудних залоз (до 16-18 років звичайно розвинені), колір сосків, пігментацію в ділянці великих статевих губ; розвиток таза, який закінчується в 17-18 років. У хлопчиків оволосіння на лобку і в пахвових ямках виникає в 13-16 років, полюції в середньому спостеріга­ються в 15 років, збільшення статевих органів, посилення їх пігментації, а також огрубіння голосу з 16 років. У юнаків з 16-17 років виникає пушкове волосся на верхній губі і підборідді, у 18 років — оволосіння щік.

В подальші періоди життя відбуваються закономірні візуальні зміни стану шкіри обличчя, рук, волосся, ступеня стирання жувальної поверхні зубів. Поява зморшок на обличчі, кистях рук і ступінь їх прояву перебуває у певній відповідності до віку людини. У віці близько 20 років виникають лобові зморшки і носогубні складки; в 25-30 років — зморшки біля зовнішніх кутів повік і позаду вух; 30-35 років — тонкі поздовжні зморшки на повіках, біля вушних раковин, на шиї; 35-45 років — гусячі лапки (зморшки, які віялоподібне розходяться від зовнішніх ку­тиків очей); після 50 років — на підборідді. Спочатку зморшки і складки шкіри виражені незначно, а потім ста­ють рельєфнішими і поглиблюються. До 55 -60 років на обличчі і руках утворюються невеликі ділянки жовто-бурого кольору, шкіра стає сухою. Після 35-40 років починається поступове посивіння волосся на скро­нях, 50-60 років — виражене посивіння волосся на грудях, животі і в лобковій ділянці. Після 40-45 років волосся стає рідшим, іноді починаєть­ся полисіння, хоч його може і не бути в пізнішому віці, а може виявитися і в молодих осіб. Після 20 років поступово збільшується стирання жувальної поверхні зубів. На підставі ступеня прояву стертості зубів можливо встановити вік з точністю до 5-10 років.

Найважливіше значення для визначення віку має рент­генологічне дослідження стану розвитку кісток. Спостері­гається відповідна закономірність між виникненням ядер окостеніння, їх наступним розвитком, строком утворення анатомічного синостозу окремих елементів кісток в одне ціле, яке найменшою мірою залежить від впливу умов життя і екзогенних впливів на організм людини. Для визначення кісткового віку до 20 років застосовують рент­генологічне дослідження процесів окостеніння дистально­го відділу передпліччя, ступні. В подальші вікові періоди для цього використовують рентгенограми черепа та інших частин скелета. Отримані дані порівнюють із показниками розробленої таблиці.

Після проведення досліджень і отримання необхідних даних в подальшому цифри віку за кожною ознакою по­трібно скласти і поділити отриману суму на число врахова­них ознак. Якщо середня цифра ближча, наприклад, до 16, то у висновках слід відзначити, що за такими-то даними вік обстежуваної особи у даний час відповідає 16 рокам.

84. Судово-медична експертиза стану здоров'я. Поняття симуляції, дисимуляції штучних хвороб, само ушкодження, калічення.

Судово-медична експертиза стану здоров'я проводить­ся в таких випадках: 1) при неявці особи за викликом слідчого або суду і відмові дати свідчення через хворобу, наявність якої викликає сумніви; 2) при відмові засудженого працювати і наявності у нього скарг на стан здоров'я; 3) в разі відстрочки виконання вироку при засудженні особи до позбавлення волі, виправно-трудових робіт або інших видів покарання внаслідок тяжкої хворо­би до її вилікування, 4) при ухиленні від чергового призову на дійсну військо­ву службу та в інших випадках.

Судово-медична експертиза стану здоров'я проводить­ся, як правило, комісією за участю лікарів кількох спе­ціальностей в умовах стаціонарного лікувального закладу. Під час медичних обстежень, а також проведення судо­во-медичної експертизи лікарям доводиться стикатися з різного роду обманом обстежуваних щодо їхнього стану здоров'я. Розрізняють такі види обману щодо стану здо­ров 'я або походження хвороби: симуляцію, дисимуляцію та агравацію, штучну хворобу і калічення членів.

До кримінальної відповідальності винні в цих видах Обману особи притягуються лише у випадках, коли він здійснюється навмисно, з корисливою метою і порушен­ням закону.

Симуляція—відтворення неіснуючої хвороби. Може бути навмисною і патологічною. Навмисна симуляція має корисливу мету, а патологічна такої мети не має і може спостерігатися при деяких нервових і психічних хворобах, наприклад, істерії. Симуляція може здійснюватись тільки імітацією хворо­би або поєднуватись з прийманням деяких нешкідливих для здоров'я речовин.

Симулянт — це здорова людина, і, видаючи себе за хворого, не має намірів досягти цього за рахунок розладу здоров'я. Цілком симулювати весь комплекс симптомів хвороби неможливо, а тому симулюються окремі її ознаки, пере­важно у вигляді суб'єктивних патологічних відчуттів, а також деяких об'єктивних ознак шляхом приймання різ­них лікарських засобів, хімічних або інших речовин або домішуванням деяких речовин до виділень організму, які здаються на дослідження до лабораторії. Наприклад, до мокротиння може домішуватись кров, до сечі — цукор, білок з яєць. Найчастіше спостерігається симуляція хвороб органів кровообігу, дихання, травлення, нирок і сечових шляхів.

Дисимуляція — це навмисне приховання обстежу­ваним наявності хвороби або окремих її симптомів з метою введення в оману щодо свого справжнього фізично­го, фізіологічного або психічного стану. Випадки дисимуляції можливі при вступі до вищих і середніх навчальних закладів, під час медичних оглядів осіб, які тривалий час працюють за відповідними профе­сіями (пілоти, водії, моряки та ін.), що передбачають певні вимоги до стану здоров'я. У ряді випадків дисимуляція спостерігається в осіб, які в стані алкогольного сп'яніння скоїли автомобільну аварію з метою приховання факту вживання алкогольних напоїв, а також в осіб, які скоїли тяжкі злочини (зґвалтування, вбивство) і при цьому отри­мали пошкодження внаслідок опору жертви. Особи, які притягуються до кримінальної відповідальності за зара­ження венеричними хворобами, вдаються до дисимуляції для приховання наявності такої хвороби зараз, у минулому та факту її лікування. При встановленні дисимуляції важливу роль відіграють результати клінічних і лабораторних досліджень, за допо­могою яких встановлюється наявність об'єктивних симп­томів хвороби чи пошкодження або ж факт відхилення від звичайного фізіологічного стану організму, які приховує обстежувана особа. Судово-медична експертиза при дисимуляції прово­диться в тих випадках, коли вона здійснюється зі злочин­ною метою і коли щодо особи, яка підозрюється в дисиму­ляції, порушується кримінальна справа.

Агравація — це перебільшення, посилення проявів наявної хвороби або пошкодження. На відміну від симу­ляції, коли хвороби немає, при агравації хвороба, або будь-який патологічний стан (зниження зору, слуху, кульгавість та ін.) є, проте легкого ступеня. При цьому хворий пере­більшує наявні симптоми чи применшує результати ліку­вання. Внаслідок того, що агравант завжди є хворою люди­ною, агравація непідсудна. У випадках виявленої агравації завданням лікаря є якнайшвидше і найповніше вилікуван­ня хворого.

Штучні хвороби. Штучним шляхом можуть спричиня­тися ураження різних органів і систем. При цьому викори стовуються методи, які не становлять значної небезпеки для здоров'я і тим більше для життя. Проте в окремих випадках штучні хвороби можуть мати затяжний перебіг і навіть становити небезпеку для життя, наприклад, внаслі­док розвитку сепсису та інших ускладнень. Найчастіше спостерігаються штучні хвороби шкіри і підшкірної жиро­вої клітковини, органів зору, слуху, а також терапевтичні і хірургічні хвороби. Вони можуть спричинятися різними хімічними речовинами, в тому числі і лікарськими препа­ратами, фізичними і біологічними засобами. Із штучних хірургічних хвороб найчастіше спостеріга­ються обмеження рухів, контрактура, анкілоз в суглобах кінцівок, а також атрофія м'язів кінцівок, якаможе виника­ти внаслідок навмисної фіксації кінцівок в певному поло­женні при виключенні функції. Штучні хвороби органа зору спричиняються механіч­ними, хімічними, променевими і токсико-алергічними подразниками, які зумовлюють розвиток кон'юнктивіту, кератиту. Наприклад, світлові ураження виникають якщо тривалий час дивитися на сонце, електричну дугу при електрозварюванні, токсико-алергічні хвороби — внаслі­док введення в зорову щілину квіткового пилку.

Таким чином, діагностика симуляції, агравації, дисиму­ляції, штучних хвороб грунтується на повному і вичерпно­му обстеженні осіб, які підозрюються в таких видах об­ману, і є діагностикою об'єктивного стану обстежуваних осіб. При складанні висновків експерт повинен відповісти на такі основні запитання слідства: чи відповідають виявлені скарги і симптоми наявності будь-якої хвороби, або ж вони спричинені штучним шляхом, якщо вони штучні, то яким способом відтворюються і як давно.

Самопошкодження (калічення членів). Найчасті­ше калічення членів досягається шляхом механічного по­шкодження. Наявність пошкодження, спосіб його заподі­яння і наслідки для здоров'я встановлює судово-медична експертиза, а намір — слідство і суд.

Механічні пошкодження найчастіше наносяться на верхніх і нижніх кінцівках, особливо в ділянках кисті і ступні вогнепальною зброєю, тупими і гострими предме­тами, транспортними засобами. Характерна їх локалізація в місцях, доступних для дії власної руки. Проте можлива і нетипова локалізація — груди, живіт, плече, стегно та ін. Вогнепальні пошкодження виникають внаслідок пост­рілу впритул, або з близької відстані, а тому можливе використання способів приховування об'єктивних слідів пострілу з цих дистанцій шляхом застосування різного характеру прокладок, які поглинають кіптяву, порошинки та інші додаткові чинники пострілу. Ці прокладки можуть бути виявлені на місці події, а їх частинки — в рановому каналі під час хірургічної обробки ран. У зв'язку з цим видалені із ран частинки матеріалу мають бути передані лікарем через слідчого для судово-медичної експертизи. При дії тупих твердих предметів можливі розтрощен­ня, травматична ампутація кисті або ступні. Для цього, наприклад, може використовуватись рейковий транспорт, ковальські машини, лопасті вентиляторів, преси та інші механізми. Із гострих предметів для калічення членів найчастіше никористовують сокиру, якою відрубують кілька пальців кисті або ступні, проте можливе відрубування і одного пальця.