Шляхи і методи введення антимікобактеріальних препаратів

Основні методи антибактеріальної терапії: звичайний, одноразовий прийом до­бової дози препарату, інтермітуючий.

Звичайний метод – щоденне призначення 2-3 рази на день індивідуальних доз протитуберкульозних препаратів.

Одноразовий (основний у фтизіатрії) прийом добової дози протитуберкульозних препаратів забезпечує у крові хворого бактеріостатичну концентрацію, достатню для лікувального ефекту, і дозволяє здійснювати контрольоване ліку­вання, особливо в амбулаторній практиці. Побічні реакції при одноразовому прийомі добової дози лікарських засобів виникають найчастіше.

Інтермітуючий метод полягає у призначенні одноразової добової дози антимікобактеріальних препаратів 2-3 рази на тиждень. Враховуючи повільний ріст і розмно­ження мікобактерій туберкульозу, цей метод рекомендований для продовження ліку­вання хворих в амбулаторних умовах і для проведення профілактичних курсів антибактеріальної терапії.

Введення протитуберкульозних препаратів проводиться різними способами:

- ентеральним – пероральний прийом препаратів у таблетках або капсулах;

- парентеральним – внутрішньом’язовий, внутрішньовенний;

- внутрішньоплевральним;

- ендолюмбальним – введення препаратів у спинномозковий канал;

- інтратрахеальним – у вигляді інгаляцій аерозолів;

- ректальним – у клізмах, свічках;

- ендолімфатичним – введення препаратів у лімфатичні судини або вузли;

- у норицю;

- у суглоб;

- в окістя.

Перевага внутрішньовенного методу лікування по­рівняно з ентеральним прийомом протитуберкульозних препаратів полягає у швидкому створенні їх оптимальної концентрації в крові, тканинах і вогнищах ураження, у змен­шенні їх інактивації, зниженні частоти побічного впливу на травний канал. У коротші строки досягається дезінтоксикація організму хворого, абактеріальність, розсмокту­вання вогнищ, інфільтратів і закриття порожнин розпаду. Інфузійна терапія не викликає порушення функції життєво важливих органів. Внутрішньовенно можна вводити розчи­ни: ізоніазиду, рифампіцину, ПАСК, етамбутолу, етіонаміду, ципрофлоксацину.

Внутрішньовенне введення розчинів протитуберкульозних препаратів слід проводи­ти в окремих палатах або маніпуляційних кабінетах, що відповідають підвищеним сані­тарно-гігієнічним вимогам та неухильному дотриманню асептики.

Внутрішньовенному введенню антибактеріальних препаратів повинно передувати обов’язкове лікування хворого за звичайною методикою протягом тижня, щоб виявити переносимість препаратів.

Існує три способи внутрішньовенного введення протитуберкульозних препаратів: струминний, крапельний (вводиться добова доза препаратів протягом 1-2 годин), ціло­добовий крапельний. Найчастіше застосовується крапельний спосіб.

Внутрішньовенне введення застосовують:

- вперше виявленим хворим з поширеними деструктивними формами туберкульозу легень, препарати призначають впродовж перших 2-3 місяців;

- вперше виявленим хворим для підвищення ефективності лікування, що не мало ус­піху. В цьому разі препарати призначають після 2-3 місяців неефективної антибактері­альної терапії;

- при хронічних формах туберкульозу - тривалість курсу внутрішньовенних вливань коливається від 2 до 6 місяців і залежить від ефективності цієї методики лікування в конкретного хворого.

Продовження строків внутрішньовенної антибактеріальної терапії до 8-12 місяців не підвищує ефективність лікування хворих.

Протипоказання до внутрішньовенних інфузій протитуберкульозних препаратів:

- флебіт, тромбофлебіт;

- азотемія, зумовлена захворюваннями печінки та нирок;

- гіпертонічна хвороба II—III ступеня;

- недостатність кровообігу II—III ступеня;

- геморагічний діатез, схильність до кровотечі (легеневої, шлункової, носової, з матки);

- тяжкі форми цукрового діабету;

- алергія до лікарських препаратів;

- вагітність;

- епілепсія.