Роль ринку в становленні економіки капіталізму

Індивідуальна капіталістична власність на засоби виробництва стала першою формою розвитку продуктивних сил капіталізму і панувала на його нижчій стадії. Індивідуальна капіталістична власність, приватні інтереси капіталіста, повна економічна свобода підприємця, низький рівень концентрації виробництва на нижчій стадії розвитку капіталізму стали основою для становлення адекватного механізму регулювання економічних відносин між відокремленими дрібними господарствами одного рівня. Таким регулятором виступає ринок вільної конкуренції і вільного ціноутворення, коли виробник працює на невизначений ринок, на якому відбувається стихійний перелив капіталу на галузевому і міжгалузевому рівнях. Вільна конкуренція виявляється у конкурентній боротьбі як між різними формами приватного капіталу, так і в середині кожного з них, і набуває відповідних форм: міжгалузевої і внутрішньогалузевої конкуренції.

Внутрішньогалузева конкуренція вирішує суперечності, які виникають між капіталістами з приводу різних витрат виробництва і привласнення прибутку шляхом перетворення індивідуальних вартостей товарів на їх ринкову вартість, що дозволяє окремим підприємствам отримувати прибуток. На цій основі відбувається диференціація капіталістичних підприємств. Внутрішньогалузева конкуренція стимулює процес впровадження нових технологій, а отже сприяє розвитку науково-технічного прогресу, стимулює процес концентрації виробництва і капіталу, підвищує продуктивність виробництва.

Міжгалузева конкуренція вирішує суперечність між капіталістами шляхом переливу капіталу із галузей з низькою нормою прибутку у галузі з вищою нормою, в результаті чого формується середня норма прибутку і досягається певна пропорційність розвитку економіки.

Таким чином, через механізм конкуренції досягається ринкова рівновага на конкурентному ринку і в цілому в економіці і забезпечується її розширене відтворення в умовах стихійної самоорганізації товаровиробників. Та вже у цей період з ринковими формами зв’язку як всеохоплюючими, абсолютно переважаючими, що здійснювалися стихійно, зароджуються позаринкові, набуваючи форми організованих, планомірних, свідомо регульованих. Спочатку вони обмежувалися окремим підприємством і базувалися на одиничному поділі праці у формі подетальної та поопераційної спеціалізації окремих трудівників. Кожен окремий продукт їхньої праці набував форми товару. Далі з появою машинного виробництва виробничі функції окремого робітника закріпилися за окремими підприємствами. Тому подетальна та поопераційна спеціалізація найманого робітника у межах одиничного поділу зумовила технологічну залежність вже підприємств, необхідність їх підпорядкування єдиному контролю. В цей час (до кінця ХІХ ст.) виробництво стає дедалі більш суспільним, поглиблюється суспільний поділ праці, що виявляється у появі нових галузей і підгалузей народного господарства. Це розширює матеріальну основу планомірності, свідомого регулювання виробництва, позаринкових форм зв’язку за рахунок внутрифірмових виробничих зв’язків. Хоча сфера ринкових форм зв’язку продовжує домінувати, межі планомірності розширюються до монополістичних об’єднань. У кінці ХІХ—початку ХХ ст. капіталізм вільної конкуренції переріс у монополістичний капіталізм.