Аналіз складу і структури дебіторської заборгованості

Наявність і зміна обсягу та частки грошових коштів і їх еквівалентів є вираженням платоспроможності підприємства. Грошові кошти наймобільніша частина оборотних засобів. Відомо, що добрий фінансовий стан підприємства характеризується постійною наявністю грошових коштів на розрахунковому рахунку.

Оптимальна для підприємства сума грошових коштів визначається впливом різних факторів, які часто зумовлюють взаємопротилежності тенденції. Відсутність певних грошових запасів, потрібних для своєчасної сплати поточних платежів, оплати праці, розвитку виробництва, може створювати умови банкрутства. На грошові засоби неоднозначно впливає інфляція. З одного боку, вона збільшує небезпеку знецінення вільних грошових коштів, з іншого – призводить до використання все більшої їх маси. Загострюється проблема здійснення контролю над рухом цих коштів.

Отже, оптимальна сума грошових коштів визначається діловою активністю підприємства та обґрунтованістю їх щоденної потреби. Досвід засвідчує, що кількість грошових коштів підприємства на розрахунковому рахунку повинна дорівнювати 3-4 денному обороту. Забезпеченість грошовими коштами залежить від стану управління грошовими потоками (розділ 9.5). Короткострокові фінансові інвестиції, які є еквівалентами грошових коштів, аналізують за загальною методикою аналізу інвестиційної діяльності підприємств.

Як показує практика, питома вага нематеріальних активів у майновій масі всіх активів підприємств дуже низька у порівнянні з аналогічними показниками в країнах з розвинутою ринковою економікою. Тому практичний досвід організації обліково-аналітичного забезпечення управління нематеріальними об'єктами ще недостатній і не дозволяє зробити глобальних узагальнень.

Нематеріальні активи неоднорідні за своїм складом, характером використання або експлуатації в процесі виробництва, за ступенем впливу на фінансовий стан і результати господарської діяльності. Тому необхідний диференційований підхід до їхньої оцінки. Для цього проводиться класифікація й групування нематеріальних активів за різноманітними ознаками.

Найбільш важливі – аналіз та оцінка структури нематеріальних активів за джерелами надходження, видами, за строками корисного використання, за ступенем правової захищеності, ступенем престижності, ступенем ліквідності та ризику вкладень капіталу в нематеріальні об'єкти, за ступенем використання у виробництві і реалізації продукції, за напрямками вибуття та ін.

Середній строк корисного використання результатів інтелектуальної власності складає 5-7 років. У сучасних умовах це нормальний термін "життя" промислового нововведення. Більше 10 років – термін корисного використання нематеріальних активів: право на користування землею, природними й іншими ресурсами.

Особливе значення для аналізу фінансового стану підприємства мають показники ефективності використання нематеріальних об'єктів, що випереджають ступінь їхнього впливу на фінансовий стан і фінансові результати діяльності підприємства. Експерти використовують основний критерій престижності таких нематеріальних об’єктів як спектр можливого корисного використання їхніх властивостей на рівнях: міжнародному, загальнонаціональному і галузевому.

Розрахунок ефективності використання нематеріальних активів пов'язаний з великими труднощами і потребує комплексного підходу.

Ефект від придбання підприємством права використання запатентованого виробничого досвіду і знань, а також "ноу-хау" може бути визначений за формулою:

Е_т = , (3.2)

де Р_т – вартісна оцінка результату використання ліцензійної технології
в Т-му році;

С_т – витрати, пов'язані з використанням ліцензійної технології
в Т-му році;

Д – ставка дисконтування;

Т – період використання ліцензії (Т = 0,1... к).

Для прийняття остаточного рішення про ефективність нематеріальних активів необхідно визначити дохідність нематеріальних активів, а також провести її факторний аналіз. Для цього можна скористатися табл. 3.7.

Таблиця 3.7