Трудові відносини при капіталізмі: сутність і структура

Капітал підприємця є його приватною власністю. Але організувати виробництво капіталіст може лише одержавши на певний час інший фактор виробництва – робочу силу через механізм наймання. При цьому виникають відносини між найманими робітниками й власниками капіталу або їхніх представників.

Трудові відносиниміж найманою працею й капіталом є найважливішим елементом відносин економічної власності в умовах капіталізму в сфері безпосереднього виробництва. У політекономічному аспекті вони виражають відносини між власниками засобів виробництва й робочою силою із приводу формування умов праці, здійснення самого процесу праці й присвоєння його результатів у формі розподілу створеного продукту на необхідний і додатковий.

Основними структурними елементами капіталістичних трудових відносини є:

1. Відносини між капіталістами й найманими робітниками щодо умов праці: психофізіологічних, пов'язаних з нервово-емоційними й фізичними можливостями працівника, санітарно-гігієнічних (ступінь забруднення, вібрації, рівня температури й т.д.), фізичних (режим і тривалість роботи й виробництв.).

2. Найважливішим елементом трудових відносин є ступінь експлуатації робочої сили, що виміряється в сфері безпосереднього виробництва відношенням додаткової вартості до вартості робочої сили. Алгебраїчно це виражається формулою: , де m – додаткова вартість; v – вартість робочої сили. Ступінь витягу вигоди найманою працею з капіталу (тобто ступінь експлуатації капіталу працею) визначається у зворотному порядку через норму необхідної вартості: . Формула виражає виробниче використання постійного капіталу, що належить роботодавцеві й забезпечуючого зайнятість найманого персоналу.

3. Суттєвим елементом трудових відносин є контроль капіталістом процесу праці.

4. Одним з елементів трудових відносин є праця найманих робітників у позаробочий час, умови такої праці й оплати.

Трудові відносини тісно пов'язані з найманою працею, що у певній мірі використовувалося у рабовласницькому й феодальному суспільствах, але загальний характер вона придбала при капіталізмі, коли з'явилися переважно юридично вільні власники, що володіють правом власності на свою робочу силу, але позбавлені засобів виробництва й коштів до життя. Єдине, що залишалося зробити робітникові, щоб реалізувати своє право на життя, це винести робочу силу на ринок праці й продати як товар.

Найважливішою ознакою найманої праці є її формальне й реальне підпорядкування капіталу. Формальне підпорядкування переважало на початкових етапах розвитку капіталізму – етапах простої кооперації (коли всі виконують ту ж саму роботу) і мануфактури шляхом збільшення робочого часу до 14–18 годин на добу. В епоху промислового перевороту початку XIX століття із впровадженням машин працівник перетворюється в часткового працівника (виконуючи одну операцію), стає простим придатком машини. Це означало реальне підпорядкування праці капіталом, економічною формою реалізації якого є виробництво додаткового продукту у формі додаткової вартості. Найважливішим показником відчуження найманих робітників від результатів праці в 90-х рр. ХХ ст. в Україні став наростаючий розрив у доходах надбагатих верстов суспільства з 1:6 приблизно до 1:50.

Сучасна розвинена система найманої праці припускає наявність прав й обов'язків у найманих робітників: право на робочу силу (чого не було в докапіталістичних суспільствах), право конкуренції з іншими продавцями робочої сили; право створення профспілок для відстоювання своїх інтересів і т.і. Всі форми свободи, якими володіє наймана праця, пов'язані з відповідальністю за себе, за ухвалене рішення щодо вибору наймача, дотримання умов наймання, підтримка своєї робочої сили в нормальному стані і т.д. Економічна несвобода, необхідність продажу своєї робочої сили, коли ніхто не гарантує ні місця роботи, ні доходу, і коли кожний розраховує тільки на себе, формує соціально активну особистість. Юридично найману працю можна охарактеризувати як письмовий або усний договір між власником виробництва й працівником про використання робочої сили суб'єкта, що використовується в процесі виробництва за відповідну грошову винагороду (зарплату). Політекономічне визначення сутності найманої праці: це процес праці під контролем капіталіста, що супроводжується реальним підпорядкуванням праці, присвоєнням власником засобів виробництва, зростаючих обсягів результатів такої праці й відтворення відносин власності з одночасним збільшенням частини особистої власності.