Економічна система монополістичного капіталізму

Виникнення підприємств монополістів—закономірний результат розвитку продуктивних сил капіталізму, еволюції ринку. Монополія – це окремі наймогутніші підприємства, які виробляють переважну кількість продукції певного виду і таким чином впливають на процес ціноутворення, що дозволяє їм привласнювати високі(монопольні) прибутки.

Тенденція до монополізації закладена у самій природі капіталу, існування якого підпорядковано єдиній меті—необмеженому зростанню прибутку. Виступаючи засобом досягнення цієї мети концентрація виробництва в умовах капіталістичних виробничих відносин дозволяє привласнювати монопольно високі прибутки. Концентрація виробництва— це зосередження засобів виробництва, робітників і обсягів виробництва на окремих крупних підприємствах.

Закон концентрації виробництва з різною інтенсивністю діє на всіх етапах розвитку капіталізму, але монополістичні тенденції стають панівними лише наприкінці ХІХ ст., коли виникають матеріальні умови їх реалізації. Промислова революція кінця ХІХ—початку ХХ ст. призвела до суттєвих змін у технологічному способі виробництва, створила засоби виробництва, які потребують колективної експлуатації. Наслідком цих змін стала поява нових галузей промисловості та швидкий розвиток виробництва в багатьох із них. Це, в свою чергу, вимагало великих коштів, яких не мав жоден окремий власник капіталу. За таких умов індивідуальна капіталістична власність перетворилася у гальмо розвитку продуктивних сил. Виникала необхідність у новій формі власності, якою стає акціонерна (колективна) капіталістична власність. Нова форма власності створюється шляхом централізації капіталу. Централізація капіталу – це збільшення розмірів капіталу внаслідок об’єднання або злиття раніш самостійних капіталів. Типовим прикладом такого об’єднання є утворення акціонерних компаній.

Акціонерна компанія – це підприємство, капітал якого базується на основі поєднання багатьох індивідуальних капіталів і особистих заощаджень шляхом випуску акцій—цінних паперів, які дають право їх власникові на отримання частини доходу і на участь в управлінні компанією.

Усуспільнення засобів виробництва у формі акціонерних компаній на певному етапі розвитку монополістичного капіталізму стає недостатнім для подальшого його розвитку і виникає необхідність у створенні різного роду монополістичних об’єднань з метою регулювання виробництва, що веде до підриву вільної конкуренції як регулятора процесу відтворення. Першою монополізувалась сфера обігу і тому саме в цій сфері виникли найпростіші форми монополістичних об’єднань—картелі та синдикати, які створювалися у рамках однієї галузі шляхом горизонтальної інтеграції.

Картель– це об’єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, виробничу та комерційну самостійність, а домовляються про частку кожного у загальному обсязі виробництва, ціни, ринки збуту.

Синдикат – це об’єднання ряду підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на виготовлений продукт, а отже, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність. У синдикатах збут товарів здійснює загальна збутова контора.

Складніші форми монополістичних об’єднань з’являються тоді, коли процес монополізації поширюється і на сферу безпосереднього виробництва. У цьому випадку виникає необхідність об’єднання у межах однієї корпорації послідовних, взаємопов’язаних виробництв кількох галузей промисловості, тобто вертикальної інтеграції, або комбінування. На цій основі виникає така більш висока форма монополістичних об’єднань, як трест.

Трест– це об’єднання підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, виробничу і комерційну самостійність, тобто об’єднують виробництво, збут, фінанси, управління, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств отримують акції тресту, які дають їм право брати участь в управлінні і привласнювати відповідну частку прибутку.

За допомогою механізму міжгалузевої конкуренції та переливання капіталів вертикальна інтеграція переростає у диверсифікацію—проникнення капіталу тієї чи іншої монополії у галузі, які безпосередньо не пов’язані з основною сферою її діяльності. На основі диверсифікації капіталу виникає така сучасна форма монополістичних об’єднань, як багатогалузевий концерн. Він об’єднує десятки і навіть сотні підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі. В таких концернах тривають підрив товарного виробництва, посилення безпосередніх форм зв’язку, розширення меж спільного контролю.

Концентрація виробництва і централізація капіталу на монополістичній стадії капіталізму супроводжується зміцненням господарських зв’язків між промисловими підприємствами і фінансово-кредитними закладами. Це створює умови для виникнення наступної форми капіталу—фінансово-монополістичної.Зрощування промислового монополістичного і банківського монополістичного капіталу може здійснюватися різними шляхами: придбання промисловими монополіями акцій банківських і навпаки, створення промисловими монополіями власних банків, участі банків в інвестиційних промислових проектах, надання різних фінансових консультацій.

Визначальною формою фінансово-монополістичного капіталу стає фінансово-монополістична група – об’єднання банківських, промислових, торговельних та інших монополій на основі системи участі, особистої унії, довгострокових фінансових та інших зв’язків, які носять позаринковий характер. У рамках фінансово-монополістичних груп досягається певна координація економічної діяльності підприємств, які входять до її складу, перерозподіл акумульованого у банках позичкового капіталу і таким чином посилюється обмеження конкуренції.

Спочатку фінансові групи носили сімейний характер, який залишається частково і сьогодні, але головною тенденцією на сучасному етапі стає втрата персоніфікації, анонімність групи. На зміну владі, що базувалася на володінні акціями певної компанії, приходить нова форма, заснована на опосередкованому володінні акціонерною власністю через фінансово-кредитні інститути і гігантські корпорації з інших сфер економіки. Персоніфікатором фінансового капіталу в економічному і політичному житті є фінансова олігархія – капіталістична еліта, до якої відносяться верхівка монополістичної буржуазії, а також вищі менеджери провідних корпорацій. Поява нової форми організації фінансового капіталу веде до подальшого росту концентрації багатства у руках купки монополістів.

Таким чином, наслідком розвитку продуктивних сил капіталізму стає поява монополій, а економічні відносини на монополістичній стадії розвитку капіталізму зазнають суттєвих змін. Перш за все капіталістична власність приймає колективну форму, внаслідок чого відносини між власниками капіталу та найманими працівниками характеризуються підпорядкованістю найманої праці колективному капіталу (який виступає у формі цінних паперів, передусім контрольного пакету акцій, грошових коштів, тощо). Через механізм виплати дивідендів найманий працівник частково перетворюється на співвласника капіталу, до управління залучаються наймані працівники (менеджери). При цьому виникає своєрідна ситуація, коли одна й та ж людина, з одного боку, продає фірмі свою робочу силу, а з другого, – оскільки вона є акціонером, – є її покупцем і власником капіталу, що означає трансформацію капіталу як приватної власності у рамках самого капіталістичного способу виробництва.

Підриваючи основи вільної конкуренції як регулятора капіталістичного господарства монополія значно посилила дію тенденції до планомірності розвитку, позаринкової форми зв’язку (тобто безпосередньо суспільної форми), масштаби свідомого регулювання економіки. Провідне місце в економіці монополії посіли і зберігають сьогодні завдяки монополістичному ціноутворенню і штучному обмеженню конкуренції. Контролюючи більшу частину ринку, монополії мають змогу регулювати співвідношення попиту і пропозиції, а таким чином й ціни. Не допускаючи на ринок інших конкурентів за допомогою патентної, кредитної політики, збуту та інш. монополія встановлює рівень монопольного прибутку. Іншою мовою, вона втручається у процес розподілу додаткової вартості, захоплюючи частину додаткової вартості немонополізованих підприємств, а також доходів більшої частини населення, що дозволяє привласнювати монопольно високі прибутки.