Переконання і примус

Методи переконання і примусу внаслідок всепроникаючого характеру використовуються у всіх сферах та на всіх рівнях управління, багато в чому визначаючи зміст та конкретний прояв інших методів. Наприклад, метод єдиноначального розпорядництва, як і економічні, адміністративні методи, заснований на методі переконання.

Переконання – метод управління, спрямований на свідоме засвоєння й усвідомлення працівником морально-правових принципів та цінностей державної служби – визначальних чинників його поведінки та виконання службових обов’язків.

Цей метод становить основу функціонування апарату державного управління. Переконання є впливом на свідомість, почуття, волю людей з метою формування в них свідомої участі у виконанні поставлених завдань; є засобом попередження правопорушень і зміцнення державної дисципліни.

Виходячи з того, що державна служба сьогодні – це публічна довіра до державного службовця, функціонування даного інституту базується на двох невід’ємних складових: моралі і праві. Прийняття Закону „Про державну службу” заклало правові засади вимог до державного службовця, які виходять з основних принципів державної служби, зафіксованих у ст. 3 даного Закону.

Методу переконання передує метод примусу, який застосовується при нездатності суб’єктів адміністративно-правових відносин скерувати свою поведінку відповідно до встановлених законів, нормативно-правових актів. Примус, як і переконання, є обов’язковим елементом правового методу державного управління.

Примус – метод управління, що ґрунтується на авторитеті держави і сили закону, спрямований на суб’єкт і об’єкт управління, з метою досягнення встановлених параметрів діяльності, вироблення певних форм поведінки та підтримання суспільної дисципліни.

Даний метод у взаємовідносинах між органами управління та їх посадовими особами застосовується в таких формах:

· встановлення в управлінських актах заборон і санкцій за їх порушення;

· примусове вилучення матеріальних і фінансових засобів у випадках, передбачених законодавством;

· скасування незаконних актів управління;

· застосування матеріальних санкцій за порушення державної дисципліни, заподіяння матеріальних збитків державі;

· застосування заходів дисциплінарної та адміністративної відповідальності до державних службовців1.

Щодо відповідальності, то в Україні на законодавчому рівні прийнято цілий ряд законів, які встановлюють правові засади відповідальності за певні види порушень у сфері державного управління. Зокрема, Закон „Про боротьбу з корупцією” визначає правові та організаційні засади запобігання корупції, виявлення та припинення її проявів, поновлення законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, усунення наслідків корупційних діянь.

Важливо, щоб методи переконання й примусу розумно поєднувалися, тобто не протистояли один одному, а доповнювали, підпорядковувалися загальним завданням керівного впливу. Як уже зазначалося, примусові засоби – це країні дії, а тому, як правило, застосовуються у тих випадках, коли переконання та суспільний вплив не досягли бажаних результатів. Поступове зростання культури управління, свідомості громадян робить методи переконання й заохочення дедалі ефективнішими інструментами регулювання громадських управлінських відносин.