Об’єктивні основи виникнення і розвитку капіталістичної системи

Товарне виробництво і передусім ринок стали основою виникнення і розвитку капіталістичної системи, а гроші, як продукт товарного виробництва, стали вихідним пунктом виникнення капіталу. Гроші використовувалися як капітал і в докапіталістичних суспільствах-рабовласницькому, феодальному. В цих суспільствах вже існували такі форми капіталу як торгівельний і позичковий, які функціонували у сфері обігу, але вони не втручалися у сферу виробництва. Перетворення робочої сили у товар і перехід до машинного виробництва створили умови для затвердження капіталу у виробничій сфері.

Перетворенню робочої сили у товар сприяли два історичних процеси: звільнення людей праці від рабської і кріпацької залежності і «звільнення» їх від власності на засоби виробництва. Історичний процес примусового відчуження безпосередніх працівників від засобів виробництва, зосередження їх у руках небагатьох і перетворення у капітал К. Маркс назвав первісним нагромадженням капіталу. Перетворення робочої сили у товар визначило злам старих способів поєднання робітника з засобами виробництва. Позаекономічний примус до праці поступився договору між формально рівноправними товаровласниками: підприємцем - власником засобів виробництва і найманим працівником - власником робочої сили.

Існування відносин, при яких власники засобів виробництва купують робочу силу безпосередніх учасників трудового процесу, і є основою перетворення особистого та речовинного факторів виробництва у капітал. Він виступає як основа існування економічної системи, яку в економічній теорії називають капіталізмом. У розвитку економічної системи капіталізму виділяють вищу і нижчу стадії, а також окремі ступені вищої стадії (монополістичний капіталізм, фінансово-монополістичний, державно-монополістичний капіталізм).

Окремі елементи капіталістичних відносин почали зароджуватися ще у XIV–XV ст. у вигляді простої кооперації—найпростішої форми об’єднання робітників, виконуючих однорідні операції. Саме з простої кооперації почався процес капіталістичного усуспільнення. Вона стала не тільки засобом підвищення суспільної продуктивності праці, але й засобом використання найманої праці. Наступною формою кооперації стало мануфактурне виробництво, яке продовжувало спиратися на докапіталістичний спосіб виробництва: ручну працю та ручні знаряддя праці. У мануфактурі на відміну від простої кооперації мав місце розподіл індивідуальної праці. Розподіл індивідуальної праці у мануфактурі завершився кооперацією суспільної праці, зростаюча продуктивність якої забезпечила різке збільшення обсягів виробництва.

З кінця XVIII–початку XIX ст. зароджується новий технологічний спосіб виробництва, що базується на машинній праці, а загальною формою підприємства стає фабрика. За цих умов поділ праці визначається функціями машини, що дозволило використовувати працю некваліфікованих робітників і залучати до виробництва міліони робітників, суттєво підвищити продуктивність їх праці. Соціальним наслідком промислового перевороту стало позбавлення найманого робітника незалежної від капіталу праці.