Сутність та особливості аграрних відносин

Аграрні або рентні відносини – це система виробничих відносин, що складаються в сільському господарстві. У відмінності від інших галузей народного господарства, де земля є основною умовою виробництва, у сільському господарстві земля є основним засобом виробництва, що й спричиняє багато особливостей дії виробничих відносин у системі аграрного ринку, а отже й функціонування механізму аграрного виробництва й ринку.

До таких основних особливостей можна віднести:

– обумовленість виробничого циклу біологічним або природним циклом. Якщо в промисловості людина може впливати на швидкість процесу виробництва, то в сільському господарстві виробничий цикл вимагає пристосування його до природного проходження. При цьому процес праці переривається на час, необхідний для проходження біологічних процесів у предметах праці. А це спричиняє сезонність виробництва, використання трудових ресурсів і техніки, тим самим і швидкість обігу капіталу;

– диференціація природно-кліматичних умов, тобто родючість земель та їхнє географічне розташування, річних перепадів температури, тривалість виробничого сезону. Якщо в Україні грунто-кліматичні зони умовно можна розділити на Полісся лісостеп, степ, а вони, у свою чергу, мають особливості по областях і районах, то це багато в чому й визначає спеціалізацію й структуру сільськогосподарчого виробництва по регіонах і господарствах;

– частина виробленої в сільському господарстві продукції може не здобувати товарну форму, а використовується тут же як засоби виробництва;

– система виробничих відносин охоплює три суб'єкти: власника землі, підприємця орендаря землі й найманого сільгосппрацівника, а це породжує особливості в дії як соціально-економічних, так й організаційно-економічних відносин. Розмаїття видів власності на землю породжує два види специфічної монополії, тобто а) монополію на землю як об'єкт господарства, б) монополію приватної власності на землю, а це обумовлює особливості ціноутворення на сільськогосподарську продукцію.

1. Монополія на землю як об'єкт господарювання базується на тім, що в сільгоспобороті використовуються різні по родючості й віддаленості від ринків збуту ділянки землі і це спричиняє те, що суспільна вартість або ринкова ціна на сільгосппродукцію встановлюється не так, як у промисловості по середніх умовах виробництва, а по гіршим – найвищій вартості. А це спричиняє те, що надлишковий прибуток, одержуваний при кращих умовах виробництва, носить постійний, а не тимчасовий характер як у промисловості.

2. Монополія приватної власності на землю обумовлена тим, що певна частина сільгоспугідь перебуває в приватному володінні й власник не передає їх у користування без винагороди, тобто оплати. Все це унеможливлює вільний перелив капіталу. Тобто сільське господарство практично не бере участь у міжгалузевій конкуренції, і надлишковий прибуток, створений в ньому, не надходить у міжгалузевий перерозподіл.