Структура ґрунтового покриву сільськогосподарських угідь України

Примітка.Складено за даними Інституту землеробства УААН та Інституту грунтознавства і агрохімії УААН.

Сільськогосподарські угіддя України представлені різни­ми за властивостями і родючістю ґрунтами. За якістю і скла­дом ґрунтів Україна найбагатша у світі, тому що тут зосеред­жено понад 8,8% (22,83 млн. га) від світових запасів чорно­земних ґрунтів.

За даними Інституту ґрунтознавства і агрохімії УААН, найбільш поширеними є чорноземи різного генезису - 60,2% площі орних земель. Це найродючіші ґрунти України. Серед них найбільш поширеними є чорноземи звичайні на лесах (27% орних земель), чорноземи сильно реградовані на лесах (22%) та інші. Питома маса менш родючих чорноземів, зокрема чорноземів на глинах, чорноземів на пісках, складає лише 2% орних земель.

Група опідзолених ґрунтів займає друге місце за площею поширення в Україні, що становить близько 12% орних зе­мель. Сірі опідзолені ґрунти поширені переважно у Лісосте­пу. Більш як 80% їх площі розорюється. Вони, як і чорнозе­ми, є цінними ґрунтами, особливо для створення багаторіч­них плодових насаджень. До цієї групи не ввійшли чорнозе­ми опідзолені, які віднесені до групи чорноземів.

Дерново-підзолисті ґрунти с, наступною найбільш поши­реною групою ґрунтів у структурі сільськогосподарських угідь. їх площа становить 2,5 мли. га (6% орних земель). Дер-ново-підзолисті ґрунти найбільш розповсюджені на Поліссі.

Інші типи ґрунтів поширені на порівняно невеликих площах. Серед них лучні, лучно-болотні і болотні, що вико­ристовуються як природні пасовища і сіножаті. Каштанові ґрунти; які зосереджені на Причорноморській рівнині, вико­ристовуються переважно як орні землі. Бурі гірсько-лісові ґрунти, що поширені в Карпатах і гірській частині Криму, використовуються переважно як пасовища і частково як орні

землі.

Невелику площу сільськогосподарських угідь займають со-лонці - найменш родючі ґрунти, вони становлять 46,5 тис. га (не включено площі солонців, які розповсюджені в комплек-сі з іншими типами ґрунтів).

Таким чином, найбільш поширеними ґрунтами є чорнозе­ми та близькі до них лучно-чорноземні ґрунти, які за даними якісного обліку земель займають близько 73% орних земель.

У складі земельних угідь зосереджено близько 20% особ­ливо цінних продуктивних земель, в тому числі в складі ор­них земель - 27,1% від площі сільськогосподарських угідь. Питома маса особливо цінних продуктивних земель стосовно загальної території в різних адміністративних областях Ук­раїни становить від 2 до 44%. Особливо цінні продуктивні землі переважають в Центральному Лісостепу.

Найбільша їх частка у Полтавській (44,7%), Черкаській (37,3%), Сумській (35,9%), Кіровоградській (33,1%) облас­тях. У складі ріллі ці землі розподіляються переважно у Пол­тавській, Сумській та Київській областях.

Відповідно до з ст. 150 Земельного кодексу України, до особливо цінних продуктивних земель належать: чорноземи нееродовані несолонцюваті суглинкові на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові; тем­но-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і їх регра-довані відміни; бурі гірсько-лісові та дерновобуроземні гли­бокі і середньоглибокі; підзолисто-дернові суглинкові; тор­фовища середньоглибокі і глибокі осушені; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму; дернові глибокі ґрунти За­карпаття, землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів; землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення.

Надаючи великого економічного значення порядку корис­тування родючими сільськогосподарськими землями, в Зе­мельному кодексі України проголошено, що "вилучення особливо цінних продуктивних земель... не допускається". Однак, слід підкреслити, що протягом останніх років у пері­од переходу до ринкових відносин, реформування земельних відносин, формування різних форм господарювання відбуло­ся зменшення особливо цінних продуктивних земель за раху­нок їх відведення для потреб народного господарства.

Ареали особливо цінних продуктивних земель приходяться здебільшого на Лісостеп та зони Степу і Степу посушливо­го, але зустрічаються вони і в інших районах України.

Серед областей найбільші площі особливо цінних земель припадають на Полтавську - 1348,4 тис. га (60,9% території області), Харківську - 1014,8 тис. га (43,2%), Одеську -985,8 тис. га (38,4%) області. При цьому у Дніпропетров­ській області вся ця площа представлена виключно чорнозе­мами і лучно-чорноземними ґрунтами. Загальна площа цих ґрунтів складає 14191,5 тис. га або 32,5% від земельного фонду України. Поряд з тим, внаслідок дії різних природ­них, а здебільшого антропогенних процесів на значній площі території країни, перш за все на сільськогосподарських зем­лях, спостерігається різке погіршення якісного стану ґрун­тового покриву.

Наявність в Україні високородючих земель з особливою гостротою ставить питання про їх інтенсивне використання за призначенням, неприпустимість необґрунтованого переве­дення значних площ орних земель у сферу несільськогоспо-дарського виробництва. Тому існуюча система охорони зе­мель від використання не на призначенням потребує подаль­шого вдосконалення і для цієї мети поряд із адміністратив­ними заходами слід вживати заходи економічного впливу, зокрема персоніфікацію суб'єкта землеволодіння чи земле­користування для відшкодування втрат сільськогосподар­ського виробництва.

Стан земель сільськогосподарського призначення в остан­ні десятиліття істотно погіршився і набув загрозливого ха­рактеру. В першу чергу це стосується ґрунтового покриву, який в значній мірі втратив присутні йому властивості само­регуляції.

Якісний стан земель залежить від механічного складу ґрунту (глинисті, суглинисті, супіщані), еродованості (слабо, середньо, сильно еродовані), кислотності, скелетності тощо.

Відмінності в горизонтальному та вертикальному розчле­нуванні різних регіонів України визначили розподіл орних земель за крутістю схилів.

Переважають кути нахилу орних схилів до 3° - їх 88,5% загальної площі ріллі. Найбільш небезпечні для використан­ня орні схили з крутістю більше 3° - їх 11,5% , а в деяких ре­гіонах до 20%, що свідчить про значні потенційні можливос­ті розвитку деградаційних процесів.

Аналіз розподілу земель України за якісними ознаками ґрунтового покриву свідчить, що на сільськогосподарських угіддях ґрунти з несприятливим, важким механічним скла­дом займають 60% . Відзначимо, що і за іншими якісними по­казниками (засоленість, солонцюватість, перезволоженість та ін.) земельний фонд має сталу тенденцію до погіршення.

Так, за даними Держкомзему України, 10,8 млн. га (25,8%) сільськогосподарських угідь складають кислі ґрун­ти, 2,3 млн. га (5,4%)-солонцюваті і 1,7 млн. га (4,1%)-за­солені. Крім того, 1,9 млн. га сільськогосподарських угідь займають перезволожені, 1,8 млн. га - заболочені і 0,6 млн. га - кам'янисті ґрунти.

В оста"нні два десятиліття активізувався процес вторинно­го засолення земель, питома маса яких найбільша серед за­гальної площі цих земель (2,3%). Значна частина зазначених ґрунтів потребує постійного проведення вапнування, гіпсу­вання та інших заходів. З усіх видів деградаційних процесів найбільшу загрозу за наслідками має ерозія ґрунтів. В Укра­їні серед природних чинників, що визначають інтенсивність ерозійних процесів, основними є: сухість клімату (переваж­но в південних районах), наявність ґрунтів легкого механіч­ного складу, велика питома маса земель на схилах, висока розораність, недостатнє заліснення і зволоження орних зе­мель, низька культура господарювання на землі. Ці фактори призвели до втрати ґрунтом властивої йому здатності до са-мовідновлення, що викликає поширення на значних площах змиву, розмиву і видування родючого шару.

Водна та вітрова ерозія є найбільш серйозним фактором зниження продуктивності земельних ресурсів, деградації аг-роландшафтів. Вона перетворилася на надзвичайне явище сьогодення, яке безпосередньо загрожує самому існуванню ґрунту, як провідному засобу сільськогосподарського вироб­ництва і незамінному компоненту біосфери. Це обумовлено насамперед, характером сільськогосподарського викорис­тання земель, при якому створюються умови для інтенсивно­го розвитку ерозійних процесів. Адже для штучних агроце-нозів максимум проективного покриття приходиться на ли-пень-серпень, що не співпадає з піком зливової активності (кінець травня-червень).

За даними Держкомзему України, станом на початок 1997 року водній і вітровій ерозії піддавалось понад 14,9 млн. га сіль­ськогосподарських угідь, або 35% від їх загальної площі. Пло­ща сильно і середньо еродованих земель складає 2,9 млн. га. Площа активних ярів складає 154,6 тис. га.

Загальна площа сільськогосподарських угідь, які зазнали згубного впливу водної ерозії, складає 13,4 млн. га, в тому числі 10,6 млн. га орних земель (32% від загальної площі цих угідь). У складі еродованих земель обліковується 4,5 млн. га з середньо- та сильнозмитими ґрунтами, в тому числі 68 тис. га таких, які повністю втратили гумусовий го­ризонт. Особливе занепокоєння викликають масштаби та ін­тенсивність цих процесів на чорноземних та близьких до них за родючістю ґрунтах.

У районах розповсюдження вітрової ерозії щорічно вино­ситься з 1 га до 60 т ґрунту. З продуктами ерозії втрачається значна частина поживних речовин та органіки: 11 млн. т гу­мусу; 0,5 млн. т азоту; 0,4 млн. т фосфору та 0,72 млн. т ка­лію. Боротьба з ерозією шляхом впровадження контурно-меліоративної системи землеробства, дотримання науково-обґрунтованих сівозмін є необхідною умовою раціонального використання і охорони земель.

Аналіз еродованості орних земель України по областях свідчить, що найбільш залученими в ерозійні процеси є орні землі Донецької, Запорізької областей, де ступінь еродова­ності земель складає більше 50% . Також по кількості еродо­ваних земель виділяються Кіровоградська (48%), Луганська (66%), Миколаївська (47%), Одеська (46%) області.

Одним із основних показників екологічного (якісного) ста­ну сільськогосподарських угідь є рівень родючості ґрунтів. Головним елементом оцінки родючості ґрунту є вміст у ньому комплексу специфічних органічних речовин - гумусу.

За даними шостого туру ґрунтово-агрохімічних обсте­жень, який проводився в 1991 - 1995 роках, має місце про­гресуюче зниження родючості ґрунтів. Втрата гумусу зумов­лена в основному двома причинами. Перша - це втрата орга­нічних і поживних речовин у результаті водної і вітрової еро­зії ґрунтів, другою причиною є винесення із урожаєм куль­тур елементів живлення. Баланс основних елементів жив­лення рослин, як і гумусу в цілому, щорічно негативний. Як показано в дослідженнях Інституту агроекології та біо-технологій УААН, запаси доступних для рослин форм по­живних речовин зменшились, зокрема вміст рухомого фос­фору - на 4 мг, а обмінного калію - на 2 мг на 1 кг ґрунту.

Негативний баланс гумусу в ґрунті складається через різ­ке зменшення внесення органічних добрив. До 1990 року в Україні щорічно вносилось близько 300 млн. т органічних добрив та понад 5 млн. т мінеральних добрив. В останні роки внесення органічних добрив зменшилось у 6 разів, мінераль­них - у 10 разів. Якщо 10 років тому в середньому на 1 га ріл­лі вносилося більш як 9 т органічних добрив, то в 2000 році -1,5 т, тоді як щорічна доза органічних добрив для підтримки бездефіцитного балансу гумусу повинна складати 7 - 15 т на 1 га. В 2000 році мінеральних добрив вносилось лише 400 тис. т, тобто кожний гектар посіву одержував лише близько 10 кг діючої речовини, хоча землеробство України може розвиватися тільки за умови внесення під сільськогос­подарські культури значно більших доз мінеральних і орга­нічних добрив. Одночасно з сільськогосподарськими культу­рами щорічно виноситься з ґрунту 100 - 200 кг/га поживних речовин. У результаті перевищення виносу поживних речо­вин над їх накопиченням в орних ґрунтах призводить до від'ємного балансу гумусу.

Збіднення ґрунтів на органічну речовину спричиняє їхнє ущільнення, порушення оптимального водно-повітряного ре­жиму і погіршення інших агрофізичних властивостей ґрун­ту. Бідні гумусом ґрунти більш схильні до ерозійних проце­сів.

Оцінка екологічного стану сільськогосподарських земель здійснюється за показниками:

- вміст залишкової кількості пестицидів у ґрунтах, мг/кг;

- вміст залишкової кількості пестицидів у рослинній масі, мг/кг;

- вміст валових форм важких металів у грунтах, мг/кг; - вміст рухомих форм важких металів у грунтах, мг/кг;

- щільність забруднення ґрунтів цезієм 137 і стронцієм 90 Кі/кв. км (Інформаційний бюлетень про стан земельних ресурсів України, Держкомзем України, 1996 р.).

Очевидно, що даний інструментарій оцінки екологічного стану ґрунтів є звуженим. Комплексна оцінка екологічного стану сільськогосподарських земель повинна відбивати всі основні фактори, що впливають на формування оцінок: бага­тоцільовий характер земельних ресурсів (зрошувані, осуше­ні та ін.); обмеженість окремих категорій земель (заплавні, лиманні та ін.); відтворення земель певних категорій за якіс­тю (еродовані, засолені, ущільнені та ін.); забруднення (за­лишкова кількість пестицидів у ґрунтах, рослинах, наяв­ність важких металів, щільність забруднення ґрунтів радіо­нуклідами та ін.).

При розробці нормативів гранично допустимих концен­трацій шкідливих речовин визначається сприятливий рівень забруднення ґрунту шкідливими хімічними речовинами -ГДК для орного шару ґрунту. Принцип нормування вмісту хімічних сполук у ґрунті виходить з того, що надходження їх в організм відбувається переважно через навколишнє середо­вище. Тому при визначенні екологічного стану ґрунтів з точ­ки зору забруднення їх важкими металами слід керуватись не тільки даними щодо порівняння фонового та фактичного вмісту елементів у ґрунті, але й значеннями ГДК у рослинах. Основні поняття, що стосуються хімічного забруднення ґрунтів, визначені ДСТ 17.4.1.03-84. Охорона природи. Ґрунти. Терміни і визначення хімічного забруднення.

Серед техногенних забруднювачів ґрунтів і рослин особли­ве місце займають важкі метали, які мають значну пошире­ність і велику токсичність. У місцях випадання промислових викидів деградують природні і культурні біоценози, збідню­ються видовий склад і чисельність фауни, погіршуються фі-зико-хімічні властивості і біологічна активність ґрунтів, по­силюється їх ерозія, виникає нове надзвичайно небезпечне явище підкислення чорноземів, у продукції накопичуються токсини, знижується врожайність культур. Зокрема, в зоні впливу промислових комплексів (в міру наближення до дже­рела викидів) урожайність зернових культур зменшується на 20-30%, соняшнику - 15-20, овочів - 25-30, кормових культур - 23-28 і плодових - на 15-20% .

Як вважають вчені, вміст у ґрунтах таких елементів як Ni, Zn, Со, Сг, Рb і Си перевищує допустимі норми на площі близько 20% орних земель. Забруднення ґрунтів важкими металами (свинцем і міддю) має здебільшого локальний ха­рактер. Так, вміст міді в Закарпатській, Волинській, Терно­пільській, Житомирській, Київській, Чернігівській і Пол­тавській областях коливається від 65 до 320 мг/кг ґрунту, що є на межі санітарно-гігієнічних норм безпеки або переви­щує їх.

Не менш небезпечним для навколишнього середовища є забруднення пестицидами. Зменшення застосування пести­цидів в останні роки, хоч і сприяло відповідно зменшенню забруднення ґрунтів та продукції отрутохімікатами, пробле­му в цілому не вирішує. Має місце перевищення допустимо­го вмісту пестицидів у продукції рослинництва в Черкаській області, критичне - в ґрунтах Сумської, Луганської, Донець­кої, Хмельницької та Херсонської областей. Забруднення ґрунтів сільськогосподарських угідь пестицидами носить локальний характер, масштаби його невеликі і ступінь забруд­нення невисока. Переважно це стосується овочевих ділянок, на яких у минулому інтенсивно використовувалися хімічні засоби захисту рослин.

Забруднення земель радіоактивними викидами, в резуль­таті аварії на ЧАЕС, має найбільш серйозні негативні наслід­ки в землеробстві. В навколишнє середовище було викинуто близько 50 Мкі таких небезпечних радіонуклідів, як строн­цій, цезій, плутоній та йод. За уточненими даними, внаслі­док аварії забруднено понад 8,4 млн. га сільськогосподар­ських угідь, на яких щільність забруднення радіоактивним цезієм (Сз-137) перевищує 0,1 Кі/км². Найпоширеніше заб­руднення ґрунтів є у Житомирській (70%) та північних райо­нах Київської (15%) областей. Решта забруднених площ роз­поділилась у вигляді радіоактивних плям різної активності, конфігурації і розміру на території Рівненської, Волинської, Чернігівської, Вінницької, Черкаської, Тернопільської об­ластей. У цих регіонах понад 600 сільськогосподарських гос­подарств та державних підприємств мають ґрунт зі щільніс­тю забруднення цезієм понад 1Кі/км². Через високий ступінь забруднення вилучено із сільськогосподарського викорис­тання 180 тис. га сільськогосподарських угідь.

За останні роки відбулося істотне зниження переходу ра­діоактивного цезію з ґрунту в рослини як за рахунок природ­них процесів (радіоактивний розпад, сорбція радіонуклідів), так і в результаті здійснення контрзаходів. Разом з тим, пе­ренесення значної кількості радіаційно-небезпечних ґрунто­вих частинок у результаті розвіювання сприяє поширенню загальної площі забруднених земель.

Таким чином, сукупність природних і економічних умов обумовила поділ сільськогосподарських угідь на типи ґрун­тів та агровиробничі групи. Прийнята номенклатура ґрунтів нараховує близько 650 їх видів, а з урахуванням механічно­го складу, материнської породи, ступеню еродованості, засо­леності і закисленості та ін. - більше тисячі підвидів.

Аналіз якісного і екологічного стану земель України і спрямованості деградаційних процесів дозволяє зробити на­ступні висновки:

1. Україна володіє значним земельно-ресурсним потенціа­
лом. Ґрунтовий покрив характеризується високою продук­
тивністю. Більше третини території України відноситься до
особливо цінних земель. Помірність клімату, відносно дос­
татня забезпеченість вологою, незначна крутизна схилів до­
зволяє вирощувати великі врожаї сільськогосподарських
культур.

2. В умовах реформування земельних відносин відбуваєть­
ся зростання проблем, пов'язаних із погіршенням якісного
стану і деградацією сільськогосподарських земель. В окре­
мих регіонах ці процеси набули настільки глибокого харак­
теру, що відновлення деградованих земель і повернення їх в
активне господарське використання при дефіциті коштів яв­
ляє собою складне завдання. В умовах відсутності фінансо­
вих і матеріально-технічних можливостей переважним чин­
ником посилення деградації ґрунтового покриву стає ви­
снажливе сільськогосподарське використання земель.

3. Основна причина погіршення якісного стану земель в
останні роки криється в різкому скороченні державного фі­
нансування програм і заходів щодо відтворення і підвищення
родючості ґрунтів, здійснення протиерозійних заходів, мелі­
орації земель тощо. Майже до мінімуму зведене внесення мі­
неральних і органічних добрив, практично не проводиться
робота щодо захисту земель від забруднення.

4. Несприятливі зміни якісного стану земель обумовлю­
ють скорочення обсягів виробництва сільськогосподарської
продукції. Збереження і відновлення родючості земель стає
одним з найважливіших соціально-економічних і екологіч­
них завдань.