Психологічні методи

Психологічні методи являють собою конкретні засоби і прийоми впливу на процес формування і розвитку колективу, який складається з формальних і неформальних груп, системи взаємовідносин, соціальних потреб та інших соціально-психологічних факторів, а також на процеси, які відбуваються у ньому. Психологічні методи управління спрямовані на регулювання відносин між службовцями шляхом оптимального добору і розстановки персоналу. До них віднесено: комплектування малих груп; гуманізація праці, професійний відбір і навчання1. Зазначені методи базуються на використанні соціально-психологічного механізму, який діє в колективі, з метою створення сприятливого психологічного клімату в колективі.

Засновником психологічного напряму в управлінні вважається дослідник Е. Мейо. Основною парадигмою даного напряму є використання соціально-психологічних особливостей зазначених груп з метою вдосконалення праці державних службовців.

Методи комплектування малих груп дають можливість визначити оптимальну і якісну кількість службовців того чи іншого структурного підрозділу з точки зору їх психологічної сумісності. За допомогою спеціальних досліджень можна встановити симпатії та антипатії всередині групи, визначити місце кожного її члена на основі психологічної сумісності працівників у групі2. Важливим психологічним засобом э делегування відповідальності, яке визначається вмінням максимально використовувати можливості підлеглих.

До методів гуманізації праці можна віднести засоби використання психологічних впливів, за допомогою яких зводиться до мінімуму монотонність праці, проявляється творче начало у службовців. При використання цього методу можливий перехід працівників у нову якість – з виконавців на генераторів нових ідей, методів і нових технологій, які змінюють та розвивають організацію. Ось чому вміння керівників застосовувати методи, що сприяють особистості максимально розкрити свої здібності та вміння, є запорукою професійного розвитку працівника та ефективного функціонування організації.

Методи професійного добору і навчання спрямовані на професійну орієнтацію та підготовку фахівців, які за своїми психологічними характеристиками найбільше відповідають вимогам державної служби. Одним з таких методів є співбесіда (інтерв’ю), яка проводиться із кандидатами на посади держслужбовців.

Важливим засобом професійного розвитку є професійне навчання – процес підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, тобто загальне систематичне зростання знань, навичок, умінь працівників, засвоєння ними нових організаційних ролей, підвищення мотивації, планування їх подальшої кар’єри, комунікаційних здібностей[4].

Інтегральним показником рівня розвитку соціально-психологічної спільності колективу є його морально-психологічний клімат, у якому знаходять своє відображення настрої, думки і традиції колективу, характер взаємовідносин і т. ін. Недооцінка ролі соціально-психологічного клімату може призвести до значних втрат ефективності діяльності. Найважливішими компонентами морально-психологічного клімату є: соціальний оптимізм, психологічна сумісність членів колективу, їх моральна вихованість і т. ін.

Ефективне використання методів державного управління вимагає також постійного пошуку, уваги до відхилень у функціонуванні об’єкта, яким управляють, і суб’єкта, який управляє. Тривале використання одного управлінського методу поступово призводить до втрати „чутливості” у сприйнятті адміністративно-управлінських дій. Отже, ефективним є таке управління, що розвивається, постійно вдосконалюючись, на основі аналізу та узагальнення набутого досвіду, теоретичних пошуків.

Список рекомендованої літератури

1. Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. д-ра юрид. наук. проф. В.Б. Авер’янова. – К.: Юрінком Інтер, 1998 . – 432 с.

2. Райт Г. Державне управління: пер. з англ.. В. Івашка, О. Коваленко, С. Соколик. – К.: Основи, 1994. – 191 с.

3. Реформування державного управління в Україні: проблеми і перспективи / Кол. авт.; Наук. керів. В.В. Цвєтков. – К.: Оріони, 1998 . – 364 с.

4. Ведель Ж. Административное право Франции: Пер. с фр. – М.: Прогресс, 1973. – 512 с.

5. Старилов Ю.М. Служебное право. – М.: БЕК, 1996. – 698 с.

6. Онищук Н.В. Методы государственного управления внедрением научно-технических дострижений / Отв. Ред. В.Б. Аверьянов. – К.: Наукова думка, 1990. – 96с.

7. Овсянко Д.М. Административное право: Учебное пособие для студентов / Отв. Ред. Г.А. Туманов. – М.: Юрист, 1995. – 304 с.

8. Социальные и государственно-правовые аспекты управления в СССР. – К., 1978. – С. 328-329.

9. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 736 с. – С. 183-184.

10. Научные основы государственного управления в СССР. – М.: Наука, 1968. – 440 с.

11. Державне управління: Словник-довідник / За заг. Ред. В.М. Бакуменка. – К.: Вид-во УАДУ, 2002. – 164 с.

12. Щекин Г.В. Социальная теория и кадровая политика: Монография. – К.: МАУП, 2000. – 576 с.

13. Державне управління: Словник-довідник / За заг. Ред. В.М. Бакуменка. – К.: Вид-во УАДУ, 2002. – 228 с.

14. Про державну службу: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 52. – Ст. 490.

15. Теория управления социалистическим производством: Учебник / Под ред. О.В. Козловой. – 2 изд. – М.: Экономика, 1983. – 432 с.

16. Пецкар М.О. Управління персоналом в органах місцевого самоврядування // Довідник для депутатів та голів рад. – Ужгород: УжДУ, 1996.

17. Державне управління: Навч. посіб / А.Ф. Мельник, О.Ю. Оболенський, А.Ю. Расіна, Л.Ю. Гордієнко; За ред. А.Ф. Мельник. – 2-ге вид., випр. і доп. – К.: Знання, 2004. – 342 с. – (Вища освіта ХХІ століття).

18. Малиновський В.Я. Державне управління: Навчальний посібник. – Вид. 2-ге, доп. та пер роб. – К.: Атака, 2003. – 576 с.

[1] Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. д-ра юрид. наук, проф. В.Б. Авер’янова. – К.: Юрінком Інтер, 1998. - 432 с.

[2] Райт Г. Державне управління: Пер. з англ.. В. Івашка, О. Коваленко, С. Соколик. – К.: Основи, 1994 . -191 с.

[3] Реформування державного управління в Україні: проблеми і перспективи / Кол. авт.; Наук. керів. В.В. Цвєтков. – К.: Оріони, 1998. – 364 с.

1 Ведель Ж. Административное право Франции: Пер. с фр. – М.: Прогресс, 1973. – 512 с.

2 Старилов Ю.М. Служебное право. – М.: БЕК, 1996. – 698 с.

1 Онищук Н.В. Методы государственного управлениявнедрением научно-технических дострижений / Отв. Ред. В.Б. Аверьянов. – К.: Наукова думка, 1990. – 96с. – С. 22.

2 Овсянко Д.М. Администсративное право: Учебное пособие для студентов / Отв. Ред. Г.А. Туманов. – М.: Юрист, 1995. – 304 с. – С.65.

3 Социальные и государственно-правовые аспекты управления в СССР. – К., 1978. – С. 328-329.

1 Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 736 с. – С. 183-184.

2 Онищук Н.В. Методы государственного управлениявнедрением научно-технических дострижений / Отв. Ред. В.Б. Аверьянов. – К.: Наукова думка, 1990. – 96с. – С. 29.; Научные основы государственного управления в СССР. – М.: Наука, 1968. – 440 с. – С. 325.

1 Державне управління: Словник-довідник / За заг. Ред. В.М. Бакуменка. – К.: Вид-во УАДУ, 2002. – 164 с. – С. 148.

1 Научные основы государственного управления в СССР. – М.: Наука, 1968. – 440 с. – С. 330-331.

1 Щекин Г.В. Социальная теория и кадровая политика: Монография. – К.: МАУП, 2000. – 576 с. – С. 534.

2 Державне управління: Словник-довідник / За заг. Ред. В.М. Бакуменка. – К.: Вид-во УАДУ, 2002. – 228 с. – С. 112.

3 Державне управління: теорія і практика / За заг. Ред. В.Б. Авер’яноваю. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 432с. – С.217-218.

1 Про державну службу: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 52. – Ст.. 490.

1 Щекин Г.В. Социальная теория и кадровая политика: Монография. – К.: МАУП, 2000. – 576 с. – С. 371-372.

2 Теория управления социалистическим производством: Учебник / Под ред. О.В. Козловой. – 2-у изд. – М.: Экономика, 1983. – 432 с. – С. 227.

[4] Пецкар М.О. Управління персоналом в органах місцевого самоврядування // Довідник для депутатів та голів рад. – Ужгород: УжДУ, 1996. – С.26-64.