Адміністративні методи

Адміністративні методи управління, які ще називаються організаційно-розпорядчими, пронизують усі відносини в сфері державного управління. Полягають у впливі суб’єкта управління на керований об’єкт за посередництвом владно-розпорядчих вказівок і організаційно-структурних упорядкувань. Вони ґрунтуються на таких управлінських відносинах, як дисципліна, відповідальність, влада, примус. Якщо організаційні методи базуються на типових ситуаціях, то розпорядчі – більшою мірою зорієнтовані на конкретні, що склалися у даний момент чи прогнозуються у майбутньому. Адміністративні методи – це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об’єктивних організаційних відносин між людьми та загально організаційних принципів управління.

Виділяють три основні групи адміністративних (організаційно-розпорядчих) методів управління: регламентаційні, розпорядчі, нормативні.

Суттю регламентаційних євстановлення складу елементів системи і стійких зв’язків між ними за допомогою закріплення визначених обов’язків, загальної регламентації, тобто розмежування і закріплення завдань, функцій, прав і відповідальності, встановлення взаємозв’язків. Вони здійснюються за допомогою статутів, положень, посадових інструкцій та інших регламентів.

Розпорядчі методи відображають поточне використання встановлених організаційних зв’язків, їх часткове коригування в разі зміни умов роботи. В основі розпорядчого впливу лежать повноваження органів виконавчої влади – закріплені в установленому порядку їх права та обов’язки.

Нормативні методи доповнюють по суті регламентаційні та розпорядчі. Вони призначені для підтримки стабільності організаційних зв’язків за допомогою дисциплінарних вимог і систем відповідальності.

Особливе значення адміністративні методи мають у період становлення ринкової економіки. Проведення адміністративної реформи в Україні. На цьому етапі слід сформувати нові управлінські структури, регламентувати їх діяльність, визначити раціональне співвідношення між усіма групами методів відповідно до рекомендацій сучасної науки та практики державного управління.

Основні види документального оформлення:

регламентаційних методів: положення, посадова інструкція, професійно-кваліфікаційна характеристика, регламент, особистий прийом, регламент-сценарій;

розпорядчих методів: постанова, наказ, розпорядження, інструкція, правила, керівництво, методичні рекомендації, вказівка, методика;

нормативних методів: норми і нормативи, класифікація, уніфікація, стандартизація.

Економічні методи

Економічні методи управління виникли і розвиваються в процесі підприємницької діяльності людини на основі виробничих відносин, які проявляються як об’єктивні економічні закони та певні економічні інтереси.

Економічні методи ґрунтуються на сировинному та природному потенціалові держав та світовому економічному розвитку. Економічне використання економічних важелів і стимулів, які визначають зміст кожного конкретного методу, залежить від умов їх застосування (правових, господарських, соціальних, фінансових тощо). Тому, в зв’язку з провадженням в Україні ринкової економіки, створюються передумови для широкого розповсюдження саме економічних методів управління.

Економічні методи державного управління – це система прийомів і засобів прямої дії на суб’єкти підприємницької діяльності шляхом запровадження фінансово-економічних законів і грошово-кредитних відносин з метою створення оптимальних умов, які забезпечують досягнення високих економічних результатів.

До економічних методів державного управління можна віднести такі:

1) індикативне планування;

2) державне регулювання;

3) грошово-кредитна та фінансова політика;

4) конкурентна політика;

5) вплив на ринкове ціноутворення;

6) податкова політика;

7) економічне стимулювання.

Індикативне планування

Без індикативного планування (рекомендаційного) сьогодні важно уявити ринкове господарство будь-якої високорозвиненої країни світу. Адже індикативний характер планової системи ринку не має нічого спільного з директивністю ієрархії планів командно-розподільної системи управління радянського зразка.

Індикативний план має не директивний, а рекомендаційний характер. Прямим завданням плану виступає координація використання державних ресурсів. План складається з двох частин: індикативної та директивної. В першій - державні органи на основі аналізу функціонування економіки визначають та інформують підприємців про пріоритетні економічні цілі, варіанти прогнозів структурних змін, розвиток науки і техніки, динаміку найважливіших матеріально-фінансових пропозицій, зміну кон’юнктури ринків тощо.

Директивна частина містить бюджетний план, параметри системи оподаткування, банківський процент, ставки амортизації та розробки державного замовлення.

Ефективний соціально-економічний та культурний розвиток будь-якої країни світу є неможливим без індикативного планування у загальнонаціональному масштабі, а оптимальне поєднання плану і ринку є запорукою такого розвитку.