Держава як суб’єкт економічних відносин

Основними макросистемами, діяльність та взаємодія яких визначає функціонування країни, є держава (особлива форма організації політичної влади, що впорядковує життєдіяльність країни), суспільство (сукупність індивідів, що мешкають на території даної країни, різноманітних політичних та інших організацій), та економіка (сукупність продуктивних сил і виробничих відносин). Держава регулює і стимулює економіку та сприяє організації суспільства; економіка визначає можливості та міць держави, формує економічні інтереси суспільства; суспільство “виховує” державу, показує цілі та обмеження розвитку.

Держава завжди втручалась в економічне життя країни. Але це втручання носило конкретно-історичний характер. Економічна історія дає приклади як одиничного, так і системного втручання держави в функціонування економіки. У першому випадку, як приклад, можна навести регулювання імпорту зерна у давньогрецьких полісах. Нестача власного зерна внаслідок обмеженості рілля та збій у імпортних поставках зерна могли призвести до негативних соціально-економічних наслідків, тому держава жорстко регулювала ринок та імпорт зерна. У другому випадку слід згадати країни Давнього Сходу – країни так званого «азіатського способу виробництва». Їх кліматичні умови для ефективного ведення сільського господарства вимагали штучного зрошення, що в свою чергу, припускало будівництво іррігаційних систем. У межах долин великих рік, де, як правило, виникали державні утворення, така система могла бути збудована тільки центральною владою. В стародавньому світі держава також організовувала будівництво доріг, забезпечувала грошовий обіг, вилучала податки. За часів феодалізму держава передавала приватним особам право користування землею, контролювала діяльність корпорацій, в які об’єднувалися ремісники, регламентувала діяльність іноземних купців.

У період становлення індустріальної господарської системи роль держави, у тому числі й у економічному житті, країни поширюється. К найважливішим завданням держави в економічній сфері починають відноситися поряд з обороною і підтримкою суспільного правопорядку (включаючи охорону прав власності), розвиток економічної і соціальної інфраструктури, а також підтримка національного капіталу у боротьбі з іноземними конкурентами за ринки збуту. Підтримка в освоєнні внутрішнього ринку здійснювалася через систему митного протекціонізму, яку деякі дослідники первісного нагромадження визначали як засіб «фабрикувати власних фабрикантів», а у просуванні вітчизняної продукції на світові ринки за допомогою «експортних премій» [Маркс К. Капитал. Т.1. - М.: Госполитиздат, 1958. - 793с., с.760]. Така підтримка практикувалася країнами, що зараз є лідерами світової економіки (незважаючи на те, що така підтримка суперечить класичній економічній теорії). Екстремальне вираження ця лінія знайшла в збройній боротьбі за розподіл і перерозподіл світу, яка призвела до створення колоніальних імперій і до двох світових війн. Ці війни сприяли удосконалюванню мобілізаційних і перерозподільних функцій держави.

Діяльність держави як суб’єкта економічних відносин на попередніх етапах розвитку суспільства (таких, як рабовласництво, феодалізм, капіталізм часів вільної конкуренції) незважаючи на масштаби цієї діяльності, докорінним чином відрізнялася від діяльності, риси якої сформувалися в першій половині XX ст. Один з постулатів політекономії говорить: якщо між рівнем розвитку продуктивних сил і характером виробничих відносин виникає протиріччя, то воно розв’язується революційним шляхом. Але в XX ст. з'явилася нова могутня економічна сила – держава, за допомогою впливу якої на економічні процеси протиріччя між рівнями розвитку продуктивних сил і виробничих відносин можуть бути ліквідовані чи істотно скоректовані шляхом реформ.

З погляду філософських понять, якщо форма заважає розвитку змісту, вкладеного в неї, то на певному етапі ця форма буде «зламана» і на її місце прийде нова. У той же час якщо форма трансформується відповідно до зміни змісту, то відбувається звичайний еволюційний процес. Втручання держави дозволяє перебороти протиріччя між розвитком змісту ринкових відносин і розвитком їхньої форми. Прикладом цього є роль держави у боротьбі з наслідками Великої депресії. Велика Депресія продемонструвала недоліки спонтанного ринкового розвитку. Президент США, Ф.Д. Рузвельт проголосив «Новий курс», згідно з яким держава отримала право контролю за такими сферами економічного життя, що раніше були винятковою прерогативою приватних інтересів (встановлення мінімального рівня оплати праці, максимальної тривалості робочого дня) [Галица И. Государственное регулирование в условиях рыночных отношений//Экономика Украины. – 2002.- № 6.- С.52-58., с.54].

Державне регулювання врятувало ринкову систему від багатьох потрясінь. У гнучкому сполученні з ринковим регулюванням воно перетворило її в одну із самих життєздатних і найефективніших економічних систем за весь період існування людства. Таким чином можна констатувати, що зараз держава грає в ринковій економіці, насамперед, стабілізуючу роль. Вона коректує (а іноді й ліквідує) протиріччя між рівнем розвитку продуктивних сил і характером виробничих відносин. Ефективне виконання цієї ролі є запорукою стабільності і поступального розвитку ринкової економіки.

Необхідно відзначити, що в протиріччі між продуктивнии силами і виробничими відносинами закладений величезний позитивний потенціал: при такій ситуації існує тенденція до "підтягування" характеру виробничих відносин до рівня розвитку продуктивних сил. Але якщо ж розвиток цього протиріччя не є регульованим, то в ньому закладений величезний дестабілізуючий потенціал.

В міру поглиблення суспільного характеру виробництва економічна роль держави продовжувала зростати в XX ст. У зв'язку з цим одержала поширення концепція так званого державно-монополістичного капіталізму – зрощування гігантської сили держави з гігантською силою монополій. Практика ГМК підштовхнула до ідеї «державного соціалізму» – спробі використовувати економічну міць держави для прискореного соціалістичного перетворення суспільства. Однак сьогодні називати ту систему, що склалася в розвинених країнах, державно-монополістичним капіталізмом неправомірно. У сучасному громадянському суспільстві розвинених країн держава, навіть якщо її функціонування не позбавлене протиріч і зловживань чиновників, самим своїм демократичним устроєм змушена шукати компроміси між різними соціальними шарами і тому не може служити тільки монополіям. Всі соціальні шари (дрібні товаровиробники, наймані робітники, монополістичні і немонополістичні підприємці) організовані в різні асоціації (партії, профспілки, та ін.), що відстоюють інтереси своїх членів, роблячи тиск на державні структури і використовуючи засоби масової інформації.

Як економічний суб'єкт держава має наступні характеристики. По-перше, це регулюючий суб’єкт. Для ринкової економіки властиві ситуації за яких вона неспроможна ефективно використовувати обмежені ресурси(так звані провали ринку), Такі ситуації можуть виникати внаслідок: недосконалої конкуренції, неможливості виробляти суспільні товари в необхідній кількості, існування зовнішніх ефектів, неповноти інформації, економічної нестабільності. Тому державне регулювання є об’єктивною потребою.

По-друге, походження державного доходу має неринкову природу. Природа державного доходу унікальна – якщо виключити обмежену сферу державного підприємництва, то доход держави виникає як результат неекономічних дій: як наслідок перерозподілу частини «первинних» доходів ринкових суб'єктів (домогосподарств і фірм) на користь держави. Отже, дохід держави – не самостійний елемент, не особливий додаток суспільного доходу, а частина ринкових доходів інших економічних суб’єктів що відчужується на користь держави. Форма реалізації держави свого економічного права на одержання частини створеного в суспільстві чистого доходу для виконання своїх політичних, економічних і соціальних функцій знаходить вираження в податках.

По-третє, це «імперативний статус держави». Держава – єдиний суб'єкт у ринковій економіці, вимоги якого обов'язкові для всіх інших суб'єктів. Однак цей обов'язок – життєво необхідний системі вільного підприємництва, тому що створює «єдині правила» економічної поведінки для всіх суб'єктів. Імперативність додає державному доходу «обов'язковий» характер.