Фіскальна політика та фіскальні методи регулювання виробництва

Значний вплив видатків держбюджету та податків на економічний розвиток потребує свідомої державної політики по їх регулюванню. Політика маніпулювання державними видатками та податковими надходженнями з метою впливу на сукупний попит, ділову активність, зайнятість та безробіття називається фіскальною політикою. Згідно з теорією Дж. Кейнса, зростання державних витрат і зменшення податків збільшує сукупний попит в країні, що стимулює розвиток виробництва в умовах, коли економіка країни знаходиться в кризовому стані. Така політика отримала назву експансіоністської фіскальної політики. Посилення в країні інфляційних процесів потребує скорочення державних витрат і збільшення податків. В цьому випадку держава проводить рестрикційну фіскальну політику.

Оскільки в період економічної кризи в фіскальній системі будь-якої країни податкові надходження автоматично зменшуються, а соціальні видатки автоматично збільшуються, фіскальна політика набуває автоматичної дії через систему вбудованих стабілізаторів. Ці стабілізатори першими автоматично вступають в дію, реагуючи на коливання ділової активності. Таким чином реалізується автоматична фіскальна політика. Потім в ситуацію втручається держава, яка, реагуючи на ситуацію, що виникла в країні, починає приймати певні закони, направлені на зміну податкової системи та видатків державного бюджету. Політика свідомого маніпулювання податковими ставками та видатками державного бюджету на основі прийняття, час від часу, певних законів та законодавчих актів, називається дискреційноюфіскальною політикою.

Засоби фіскальної політики були домінуючими в ряді країн світу в середині ХХ ст. Але ця політика має досить значну ваду, оскільки результатом її експансіоністського варіанту є збільшення дефіциту державного бюджету та зростання державного боргу. Рівень дефіциту держбюджету до 5% розглядається як нормальний, але перевищення цієї межі потребує певної бюджетної політики, метою якої є забезпечення балансу між доходами та витратами державного бюджету. Таке балансування повинно бути не щорічним і залежати від економічної ситуації в країні. Під час спаду виробництва з метою його стимулювання витрати держбюджету можуть перевищувати надходження до нього, тобто дефіцит бюджету розглядається не тільки як допустимий, а, навіть, необхідний, оскільки він відіграє стимулюючу роль. Питання лише в тому, наскільки значним може бути дефіцит держбюджету в такій ситуації. Під час економічного піднесення бюджет має бути збалансованим, оскільки його дефіцит стимулює інфляцію та прискорює входження економіки у фазу кризи. В Україні дефіцит держбюджету не завжди виступає як наслідок стимулюючої фіскальної політики. Досить часто він виникає внаслідок непродуктивного використання державних коштів на підтримку збиткових державних підприємств, підприємств комунального сектору економіки, на величезні неконтрольовані адміністративно-управлінські витрати, виплату різних субсидій, дотацій і субвенцій. Значним недоліком формування держбюджету України є наявність різних податкових пільг, прямі втрати від яких в доходах бюджету складають більше 20 млрд. грн.

Бюджетний дефіцит має декілька шляхів покриття. Це може бути додаткова емісія грошей, але внаслідок такого способу покриття бюджетного дефіциту в країні починає розвиватись неконтрольована інфляція, що і відбувалось в Україні в 90-ті роки ХХ ст. Тому більшість урядів покривають дефіцит держбюджету за рахунок внутрішніх та зовнішніх позик. Внутрішні позики найчастіше здійснюються в вигляді продажу державних цінних паперів або через одержання кредитів в Центральному банку. Місцеві органи влади можуть взяти кредити в комерційних банках або випустити облігації місцевого займу. Зовнішні позики уряд країни бере в таких міжнародних організаціях як МВФ, Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку, а також у урядів або в приватних банках інших країн. Сукупність накопичених дефіцитів держбюджету формує державний борг країни, який вона повинна повернути і по якому повинна сплачувати щорічні проценти. На 1 січня 2002 року державний борг України становив 14, 085 млрд. дол. США, що складає 37 % від ВВП України. З нього: зовнішній борг – 10,117 млрд. дол. (72%), внутрішній борг – 3, 968 млрд. долл. (28%). Для порівняння, в США розмір внутрішнього державного боргу складає 5,4 трлн. дол.(більше 55% ВВП).

Державні позики як засіб покриття дефіциту держбюджету безпечніші, ніж емісія, але вони також можуть негативно впливати на економіку країни. По-перше, розміщуючи державні цінні папери, уряд витісняє з економіки приватні інвестиції, порушуючи ринкову мотивацію ряду фінансових інститутів, оскільки гроші з реального сектору економіки переміщуються в спекулятивний сектор. По-друге, продаючи цінні папери, уряд зменшує пропозицію грошей, що приводить до збільшення процентної ставки кредитування і робить кредити недоступними для невеликих і середніх фірм. По-третє, по отриманим позикам необхідно сплачувати відсотки, що стає важливою статтею видатків бюджету. Як правило, із поточних бюджетних доходів не вдається повністю сплачувати в термін необхідні відсотки, тому уряд вдається до нових позик. Покриваючі старі борги, уряд одночасно створює нові, що збільшує державний борг країни і перетворює її на безнадійного боржника. Тому керувати державним боргом і отриманням позик треба дуже обережно, на основі розрахунків їх економічної ефективності та доцільності.

Традиційний підхід – сплатити борг за рахунок золотовалютних резервів. Проте, якщо їх і так недостатньо, то такий шлях стає непридатним для бідних країн. Найчастіше країни вдаються або до консолідації, або до конверсії зовнішнього боргу. Консолідація зовнішнього боргу – це перетворення коротко- та середньострокових боргів в довгострокові, за згодою кредиторів. Конверсія– це перетворення зовнішнього боргу в довгострокові іноземні інвестиції. В рахунок боргу іноземним кредиторам пропонують придбати в країні-боржнику нерухоме майно або взяти участь в капіталі фірм. В особливо скрутному становищі країни-боржники звертаються до міжнародних банків, які можуть надати пільгові кредити на подолання платіжної кризи, але при цьому обумовлюють такі кредити жорсткими вимогами до емісійної, кредитної та бюджетної політики, що проводиться в країні. Як бачимо, механізм податково-бюджетного регулювання має досить багато проблем. Тому в системі господарського механізму поряд з ним активно використовуються методи грошово-кредитного регулювання.