Структура зобов'язань підприємства

Як випливає з даних табл. 4.3, плече фінансового важеля збільшилося на 6%, тобто фінансова залежність підприємства від зовнішніх інвесторів значно підвищилася.

У економічній літературі можна зустріти коефіцієнт фінансової стабільності, який визначається відношенням суми власних коштів до позичкових, тобто є зворотною величиною коефіцієнта фінансового ризику:

Але навіть при одержанні високого показника фінансової стабільності (>1,0) не варто заспокоюватись. Однак високий коефіцієнт фінансової стабільності сам по собі не є ознакою благополуччя, тому слід проводити аналіз далі.

Підприємство, що використовує тільки власний капітал, має найвищу фінансову стійкість (його коефіцієнт автономії рівний одиниці), але обмежує темпи свого розвитку і можливості приросту прибутку навкладений власний капітал (в зв'язку з неможливістю розширення господарської діяльності за рахунок використання позичкового капіталу).

Позичковий капітал характеризується наступними позитивними особливостями:

- досить широкими можливостями залучення (при наявності гарантії або застави);

- збільшенням фінансового потенціалу підприємства при необхідності істотного зростання темпів росту обсягу господарської діяльності;

- можливістю збільшувати приріст рентабельності власного капіталу (за рахунок забезпечення розширення господарської діяльності).

У той же час використання позичкового капіталу має наступні недоліки:

- складність залучення, оскільки воно залежить від рішення інших господарських суб'єктів (кредиторів), які при певному негативному іміджі підприємства взагалі можуть відмовити у видачі кредиту;

- необхідність надання відповідних сторонніх гарантій (страхових компаній, інших господарських суб'єктів) або застави. При цьому гарантії надаються, як правило, на платній основі;

- зниження норми рентабельності активів, оскільки прибуток підприємства зменшується на суму відсотків, що виплачуються за кредит;

- зниження рівня фінансової стійкості підприємства, а відповідно зростання ризику банкрутства.

Таким чином, підприємство, що використовує позичковий капітал, має більш високий фінансовий потенціал свого розвитку і можливості приросту рентабельності власною капіталу, однак втрачає свою фінансову стійкість (при збільшенні частки позичкового капіталу коефіцієнт автономії прагне до нуля).

Для вимірювання сукупних економічних результатів, що досягаються при різному співвідношенні власного і позичкового капіталів підприємства, використовується показник "фінансовий леверидж". Фінансовий леверидж вимірює ефект, що полягає в підвищенні рентабельності власного капіталу за допомогою збільшення частки позичкового капіталу в загальній його сумі.Для розрахунку ефекту фінансового левериджу використовується наступна формула:

ЕФЛ = (Ра – ВС) ´ (ПК : ВС)(4.1)

де ЕФЛ – ефект фінансового левериджу, що полягає в прирості рентабельності власного капіталу, %;

Ра – рівень рентабельності використання активів підприємства, %;

ВС – ставка відсотка за кредит;

ПК – сума (або питома вага) позичкового капіталу;

ВК – сума (або питома вага) власного капіталу.

Як видно з приведеної формули, вона містить дві складові, що мають наступні назви:

- диференціал фінансового левериджу (Ра – ВС), який характеризує різницю між рівнем рентабельності активів підприємства і рівнем ставки відсотка за кредит;

- коефіцієнт фінансового левериджу, який характеризує обсяг позичкового капіталу на одиницю власного капіталу підприємства.

Виділення цих складових дозволяє цілеспрямовано керувати збільшенням ефекту фінансового левериджу при формуванні структури капіталу.

Так, якщо диференціал фінансового левериджу має позитивне значення, то будь-яке збільшення коефіцієнта фінансового левериджу буде приводити до зростання його ефекту. Відповідно, чим вище позитивне значення диференціалу фінансового левериджу, тим вище за інших рівних умов буде його ефект.

Однак зростання ефекту фінансового левериджу має певні межі. Зниження фінансової стійкості підприємства в процесі підвищення частки позичкового капіталу, що використовується, приводить до збільшення ризику його банкрутства, а це змушує кредиторів збільшувати рівень ставки процента з урахуванням включення в неї премії за додатковий фінансовий ризик. За певного (високого) коефіцієнта фінансового левериджу його диференціал може бути зведений до нуля, при якому використання позичкового капіталу не дає приросту рентабельності власного капіталу. Більш того, в окремих випадках диференціал фінансового левериджу може мати негативну величину, при якій рентабельність власного капіталу знизиться (частка прибутку, який генерується власним капіталом, буде йти на обслуговування позичкового капіталу, що використовується по високих ставках процента).

Таким чином, збільшення коефіцієнта фінансового левериджу доцільне за умови, що його диференціал більше нуля. Негативне значення диференціала фінансового левериджу веде до зниження рентабельності власного капіталу.

Ефект фінансового левериджу іноді вимірюється не приростом рентабельності власного капіталу, а зниженням середньозваженої вартості капіталу, що досягається. Цей метод розрахунків набув найбільшого поширення при формуванні фінансової структури капіталу нових підприємств, коли рівень рентабельності активів ще не сформувався. У цьому випадку використовують результати розрахунку вартості залучення власного і позичкового капіталів.

Розрахунок ефекту фінансового левериджу за цим методом здійснюють за такою формулою:

ЕФЛ = (СКв – СКп) ´ , (4.2)

де ЕФЛ – ефект фінансового левериджу, що полягає в зниженні середньозваженої вартості капіталу, %:

СКв – середньозважена вартість залучення власного капіталу, %;

СКп – середньозважений вартість залучення позичкового капіталу, %;

ПК – сума (або питома вага) позичкового капіталу;

ВК – сума (або питома вага) власного капіталу.

Як видно з приведеної формули, показник коефіцієнта фінансового левериджу зберігається в тому ж вигляді, що і в попередній формулі, в той час як диференціалом фінансового левериджу виступає різниця між середньозваженою вартістю залучення власного і позичкового капіталу. За своїм економічним значенням цей показник є зворотним по відношенню до розглянутого раніше.

Розрахунок ефекту фінансового левериджу дозволяє визначити оптимальну структуру капіталу з позицій найбільш вигідного його використання, тобто виявити межу граничної частки використання позичкового капіталу для кожного конкретного підприємства.

Однак розрахунковий показник граничної частки використання позичкового капіталу не завжди відповідає менталітету керівників підприємства (або його власників) в частині достатньої його фінансової стійкості і рівня ризику банкрутства. З цих позицій поріг граничної частки використання позичкових коштів при формуванні фінансової структури капіталу підприємства може бути знижений. Природно більш високий рівень фінансової стійкості підприємства буде в цьому випадку досягнутий за рахунок певного зниження можливої ефективності використання власного капіталу.

Для глибокого розуміння процесів, що відбуваються на підприємстві, формування і зміни пасивів необхідно більш детальне їхнє вивчення, що включає порівняльний аналіз джерел і засобів підприємства по різних напрямках. Порівняння активів і пасивів підприємства відкриває можливість робити висновок про ефективність фінансової політики за аналізований період. Для рішення цієї задачі доцільно вивчати джерела довгострокових і нематеріальних активів з різним ступенем деталізації, оборотних активів; поточної господарської діяльності, внутрішніх і зовнішніх інвестицій і інші. Для цих цілей складаються таблиці 4.4 і 4.5.

Таблиця 4.4