Їх раціональне використання

Ґрунт у широкому розумінні є суттєвою виробничою си­лою. Едафічне середовище (від грецького едафос - ґрунт) яв­ляє собою три компоненти: ґрунт, підґрунт і материнська по­рода, які пов'язані між собою генетично. В екологічному плані едафічне середовище включає цілий комплекс умов, які ділять на три категорії: хімічні, фізичні, біотичні. Ці фактори взаємопов'язані і в сукупності являють собою складну і рухому систему.

Ґрунтовий покрив землі, як і рослинний покрив, неодно­рідні. За визначенням Докучаєва, ґрунт - це природно-істо­ричне тіло. Вернадський називає ґрунт "біокосним" тілом природи. Ґрунт містить величезну кількість організмів: бак- терій, актиноміцетів, грибів, одноклітинних організмів, во­доростей, кліщів, нематод, черв'яків тощо.

Докучаєв вперше встановив важливу закономірність роз­міщення ґрунтів у зональному та поясному аспекті (в горах). Але в межах зони, поясу або геологічного водозбірного райо­ну і навіть на одній ділянці місцевості ґрунт неоднорідний.

З господарської точки зору, ґрунти оцінюються за рівнем їх родючості. Рівень родючості визначається сумою едафіч-них умов - фізичних, харчових, трофічних. Запас органічних і мінеральних речовин у співвідношенні з ґрунтовою водою, повітрям і теплом створюють поживний режим. Родючість ґрунту - це властивість ґрунту, яка визначається комплек­сом взаємопов'язаних хімічних, фізичних та біологічних процесів. Для отримання високих врожаїв сільськогосподар­ських культур необхідно діяти не на один елемент, наприк­лад мінеральне живлення, а на всі компоненти середовища.

Ріст і рвзвиток підземних органів рослин залежить від по­казника концентрації рН ґрунтового розчину. Значення рН визначає також мікробіологічні та біохімічні процеси, здій­снюючи прямий вплив на життя ґрунтової флори, рослинно­го покриву.

Рослини південного походження, що сформувалися на карбонатних ґрунтах з нейтральною реакцією, мають високу чутливість до кислотності ґрунтового розчину. Рослини пів­нічного походження, що сформувалися на кислих ґрунтах, мають низьку чутливість до підвищеної кислотності (жито, овес), для них більш сприятливі кислі ґрунти.

Великий вплив на ґрунтоутворення здійснюють різні фор­ми рельєфу, які об'єднують під загальною назвою орографіч­ні фактори. Вони впливають на перерозподіл деяких факто­рів, особливо вологи і тепла, що збільшує різноманітність фі­тоценозів. У літературі виділяють основні форми рельєфу:

1. Мікрорельєф - це степові блюдця, великі купини, кар­стові воронки і т.п. Вони створюють специфічні умови для рослин, навіть незначні зниження створюють умови підви­щеної вологості.

2. Мезорельєф - це значні зниження місцевості, балки, до­
лини річок, берегові вали і т.п. Північні і південні схили ма­
ють різну інсоляцію і відрізняються від горизонтальних пла­
то. Вони створюють сприятливі умови для теплолюбивих або
холодостійких рослин. З підвищених ділянок рельєфу вода
стікає у низькі, де створюються сприятливі умови для воло-
голюбивих рослин, оскільки тут відкладається змитий
ґрунт. Тому структура і видовий склад рослинних угрупу-
вань, режим розвитку рослин будуть різними.

3. Макрорельєф - це плоскогір'я, рівнини, гірські хребти,
низини, гірські впадини. Формування рослинності пов'язане
з температурою, експозицією схилу, що значно змінює освіт­
леність, режим опадів і концентрацію вуглекислого газу.

Земельний фонд України характеризується значним роз­маїттям ґрунтового покриву, що сформувався внаслідок дії ґрунтово-кліматичних умов. Це вимагає обов'язкового пое­тапного, системного створення територіально-інформаційної бази для переходу від затратного до ресурсо- та енергозбері­гаючого господарювання. Раціональне використання і від­творення земельних ресурсів можливе за умови проведення їх еколого-економічної оцінки та врахування всіх змін у їх­ньому стані.

Для характеристики екологічного стану земельних угідь необхідно розглянути сукупність факторів, які обумовлюють процес природної і антропогенної еволюції ґрунтового по­криву.

Процес утворення ґрунтів і зміна їх властивостей відбува­ється під впливом зовнішніх умов (клімат, рельєф місцевос­ті, ґрунтоутворюючі породи, рослинність, підґрунтові води, умови виробництва тощо), які мають різну, а іноді протилеж­ну спрямованість. Разом з тим, органічна взаємозалежність цих факторів визначає використання землі як основного за­собу виробництва в сільському господарстві. Нехтування, хо­ча б одним з цих факторів, призводить до деградації ґрунтів, зниження економічної ефективності землекористування.

Серед природних факторів, що обумовлюють утворення і характер використання ґрунтів є клімат, рельєф, ґрунтоут-ворюючі породи та інші. Клімат України досить помірний з вираженими суховіями в південних районах. Середня річна температура в північних районах країни становить близько +6°С, а на південному березі Криму - +13°С. Середні коливан­ня температури повітря в Україні відносно незначні, наприк­лад, у липні від +18°С у Львові і до +22°С в Одесі. У січні ці показники становлять -7°С в Одесі та -20°С у Львові.

У різних районах країни мають місце значні відмінності у кількості опадів. Зокрема, в Карпатах випадає 800 - 1000 мм, а в південних районах - 300 - 350 мм опадів. У північних і північно-східних районах спостерігається відносне зменшен­ня кількості опадів, південні райони відзначаються посуш­ливим кліматом.

У цілому територія України характеризується позитив­ним балансом вологи (кількість вологи переважає її випаро­вування). В середньому за рік випадає 609 мм опадів, з яких 85 мм перетворюється на стік, а 524 мм випаровується. Слід відмітити, що в південних районах відзначається недостатня кількість опадів для вирощування окремих сільськогоспо­дарських культур.

За рельєфом територія України поділяється на ряд вели­ких рівнин (низовини та височини) і гірських областей. Роз­ташування території України в межах Східноєвропейської рівнини обумовлює її геологічну будову. Рівнинні простори займають 95% всієї території України, при цьому низовини - 70% , височини - 25% . До рівнин належать такі височини: на заході країни - Волинська, Подільська, в центральній частині - Придніпровська, на південному сході - Приазов-ська, на сході - Донецька. Серед них широкі простори займа­ють Поліська, Придніпровська і Причорноморська низови­ни. Серед гірських областей виділяють Карпати і гірський Крим.

Основний вплив на характер ґрунтового покриву мають материнські породи. Серед ґрунтоутворюючих порід на рів­нинній частині України переважають антропогенні відкладення, у гірських районах - продукти вивітрювання (елю­вій), тобто породи більш раннього походження. Серед цих по­рід найбільш поширеними є суглинковий і глинистий лес (у Лісостепу і Степу), піщані і супіщані водно-льодовикові відкладення (на Поліссі), продукти вивітрювання щільних некарбонатних порід-пісковиків і сланців (у Карпатах та Криму).

Рослинний покрив є одним із чинників ґрунтоутворення. За його характером територія в Україні поділяється на зони: лі­сова (поліська), лісостепова, степова, карпатська і кримська.

В сучасних умовах на якісний стан земель найбільш гли­боко впливає господарська діяльність людини. Особливо ви­разно цей вплив проявляється в сільському господарстві, де ґрунти піддаються інтенсивному обробітку. Проведення за­ходів щодо окультурення ґрунтів, як то: гідротехнічна мелі­орація, вапнування, гіпсування тощо зумовлюють зміни фі-зико-хімічних властивостей ґрунтів.

Облік якості земель України, а саме: характеристика сіль­ськогосподарських угідь за механічним складом ґрунтів та ознаками, що впливають на їх родючість, бонітування ґрун­тів тощо, ведеться Державним комітетом по земельних ре­сурсах України, іншими галузевими державними органами :$а єдиною для України системою на базі діючих нормативних документів. Дані якісного обліку земель є складовою части­ною Державного земельного кадастру України (табл. 10).

Таблиця 10