Сироваткові системи.

У плазмі (сироватці) крові людини міститься велика кількість білків і ліпопротеїдів. Крім інших відмінностей, вони різняться друг від друга по антигенным властивостями. Системи плазми крові, як і і эритроцитарные, передаються у спадок і пов'язані між собою. Їх використав судебно- медичній практиці з тими самими цілями, як і эритроцитарные. Найбільш вивчені і поширені практиці що з них:

1. Система гаптоглобіну (Нр). Гаптоглобін особливий білок плазми крові, належить до глобулинам. Виділяються групи крові по гаптоглобину: Нр1-1, частота народження 15%; Нр1-2, зустрічальність 50%; Нр2-2, зустрічальність 35%. Різновиду гаптоглобина мають різний молекулярний вагу, тому може бути виявлено методом електрофорезу в геле. На результат виявлення гаптоглобинов впливають різні чинники, але найбільший негативний вплив надає характер следонесущей поверхні, отримання результатів ускладнюється, якщо кров перебуває на всмоктуючій поверхні.

2. Системи іммуноглобулінів.

Система Gm. У неї входять 23 варіанта антигенів. Вони зумовлюють можливість поділу крові за цією системою на дуже багато груп. Антигени цією системою добре зберігаються в плямах крови.

Система Кт. Використання цією системою дає хороші результати у виключенні отцовства. Вивчено і мають певне судово-медичне значення ще кілька систем плазми крові.

Ферментні системи.

У людини, у крові та інших тканинах, функціонують численні ферменти. Вони, як і і згадані вище біологічні компоненти тканин, виявляють антигенні властивості, передані у спадок. У судово-медичної практиці застосовуються кілька ферментних систем: система фосфоглюкомутази (ФГМ); система еритроцитарної кислої фосфотази (КФЕ); система естерази (ЭсД); система аденилаткинази (АК); система фосфоглюконатдегідрогенази (ФГД) та ін. Наприклад, загортальна система крові— ферментативна система, що забезпечує зупинку кровотечі шляхом формування фібринових тромбів, підтримання цілісності кровоносних судин і рідкого стану крові. З.с.к. — функціональна частина фізіологічної системи регуляції агрегатного стану крові. Для реалізації гемокоагуляції необхідна участь різних факторів, які мають назву факторів згортання, або факторів З.с.к. Ферментативно-коагуляційні механізми мають три послідовні фази: I — формування протромбінази — найскладніша в біохімічному відношенні і найтриваліша фаза, у якій беруть участь зовнішня тканинна та внутрішня кров’яна системи: 1) зовнішня система активується тканинним тромбопластином, що виділяється із стінок судин і оточуючих тканин при їх пошкодженні; 2) внутрішня — кров’яним тромбопластином — речовиною, що виділяється із зруйнованих тромбоцитів та еритроцитів. Таким чином, у і фазі утворюються тканинна і кров’яна протромбінази. Тканинна протромбіназа зумовлює утворення невеликих кількостей тромбіну, достатніх для агрегації тромбоцитів зі звільненням їх пластинкових факторів, а також для активації факторів V i VIII, тобто в основному є пусковим механізмом для наступних реакцій, які проходять з нижчою швидкістю.

Генна дактилоскопія— метод розрізннення індивідуумів за допомогою використання зразків їх ДНК. Перший варіант методу був розроблений Алеком Джеффресом в Лестерському університеті в 1985 році. Більшість нуклеотидної послідовності ДНК кожних двох людей зазвичай ідентична. В методі фінгерприниінгу використовуються, проте, надзвичайно варіабельні послідовності, які дозволяють розрізнити різних людей. Дві родственно незв'язані людини навряд чи матимуть таку ж саму картину ДНК в даному локусі. Генетичний фінгерпринтінг не є единим методом, а набором засобів розрізнення послідовностей цих варіабельних послідовностей. Наприклад, в методі STR-профайлінгу використовуються повторювані ділянки, мінісателіти, які ампліфікуються за допомогою полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) для виявлення числа повторень в кількох локусах. Таком чином можна встановити ідентичність людини, яка надзвичайно навряд чи опиниться помилковою, окрім випадків ідентичних близнят, які мають ідентичні геноми. У судово-медичній експертизі метод фінгерпринтігу використовується для ідентифікації підозрюваних по зразкам крові, волосся, слини або сперми. Це вже привело до кількох випадків реабілітації підозрюваних, навість після винисення вироку. Метод також використовується для встановлення ідентичності людських залишків, тесті на батьківство, відповідності донорських органів, дослідження популяції диких тварин і встановлення походження продуктів харчування. Метод може використовуватися і для перевірки гіпотез про походження етнічних груп. Метод фінгерпринтінгу вимагає певного законодавства, щоб мати юридичну силу. Зазвичай тест є добровільним, але може бути обов'язковим за допомогою судового ордеру або запиту. Декілька юрисдикцій почали збирати бази даних, що містять інформацію ДНК злочинців. Найбільші в світі бази даних ДНК підтримують США (NDNAD) та Велика Британія, кожна містить понад 4,5 мільйони записів станом на 2007 рік. Розмір баз даних та право держави на збір даних, проте, викликають занепокоєння деяких правозахисних організацій в обох країнах. В ряді областних Управлінь МВС України при науково-дослідних експертно-криміналістичний центрах діють лабораторії які проводять ідентифікацію за геномом людини. Через відсутність необхідної законодавчої бази в Україні станом на 2008 р. відсутній єдиний національний реєстр (окрім реєстру ДНК невпізнаних трупів).

Судово-медична експертиза спірного батьківства, материнства і заміни дітей. Ця експертиза проводиться шляхом дослідження набору антигенів максимально більшого числа систем. Вона грунтується на виключенні можливості батьківства в разі хибних показань. Відсоток категоричних висновків щодо виключення можливого бать­ківства прямо пропорційно залежить від обсягу дослід­жень.

Основою експертних висновків про батьківство є аналіз комплексу ознак: генетичної детермінованості систем крові, їх якісної незмінності протягом життя людини, незалеж­ності їх одна від одної, терміну формування систем крові до моменту народження дитини та ін. Виходячи з цього, використовують такі правила успадкування груп крові:

1. У дитини серологічне виявляються лише ті антиге­ни, які властиві генотипам її батьків, або хоч одному з них.

2. В фенотипі крові дитини не можуть виявлятися ан­тигени, яких немає в крові її батьків.

3. При дослідженні груп крові за системою АВО треба враховувати, що в крові дитини не можуть бути антигени, яких немає у батьків, тоді як можлива відсутність антигенів А і В, які є у батьків.

4. Діти не можуть мати групу крові АВ, якщо в одного з батьків або в обох кров належить до групи О.

5. Якщо кров одного з батьків чи обох належить до групи АВ, то їхні діти не можуть мати групу крові О.

У тих випадках, коли в одного з батьків група крові пис­ав, може народитись дитина з групою крові О, а при наявності в іншого з батьків групи крові О — дитина з групою крові АВ.

Для виявлення антигенів за цією системою, а також системою Rh, використовується метод абсорбції-елюції. У разі використання системи Р для визначення групової приналежності крові в судово-медичній практиці виника­ють деякі труднощі, внаслідок того, що антиген Р недостат­ньо стійкий до чинників навколишнього середовища і у різних людей має різний ступінь вираженості: сильний, помірний і слабий, що треба обов'язково враховувати. Важливим є лише визначення антигена Р в плямі крові (встановлення Р-позитивності крові). Неможливість вияв­лення цього антигена в плямі крові може бути пов'язана з його відсутністю (Р негативна кров) або руйнуванням у Р-позитивній крові.

При експертизах спірного батьківства, материнства та заміни дітей треба враховувати, що фактори Gm в крові новонароджених ще не сформовані. В системі Gc виділяють три групи антигенів: Gel = 1, Gc2 = 1 і Gc2 = 2, які спостерігаються менш ніж у 50% населення. Антигени цієї системи недостатньо стійкі до чинників навколишнього середовища і виявляються тільки в свіжих плямах крові. До ферментних систем належать кисла фосфатаза, фос-фоглікомутаза еритроцитів і холінестераза сироватки крові, ферментні групи, що входять до них, успадковуються дітьми від батьків, тобто генетично детерміновані, проте стійкі до змін навколишнього середовища і можуть виявлятися в плямах крові тільки невеликої давності (2-4 місяці).

Останнім часом для ідентифікації батьківства пропону­ють досліджувати структуру капілярних візерунків пальців кистей рук батьків і дітей, вивчати критерії внутрішньоро-динної схожості за оз­наками дерматогліфіки ступні (І.Б.Тарасов, 1992), а також застосо­вувати геномну "дакти­лографію" (П.Л.Іванов, С.В.Гуртова та ін., 1990) — принципово новий метод, який грунтується (A. Jeff­reys, 1985) на аналізі ДНК людини, тому термін "дактилоскопія" взято в лапки. Цей ме­тод що дозволяє вста­новити індивідуальну приналежність біоло­гічного зразка, в т.ч. і крові, полягає у виявленні відмін у складі ДНК індивідів. Кожна людина має як свій папілярний візерунок, так і певну послідовність нуклетидів у молекулі ДНК. Це дозволяє ототожнити особу і забезпечити високий ступінь ймовірності висновків (1 на 10 000 млн.).

http://www.ref.by/refs/37/7927/1.html

http://www.licey.net/bio/genetics/glava3_2

http://lib.rin.ru/doc/i/9194p114.html

89. Права та обов'язки медичних працівників згідно Основ законодавства України про охорону здоров'я.

Згідно з "Основами законодавства України про охорону здоров'я" (ст. 33), громадянам України на­дається лікувально-профілактична допомога поліклініка­ми, лікарнями, диспансерами, клініками науково-дослідних інститутів та іншими акредитованими закладами охо­рони здоров'я, службою швидкої допомоги, а також окре­мими працівниками, які мають відповідний дозвіл (ліцен­зію). Для забезпечення лікувально-профілактичною допо­могою громадян України, які мають відповідні пільги, встановлені законодавством, створюються спеціальні лі­кувально-профілактичні заклади.

Згідно Основ медичні працівники мають право на: а) заняття медичною і фармацевтичною діяльністю відповідно до спеціальності та кваліфікації; б) належні умови професійної діяльності; в) підвищення кваліфікації, перепідготовку не рідше одного разу на п’ять років у відповідних закладах та установах; г) вільний вибір апробованих форм, методів і засобів діяльності, впровадження у встановленому порядку сучасних досягнень медичної та фармацевтичної науки і практики; д) безплатне користування соціальною, екологічною та спеціальною медичною інформацією, необхідною для виконання професійних обов’язків; е) обов’язкове страхування за рахунок власника закладу охорони здоров’я у разі заподіяння шкоди їх життю і здоров’ю у зв’язку з виконанням професійних обов’язків у випадках, передбачених законодавством; є) соціальну допомогу з боку держави у разі захворювання, каліцтва або в інших випадках втрати працездатності, що настала у зв’язку з виконанням професійних обов’язків тощо.

Обов'язки лікаря, згідно зі ст. 34 "Основ", полягають у своєчасному і кваліфікованому обстеженні і лікуванні пацієнта. Відповідно до цієї статті, лікар має право відмо­витись від подальшого лікування пацієнта, якщо останній не виконує медичних призначень або правил внутрішньо­го розпорядку закладу охорони здоров'я, заумови, що це не загрожуватиме жи п ю і здоров'ю населення.

Лікар не несе відповідальності за здоров 'я хворого у разі відмови останнього від виконання медичних призна­чень або порушення пацієнтом встановленого для нього режимут

Cи. 39 "Основ" трактує питання надання медичної інформації таким чином: "Лікар зобов'язаний пояснити пацієнтові в доступній формі стан його здоров'я, мсту запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, в тому числі наявності ризику для життя і здоров'я. Пацієнт має право ознайомлюватися із історією своєї хвороби та іншими документами, що можуть слугувати для подальшого лікування. В особливих випадках, коли повна інформація може завдати шкоди здоров'ю пацієнта, лікар може її обмежити. В цьому разі він інформує членів сім'їабо законного представника пацієнта, врахо­вуючи особисті інтереси хворого. Таким же чином лікар діє, коли пацієнт перебуває в непритомному стані".

У cт. 40 "Основ" сформульоване положення про лікарську таємницю: "Медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконан­ням професійних або службових обов'язків стало відомо про хво­робу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімей­ну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випад­ків. При використанні інформації, що становить лікарську таємни­цю, в навчальному процесі, науково-дослідній роботі, в тому числі у випадках її публікації у спеціальній літературі, повинна бути забезпечена анонімність пацієнта".

У cт. 44 "Основ " розглянуто застосування методів профілактики, діагностики, лікування та лікарських за­собів. "У медичній практиці лікарі зобов'язані застосовувати методи профілактики, діагностики і лікування та лікарські засоби, дозво­лені Міністерством охорони здоров'я окраїни. В інтересах вилікування хворого та за його згодою, а щодо неповнолітніх та осіб. яких було визнано судом недієздатними, — за згодою їх батьків, опікунів або піклувальників лікар може застосувати нові. науково обгрунтовані, проте ще не допущені до загального частосування методи діагностики, профілактики, ліку­вання та лікарські часоби. Щодо осіб віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років чи визначних судом обмежено дієздатними застосування таких методів і засобів проводиться за згодою їх батьків або інших законних представників. Порядок застосування зазначених мстодівдіагностики, профілактики, лікування і лікарсь­ких засобів встановлює Міністерство охорони здоров'я України."

Питання трансплантації органів та інших анато­мічних матеріалів трактується ст. 47 "Основ". Вона сформульована так: "Застосування методу пересадження від донора до реципієнта органів та інших анатомічних матеріалів здійснюється у визначе­ному законодавством порядку при наявності їх згоди або згоди їх законних представників за умови, якщо використання інших за­собів і методів для підтримки життя, відновлення або поліпшення здоров'я не дає бажаних результатів, а завдана при цьому шкода є меншою, ніж та, що загрожувала реципієнтові."

Штучне запліднення та імплантація ембріона (ст. т 48). "Застосування штучного запліднення та імплантації ембріо­на здійснюється згідно з умовами та порядком, встановленим Міністерством охорони здоров'я України, на прохання дієздатної жінки, з якою проводиться така дія, за умови наявності письмової згоди подружжя, забезпечення анонімності донора та збереження лікарської таємниці. Розкриття анонімності донора може бути здійснено в порядку, передбаченому законодавством".

Застосування методів стерилізації (ст. 49) "Застосування методів стерилізації може здійснюватися за власним бажанням або добровільною згодою пацієнта в акредито­ваних закладах охорони здоров'я за медичними показаннями, що встановлюється Міністерством охорони здоров'я України".

Питання зміни (корекції) статевої приналежності розглянуто у ст. 51 "Основ".

"На прохання пацієнта у відповідності з медико-біологічним і соціально-психологічними показаннями, які встановлюються Міністерством охорони здоров'я України, йому може бути про­ведено шляхом медичного втручання в акредитованих закладах охорони здоров'я зміну (корекцію) його статевої приналежнос­ті. Особі, якій було здійснено зміну статевої приналежності, ви­дається медичне свідоцтво, на підставі якого надалі вирішується питання про відповідні зміни в її правовому статусі."

Законодавче положення щодо евтаназії сформульо­вано в ст. 52 "Основ". "Медичні працівники зобов'язані надавати медичну допомогу у повному обсязі хворому, який перебуває в критичному для життя стані. Така допомога може також надаватися спеціально створени­ми закладами охорони здоров'я, що користуються пільгами з боку держави. Активні заходи щодо підтримання життя хворого припи­няються в тому випадку, коли стан людини визначається як незворотна смерть. Медичним працівникам забороняється здійснення евтаназії — навмисного прискорення смерті або вмертвіння невиліковного хворого з метою припинення його страждань".