Їх раціональне використання

Основною складовою природних ресурсів є земельні ресур­си.

Земля є предметом природи і лише в процесі виробничої діяльності стає засобом виробництва, в той час коли інші за­соби виробництва є результатом людської праці. Обмеже­ність розмірів землі, неможливість її переміщення у просто­рі, заміни іншими засобами виробництва вимагає особливого підходу до управління і організації території.

Однією із особливостей землі є її просторовість. Площа землі є обмеженою розмірами нашої планети. Разом з тим, просторова обмеженість землі не означає обмеженість її ли­ше фізичними величинами. Просторова обмеженість є від­мінною від обмеженості її виробничих якостей. На відміну від інших засобів виробництва землю неможливо перемісти­ти чи відтворити. Вона нічим не замінима і має відповідні просторові форми.

Функціональні особливості використання землі (як мате­ріальної основи добробуту людей, як територіального базису для розміщення продуктивних сил, розселення людей, як го­ловного засобу виробництва в сільському господарстві) ви­значили її важливе місце серед природних ресурсів.

Завдяки своєму значенні земля досліджується з різних по­зицій. Адекватна оцінка властивостей землі сприяє поліп­шенню добробуту людини, створює умови для раціонального і ефективного використання її потенціалу в економічній сис­темі.

В сучасному розумінні земельні ресурси складне понят­тя, до якого умовно можна застосувати визначення природно-соціальне утворення, яке характеризується ознаками прос­торового та інтегрального ресурсу - протяжністю, рельєфом, надрами, водами, ґрунтовим покривом, рослинністю, іншою біотою, а також є об'єктом господарської діяльності і розсе­лення, визначає екологічні умови життя людей.

Однак, серед продуктивних властивостей земельних ре­сурсів, необхідних для життя і виробничої діяльності насе­лення, особливе місце займає земля з її надрами, родючими ґрунтами, лісами, ріками, поверхневими і підземними вода­ми як природна першооснова.

Землі як природному ресурсу притаманні безліч різнома­нітних функцій, земельні ресурси мають різноманітну сферу використання. Так, в залежності від призначення окремі зе­мельні ресурси задовольняють потреби суспільства в забезпе­ченні екологічного балансу і збереженні біорізноманіття, ін ші - є постійним джерелом виробництва продуктів харчуван­ня. Земельні ресурси приносять безперервний прямий річ­ний доход (сільськогосподарські угіддя, землі в межах насе­лених пунктів тощо), інші - безперервний непрямий доход (землі природоохоронного призначення), окрема група зе­мельних ресурсів генерує доход протягом певного часу (міне­рально-сировинні земельні ресурси). Таким чином, у широ­кому розумінні вони розглядаються не лише як природне ут­ворення, але і як основа життєдіяльності людей. Саме тому земельні ресурси - це середовище реального природного і суспільного (соціального) життя.

Таким чином, термін земельні ресурси має декілька зна­чень: від гранично широкого, що охоплює всі природні ком­поненти (включаючи ґрунти, води, надра тощо) до гранично вузького, обмеженого її роллю виробничного ресурсу, або те­риторіального базису розміщення продуктивних сил.

Земельні ресурси відносяться до універсальної категорії, яка виражає певну сукупність природних, а також соціаль­но-економічних об'єктів та їх властивостей. В системі еконо­мічних відносин вони є фундаментом економіки, при цьому земля розглядається як один із чотирьох елементів вироб­ництва, поряд із працею, капіталом і управлінням.

Земельні ресурси використовуються для багатьох цілей, зокрема в сільському господарстві, промисловості, сфері обслуговування, торгівлі тощо. Характер їх використання залежить від природних умов (географічне положення, ре­льєф, клімат, природні ресурси тощо) і соціальних (населен­ня, економічні умови, розміщення продуктивних сил, інфра­структура, технології, культурні чинники тощо).

Україна розташована в південно-східній частині Європи. Вона межує з Молдовою і Румунією на півдні, Угорщиною, Словаччиною і Польщею на заході, Республікою Білорусь і Російською Федерацією на півночі і сході. Населення Украї­ни у 2000 році становило 49,3 мільйона осіб. За територією і населенням Україна є однією з найбільших країн Європи: частка її території є більшою від Франції (543,9 км2), Іспанії (505 км2), Польщі (313 км2), в той час як її населення с. мен­шим, ніж в Німеччині (82,8 млн. чол.), Великобританії (59,1 млн. чол.), Франції (58,8 млн. чол.), Італії (57,7 млн. чол.).

З огляду на це, значення земельних ресурсів у житті су­спільства визначається тим, що на їх використанні форму­ється близько 95-97% обсягу продовольчого фонду та 2/3 фонду товарів споживання. Частка земельних ресурсів у складі продуктивних сил України становить понад 40%. У ресурсній забезпеченості соціально-економічного розвитку нашої держави земля складає 40-44% , виробничих фондів та оборотних засобів - 20-21% , трудових ресурсів - 38-39% .

На території України зосереджено 8% чорноземних ґрун­тів світу, 0,5 - запасів прісної води і 0,5% - запасів дереви­ни, що разом оцінюється у 3,6 трильйона доларів США (за да­ними Ради по вивченню продуктивних сил України НАНУ). Землі сільськогосподарського призначення оцінено в 766,5 млрд. дол. США, що становить 21,3% вартості земельних ре­сурсів. Місткість територіального простору України по біо-кліматичному потенціалу для нормалі.ного життя складає 250-300 млн. чол.

Безумовно, сприятливим фактором економічного розвит­ку України є наявність величезного земелі.норесурсного по­тенціалу, який характеризується зручним географічним та геополітичним місцерозташуванням території, сприятливи­ми кліматичними умовами, високородючими та величезни­ми за площею ґрунтами. Територія України відрізняється сталими демографічними, соціально-економічними і еколо­гічними особливостями та унікальною інфраструктурою, створеною багатьма поколіннями людей.

В загальному відношенні земельні ресурси розглядають як земельні угіддя, що мають різноманітне функціональне ви­користання. Для цього вживається категорія земельний фонд, тобто сукупність всіх земель у межах території, краї­ни, регіону, що розподіляються за типом господарського ви­користання і правового режиму.

Відповідно до Земельного кодексу України (ст. 19), всі зем­лі поділяються на дев'ять категорій цільового призначення:

1) землі сільськогосподарського призначення;

2) землі житлової та громадської забудови;

3) землі природно-заповідного та іншого природоохорон­
ного призначення;

4) землі оздоровчого призначення;

5) землі рекреаційного призначення;

6) землі історико-культурного призначення;

7) землі лісового фонду;

8) землі водного фонду;

9) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики,
оборони та іншого призначення.

Згідно з основним цільовим призначенням єдиного зе­мельного фонду законодавством визначається правовий ре­жим і характер використання та порядок обліку і оцінки зе­мель. Відповідно до встановленого порядку державної звіт­ності земельний фонд України характеризується за видами основних земельних угідь та економічної діяльності, за фор­мами власності та землекористування.

Станом на 1 січня 2002 р. єдиний земельний фонд України складав 60354,8 тис. га, що становить близько 0,4 % від пло­щі суші Землі. Основну частину земельного фонду України становлять сільськогосподарські землі - 43039,5 тис. га (71,3% від загальної території України). Ліси та лісовкриті площі займають 17,3% території України, інші види земель­них угідь (забудовані землі, відкриті заболочені, сухі відкри­ті землі з особливим рослинним покривом, відкриті землі без рослинного покриву) — 9,2% , забудовані землі - 4,1% , землі під водою - 4%. Земель з особливим природоохоронним ре­жимом використання нараховується 2339 тисяч гектарів. Та­ким чином, земельний фонд України характеризується над­звичайно високою його господарською освоєністю (мал. 3).

Частка земель у природному стані становить близько 8% від загальної площі, що не відповідає світовим стандартам. Перш за все, Південне узбережжя Криму та Гірський Крим, Українські Карпати тощо. До господарського використання залучено більш як 92% її території. За щільністю населення Україна наблизилась до середньоєвропейського рівня.

Нині в Україні має місце тенденція до зменшення площі сільськогосподарських земель, забудованих земель, земель промисловості, транспорту і зв'язку та збільшення земель­них площ інших категорій - земель лісового фонду. Так, пло­ща сільськогосподарських земель за період 01.01.1996 р. по 01.01.2001 р. зменшилась на 71,5 тис. га, в т.ч. у 2000 р. ско­ротилась на 9,3 тис. га, в той же час площа земель лісового фонду збільшилась відповідно на 55,8 тис. га та 10,3 тис. га в 2000 р., площа земель під житловою та громадською забудо­вою в 2000 р. скоротилась на 1,2 тис. га.

Іншою кваліфікаційною ознакою земельного фонду Укра­їни є природно-історичний стан і господарське використання окремих його частин - земельних угідь, тобто ділянок землі (масивів), які систематично використовуються для певних господарських цілей та мають якісні ґрунтові відмінності природно-генетичного характеру.

Всі землі України умовно поділяються на дві групи: сіль­ськогосподарські, які використовуються в сільськогосподарському виробництві, і несільськогосподарські, тобто землі, які не залучені в сільськогосподарський обіг.

Сільськогосподарські угіддя - землі, які систематично використовуються для виробництва сільськогосподарської продукції, займають 41817 тис. га загальної території Украї­ни. До їх складу входять рілля, природні сіножаті, природні пасовища, багаторічні плодові насадження (сади, ягідники, виноградники, насадження шовковиці тощо), а також кате­горія перелогових земель.

Висока природна продуктивність ґрунтового покриву ви­значає провідну роль сільськогосподарських угідь як одного з найважливіших видів ресурсів економічного розвитку та найціннішої частини національного багатства України.

Поряд з тим, земельний фонд України характеризується надзвичайно високою сільськогосподарською освоєністю зе­мель, що складає 69,3%; більш ніж 82% земельних ресурсів України використовується в якості основного засобу вироб­ництва в сільському і лісовому господарствах. Частка сіль­ськогосподарських угідь становить 0,8% від загальної площі сільськогосподарських земель світу.

Розораність земельного фонду в Україні значно перевищує аналогічний показник у переважній більшості країн світу. Питома вага ріллі в сучасній структурі земельного фонду Ук­раїни досягає 54,4%, а в 1994 році цей показник становив (для порівняння): в США у 1994 році - 19,8%, у Франції -32,1%, в Великобританії - 24,8% , в Польщі - 44,2% (табл. 5).

Найбільш розораною в Україні є зона Степу — 82,8% , у то­му числі в Дніпропетровській області - 85%, Запорізькій -88%, Миколаївській - 88%, Херсонській - 88,7%, Кірово­градській - 90%. Агроландшафти цих областей відносяться до екологічно несприятливих. У зоні Лісостепу розораність сягає 85,4%, зокрема в Хмельницькій області - 88,3, Чер­каській - 89,8, Вінницькій - 87, Тернопільській - 84,8, Ки­ївській - 84, а в окремих районах - 96 і навіть 99%. У зоні Полісся рівень розораності складає 69%. Проте в орний клин тут включено значні масиви малородючих земель. При цьому на ґрунтах легкого механічного складу знижується рівень ґрунтових вод, посилюється нестійкість водного режиму ор­них земель при осушенні низинних масивів, а з глибокої ме­ліоративної оранки площі з малопрофільними мінеральними ґрунтами майже опустелюються.

Таблиця 5






Дата добавления: 2016-07-22; просмотров: 1425; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

Воспользовавшись поиском можно найти нужную информацию на сайте.

Поделитесь с друзьями:

Считаете данную информацию полезной, тогда расскажите друзьям в соц. сетях.
Poznayka.org - Познайка.Орг - 2016-2021 год. Материал предоставляется для ознакомительных и учебных целей.
Генерация страницы за: 0.011 сек.