Державно-монополістична стадія еволюції капіталістичної економічної системи

На початку ХХ ст. продуктивні сили починають переростати межі окремих монополістичних об’єднань, що зумовлює інтенсивніше одержавлення економіки, посилення ролі держави у розвитку продуктивних сил і еволюцію капіталу у напрямку державно-монополістичної форми. Державно-монополістичний капітал створюється шляхом поєднання і зрощування державного капіталу з монополістичним.

Перехід капіталізму до монополістичної стадії суттєво розширив можливості капіталістичного способу виробництва. Процеси концентрації та комбінування суспільного виробництва у ХХ ст. розвиваються з наростаючою швидкістю; структура суспільного виробництва ускладнюється з появою нових галузей. Новий спосіб виробництва, заснований на автоматизованій праці, створює умови для подальшого поглиблення суспільного характеру виробництва, яке висуває нові вимоги до форм і методів здійснення капіталістичного господарства. Основний зміст цих вимог зводиться до забезпечення більш планового регулювання суспільного виробництва й розподілу ресурсів. У процесі створення великих капіталістичних об’єднань межі планомірності, свідомого регулювання і контролю розширюються на базі приватнокапіталістичного усуспільнення, але, як свідчить досвід, без участі держави залишається неможливим забезпечення відносної пропорційності розвитку економіки у цілому. Таким чином, концентрація виробництва і капіталу створили умови для виникнення державно-монополістичного капіталізму.

Державно-монополістичний капіталізм як нове явище виникає в роки першої світової війни, яка суттєво розширила економічну діяльність держави, а світова криза 1928-1933 рр. ще більш прискорила процес переходу до державно-монополістичного капіталізму. Держава стає не тільки політичною силою, яка стоїть на сторожі капіталістичного порядку, але й силою, яка бере на себе загальні функції регулювання капіталістичного господарства.

Державно-монополістичний капіталізм – це поєднання сил приватних і державних монополій, цільове регулювання державою виробництва у національному масштабі за умов залишення приватнокапіталістичних відносин. Переростання монополістичного капіталізму в державно-монополістичний відбувається шляхом одержавлення капіталістичної економіки, яке охоплює власність на засоби виробництва (націоналізація окремих підприємств і цілих галузей, будівництво нових підприємств, створення змішаних компаній), транспорт і зв’язок, сферу обігу, зовнішню торгівлю і експорт капіталу, національний дохід, відносини між трудом і капіталом. Одержавлення охоплює весь процес відтворення суспільного капіталу і реалізується у різних формах. Так у Франції, Англії, Італії основною формою одержавлення стало одержавлення засобів виробництва; у Німеччині—кредитне регулювання; у США, Канаді—бюджетне регулювання. Внаслідок одержавлення з’явилися нові можливості для державного регулювання: програмування та прогнозування капіталістичної економіки. Держава свідомо встановлює та регулює такі глобальні макроекономічні пропорції суспільного відтворення, як співвідношення між попитом і пропозицією, виробництвом і споживанням, між товарною і грошовою масою тощо. Загальний свідомий контроль, який здійснює колективний капітал в особі держави, поширюється до меж національних держав, а сьогодні і за їх межі.

Наслідком втручання держави в економіку стала модифікація відносин власності. За умов державно-монополістичного капіталізму змінюються виробничі відносини між найманим трудом і капіталом за рахунок державної регламентації умов найма, використання і звільнення робочої сили, її оплати і страхування. Виплати із державних і приватних фондів соціального страхування, безкоштовна освіта, часткова або повна компенсація витрат на перекваліфікацію – все це свідчить, що державно-монополістичний капіталізм здатен повніше (порівняно з монополістичним капіталом) розвивати систему продуктивних сил. Сьогодні держава виступає також центром перерозподільних процесів в економіці, їх регулятором і контролером.

Виникнення державно-монополістичного капіталізму—це свідоцтво того, що вільний ринок виявився не спроможним забезпечити пропорційний, безкризовий розвиток капіталістичної економіки. Зростання продуктивних сил, концентрація і централізація виробництва й капіталу, поглиблення розподілу праці вимагали планомірного регулювання економіки і тому найбільш суттєві зміни за умов державно-монополістичного капіталізму відбуваються у механізмі регулювання суспільного виробництва, у склад якого сьогодні входять приватнокапіталістичні регулятори відтворення (конкуренція), приватномонополістичне планування і державні методи централізованого регулювання.

Еволюція капіталізму – це природно-історичний процес, який підпорядковується певними закономірностями, які реалізуються через господарську діяльність і визначають напрямок її розвитку. Процес розвитку капіталізму—це процес подальшого поглиблення розподілу праці і зростання масштабів усуспільнення виробництва, наслідком яких стають зміна форм капіталістичної власності і механізму економічного регулювання.

Капіталізм, що створив велике машинне виробництво, обумовив прискорення процесу злиття роздрібнених процесів виробництва у різних галузях виробництва в єдиний взаємопов’язаний суспільний процес, істотно розвинув суспільний характер виробництва. Концентрація і централізація капіталу зумовили збільшення розмірів підприємств, розширили межі суспільно комбінованої праці.

Важливо відзначити, що процес усуспільнення виробництва, як надзвичайно важливий, визначальний, все ж не є абсолютним, оскільки на кожному етапі розвитку суспільства він взаємодіє з процесом відокремлення. Це єдність протилежностей, оскільки усуспільнення неможливе поза відокремленням, воно зростає лише через відокремлення. Але як би воно не зростало (досягаючи навіть загальнодержавних масштабів), проте народне господарство будь-якої країни складається з величезної кількості підприємств, об’єднань, фірм, які діють на основі відокремлення—економічної самостійності, самофінансування, самоокупності, самоуправління. Взаємодіючи, усуспільнення і відокремлення визначають єдність і цільність економіки, з одного боку, і відмінність, відокремленність господарських одиниць у межах цієї єдності, з іншого. Досвід довів, що через абсолютизацію усуспільнення в колишньому Радянському Союзі склалася така економіка, яка за своєю соціально-організаційно-економічною та технологічно-виробничою структурою суперечить сучасним тенденціям.

Головними напрямами сучасних процесів є, з одного боку, зростання усуспільнення господарства і піднесення на цій основі економічної ролі держави, а з іншого, - зростання ролі економічного відокремлення, що зумовлює все ширше використання ринку, ринкового господарства.

Сучасне життя свідчить, що реальне усуспільнення виробництва полягає не в одержавленні, створенні єдиної господарської монополії, а навпаки, у розвитку складної і розгалуженої системи інтеграції дрібного, середнього і великого виробництва, у переході від панування однієї форми власності, а саме державної, до багатоманітності і рівноправності різних форм власності, від односекторної до багатоукладної, “змішаної” економіки.

Основні поняття

Первісне нагромадження капіталу, індивідуальна капіталістична власність, ринок вільної конкуренції, монополія, концентрація виробництва, централізація капіталу, акціонерна компанія, картель, синдикат, трест, концерн, фінансово-монополістична група, фінансова олігархія, державно-монополістичний капіталізм.

Питання для обговорення на семінарському занятті

1. Умови виникнення і етапи розвитку капіталізму. Характерні ознаки капіталізму вільної конкуренції.

2. Умови виникнення і характерні ознаки монополістичної стадії капіталізму.

3. Форми монополістичних об’єднань.

4. Характер змін у відносинах власності на монополістичній стадії капіталізму.

5. Механізм регулювання економічних відносин за умов державно-монополістичного капіталізму.

Практикум

Вправа 1. Знайдіть правильну відповідь

Література

1. Башнянин Г.І., Копич І.М. Яку систему регуляції національної економіки ми повинні створювати в Україні? // Регіональна економіка. – 1997. №2. – С.38-45.

2. Башнянин Г.І., Шевчук Є.С. та ін. Політична економія. Навчальний посібник. – Львів: «Новий Світ - 2000», 2004. – 480с.

3. Вайнберг В. «Теория порядка» и конституционная экономика // Вопросы экономики. 1995. №12. – С. 86-95.

4. Ващински Т. Становление социально ориентированного рынка: объективная необходимость и характерные черты // Вопросы экономики. 1995. №8. – С. 156-158.

5. Волков А. Швеция: Социально-экономическая модель. – М.: Мысль, 1991. – 188с.

6. Мочерний С.В. Політична економія: Навч. посіб. – К.: Знання – Прес, 2002. – 687с.

7. Основы экономической теории: полит экономический аспект: Учебник / Отв. ред. Г.Н. Клименко. – 3-е изд., перераб. и доп. – К.: Знання – Прес, 2001. – 646с.

8. Райзберг Б.А. Курс экономики: Учебник. – М.: ИНФРА – М, 2003. – 671с.

9. Хавина С. Многообразие типов смешанной экономики за рубежом // Вопросы экономики. – 1993. - №1. – С. 114-123.

10. Экономическая теория: Учебник. – Изд. испр. и доп. / Под общ. ред. акад. В.И. Видянина, А.И. Добрынина. – М.: ИНФРА – М, 2005. – 672с.

ТЕМА 22. ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА СУЧАСНОГО КАПІТАЛІЗМУ