Винагорода за працю. Заробітна плата: її форми й системи

Заробітна плата є трудовим доходом, тобто доходом, отриманим за свою працю. У західних країнах частка трудових доходів у національному доході досягає 80%, більше 50% – у ВВП. В Україні в 1991 р. за офіційним даними частка заробітної плати у ВВП становила 59%, а в 1995 р. – 31%. У пострадянських країнах після підриву системи безкоштовного утворення охорони здоров'я й підвищення тарифів за житлово-комунальні послуги ступінь експлуатації найманих робітників істотно зросла.

У світовій економічній науці склалися три основні точки зору на об'єкт купівлі-продажу на ринку праці й, властиво, три теорії в трактуванні економічної природи заробітної плати.

Відповідно до історично першої точки зору об'єктом купівлі-продажу є праця (її прихильники – У. Петі, А. Сміт, Д. Риккардо, потім – Дж. Хікс). Тому, по їхньому поданню, заробітна плата є ціною праці тому, що найманий робітник одержує її (якщо відволіктися від авансу) уже після виконання роботи, а її величина залежить від кількості відпрацьованого часу або зробленої продукції. Так це виглядає на поверхні явища. Однак заробітна плата не може бути ціною праці. По-перше, відповідно до теорії трудової вартості праця є джерелом вартості, воно створює її, а тому не може сама мати вартість й, відповідно, ціну. Інакше ми прийдемо до тавтології: вартість праці – втілена у праці праця. Але якщо не можна визначити вартість праці, то вона не може бути тим товаром, що працівник продає роботодавцеві. По-друге, якби заробітна плата була ціною праці, а, отже, праця була б товаром, то в обмін на неї найманий робітник повинен був би одержати від підприємця всю нову вартість v + m, створену його живою працею. Однак він одержує лише необхідну вартість – v зі знову створеної вартості, тому що додаткову вартість – m, привласнює капіталіст.

Такім чином, як пише український економіст А. Бутук, трактуючи заробітну плату як ціну товару, а, отже, праця як товар, продаваної найманим робітником роботодавцеві, ми не може з позицій трудової теорії вартості не тільки пояснити природу вартості й ціни даного «товару», не тільки виявити еквівалентність у відносинах продавця й покупця, але й визначити механізм виникнення й присвоєння додаткової вартості, причому без порушення принципу еквівалентності у взаєминах обох суб'єктів.

Другий підхід, викладений Марксом і розкриваючий суть заробітної плати, базується на основі його теорії додаткової вартості, відповідно до якої найманий робітник продає не саму працю, а свою здатність до праці – робочу силу. Тому заробітна плата – це не ціна праці, а перетворена форма вартості й ціни товару робоча сила. Перетвореною (термін Маркса) дана форма називається тому, що на поверхні явища здається, що заробітна плата – це ціна праці, а праця – це товар. Але це неможливо згідно з вищерозглянутих обставин.

Третій (неокласичний) підхід превалює в західній економічній літературі та почасти в ряді робіт українських і російських учених (див., наприклад, відомі підручники по «Економікс» П. Самуельсона, К. Макконнелла й С. Брю, М. Чепуріна й Е. Кисельової «Курс економічної теорії» та ін.). Положення неокласичної політекономії про заробітну плату ґрунтуються на теорії граничної продуктивності факторів виробництва, що вперше була викладена американським економістом Дж.-Б. Кларком. Відповідно до цієї теорії в умовах рівності попиту та пропозиції вартість послуг всіх факторів (у тому числі праці, а в марксистській термінології – робочої сили) дорівнює їхньої граничної продуктивності. Звідси заробітна плата визначається граничною продуктивністю праці працівника. Іншими словами, при незмінному рівні вкладень капіталу існує межа, коли останній з найнятих працівників не може забезпечити виробництво навіть тієї кількості продуктів, яку він привласнює собі. Чим більше чисельність зайнятих працівників, тим нижче продуктивність праці й розмір заробітної плати.

Підводячи підсумки розгляду трьох основних теорій заробітної плати, потрібно відзначити, що кожна з них має свої недоліки, кожна (і це природно, оскільки суспільство структуроване) відображає так чи інакше інтереси певних суспільних груп (класів) і кожна є кроком уперед в історії економічної думки. Наприклад, з позицій неокласики бізнесмена не цікавлять потреби працівника для підтримки його життя й працездатності, його цікавить результат роботи (нагадаємо, неокласичний варіант – «кожному по праці» визначає заробітну плату, що дорівнює граничному продукту, створеному граничним працівником). Недоліком неокласичної версії заробітної плати є те, що вона не враховує вартість робочої сили для високопрофесійного виконання робіт, підтримки професійного й суспільного іміджу працівника. Підтвердженням цього є факт дотування державою коштів для якісного функціонування робочої сили (в освіту, охорону здоров'я, організацію курсів перепідготовки на біржі праці й т.д.). Недоліком марксистської теорії заробітної плати є те, що в ній заробітна плата не погоджується з результатами праці. Марксистська теорія заробітної плати в основному поділяється рядом вітчизняних економістів (С.В. Мочерним, В.П. Нестеренком, Г.К. Климком й ін.), але з певними зауваженнями: 1) частка заробітної плати в розвинених країнах у знову створеній вартості поступово зростає (спрацьовує закон спадної віддачі від росту капіталу у виробництві); 2) заробітна плата виражає як вартість робочої сили, так й оплату за результатами праці.

З урахуванням вище перелічених зауважень можна дати наступне визначення заробітної плати як політекономічної категорії (тобто з урахуванням суб'єктно-об'єктних відносин). Заробітна плата – це грошове вираження тимчасового відчуження власності на робочу силу, а також вартості й ціни робочої сили й частково результативності її функціонування, а також відносин між капіталістами й найманими робітниками з приводу формування умов праці, ефективності функціонування робочої сили й присвоєння необхідного продукту.

Сутність заробітної плати системно (повно) розкривається в наступних її основних функціях:

1. Відтворювальна (забезпечення розширеного відтворення якісної робочої сили найманого робітника й членів його родини).

2. Стимулююча (заробітна плата, її форми й системи повинні стимулювати ефективну роботу).

3. Розподільна– перелив робочої сили з одних галузей в інші або за кордон (що означає вихід основної форми національного багатства із країни).

4. Соціальна, що сприяє принципу соціальної справедливості (оплата по кількості і якості праці в неокласичному розумінні).

5. Обліково-виробнича, що характеризує міру участі живої праці в процесі утворення ціни продукту, його частку в сукупних витратах виробництв (функціональний аспект).

При загальній єдності функцій одна з них може бути протилежною іншій. Так, чим сильніше вирівнювання заробітної плати, чим слабкіше диференціація в оплаті труба, тим менше стимулюючий вплив заробітної плати. Це нормальне явище, тому що воно виражає єдність і боротьбу протилежностей. Для найманого робітника заробітна плата є доходом за працю. Він зацікавлений у рості цього доходу як за рахунок росту ціни робочої сили на ринку праці, так і додатка більших зусиль. Для капіталіста заробітна плата – завжди витрати, і він прагне до її мінімізації на одиницю продукції за рахунок більш раціональної організації праці працівника протягом робочого часу, інновацій і т.д. Як витрати заробітна плата повинна гарантувати роботодавцеві певний результат, спонукуючи працівника до певної активності (стимулююча функція заробітної плати). Але тільки при сприятливих соціально-економічних умовах заробітна плата може забезпечити відтворення робочої сили нормальної якості. Злидарська середня заробітна плата, а тим більше заборгованість по її виплаті, не можуть сприяти цьому.

Форми й системи заробітної плати. Заробітна плата існує у двох основних формах – погодинної й відрядної. Погодинна заробітна плата визначається відповідно до відпрацьованого часу (погодинна, потижнева, помісячна). Погодинна заробітна плата як різновид погодинної часто використовується для збільшення тривалості робочого дня. Під час економічної кризи підприємці скорочують робочий час. Відрядна, або поштучна, заробітна плата розраховується у відповідності від кількості зробленої продукції в плині певного відрізка часу. Погодинна заробітна плата переважала на початковому етапі розвитку капіталізму, коли головними коштами збільшення прибутку (додаткової вартості) було збільшення тривалості робочого дня (до 16–18 годин на добу). Але в міру законодавчого обмеження робочого дня й росту продуктивності праці стали застосовувати відрядну заробітну плату, що використовується для підвищення інтенсивності праці, скорочення витрат на контроль за працівниками, посилення конкуренції серед працівників. Пік застосування відрядної заробітної плати в розвинених капіталістичних країнах був пройдений у середині ХХ століття. Під впливом науково-технічної революції зараз провідну роль одержала погодинна форма заробітної плати.

На основі погодинної й відрядної форм оплати праці створюються різні системи оплати праці і їхнього різновиду – почасово-преміальна, відрядно-преміальна, система участі в прибутках і т.д. В Україні діє тарифна система, що містить у собі тарифні ставки (розмір оплати за певний строк або розцінки за одиницю продукції), тарифну сітку (шкала, що визначає співвідношення різних розрядів залежно від складності й рівня кваліфікації виконавця) і тарифно-кваліфікаційний довідник (нормативний документ по тарифікації робіт). Тарифні ставки встановлюються від відносної складності виконуваних робіт за таких груп факторів: кваліфікація працівника (освіта, досвід роботи, професійна підготовка), розумові й фізичні зусилля, відповідальність за матеріали, устаткування, умови праці й т.д. Сьогодні підприємства самі, поза залежністю від власності, на якій вони засновані, можуть вільно вибирати ті форми й системи заробітної плати, які для них найбільш доцільні та ефективні.

В Україні заробітну плату за структурою ділять на дві частини – основну й додаткову. Основна частина заробітної плати враховує суспільно нормальну міру праці, відмінності у кваліфікації працівників, складність і відповідальність їхньої роботи, умови праці, її інтенсивність. Додаткова частина заробітної плати враховує як індивідуальні результати працівників, які завдяки особистим здатностям досягли особливих успіхів, так і колективні результати праці.

Номінальна й реальна заробітна плата.Вартість робочої сили проявляється подвійно як номінальна й реальна заробітна плата. Під номінальною заробітною платою розуміється сума грошей, нарахована працівникові за певний період залежно від відпрацьованого часу або кількості й якості зробленої продукції. Вона характеризує рівень заробітної плати незалежно від зміни цін на товари й послуги, які, як правило, зростають. Тому розміри номінальної заробітної плати не дають реального подання про реальний життєвий рівень працівника. Його показує реальна заробітна плата.

Реальна заробітна плата – це маса товарів і послуг, які може придбати працівник на ту суму грошей, які залишаються в нього після сплати податків і внесків обов'язкового характеру при даному рівні цін. Рух реальної заробітної плати визначається за формулою:

,

де I_рзп – індекс реальної заробітної плати; I_нзп – індекс номінальної заробітної плата; I_ц – індекс цін.

У випадку падіння реальної заробітної плати нижче певного рівня – провадиться індексація або компенсація заробітної плати.

В умовах державного регулювання розподілу національного доходу й доходів населення практично у всіх країнах законодавчо встановлюється мінімальна заробітна плата. Мінімальна заробітна плата– це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану роботу, нижче якого не може провадитися оплата за виконану роботу. Вона повинна бути прожитковою заробітною платою, на яку некваліфікований працівник міг би утримувати родину. У провідних країнах миру мінімальна заробітна плата коливається в межах 40–50% від середньої заробітної плати.

Основні поняття

Первісне нагромадження капіталу, капітал, основний капітал, оборотний капітал, грошовий капітал, продуктивний капітал, товарний капітал, постійний та змінний капітал, робоча сила, додаткова вартість, ступінь експлуатації, заробітна плата, погодинна заробітна плата, відрядна заробітна плата, мінімальна заробітна плата, номінальна й реальна заробітна плата.

Питання для обговорення на семінарському занятті

1. Перетворення грошей у капітал. Робоча сила як товар.

2. Сутність капіталу. Постійний і змінний капітал.

3. Процес виробництва додаткової вартості.

4. Заробітна плата як перетворена форма вартості й ціни товару робоча сила.

5. Номінальна й реальна заробітна плата, їхня динаміка в Україні.

Практикум

Вправа 1. Знайдіть правильну відповідь.

Література

1. Бутук А.И. Економічна теорія: Навч. посібник. – 2-е вид., перероб. і доповн. – К.: Вікар, 2003. – 668 с.

2. Курс экономической теории: учебник. – 5-е испр., дополн. и перераб. изд. – Киров: «АСА», 2004. – 832 с.

3. Макконнелл К., Брю С. Экономикс: Принципы, проблемы, политика. Т. 2. – М.: Республика, 1992. – 400 с.

4. Маркс К., Энгельс Ф. Соч. 2-е изд. Т. 23.

5. С.В. Мочерний. Політична економія: Навч. Посібник. – К.: «Знання-Прес», 2002.

6. Ю.В. Ніколенко. Політекономія. Підручник / За заг. ред. Ю.В. Ніколенко. – К.: ЦУЛ, 2003.

7. Основы экономической теории: Учебник / С.В. Мочерный, В.К. Симоненко, В.В. Секретарюк, А.А. Устенко; под общ. ред. С.В. Мочерного. – К.: О-во «Знання», 2000. – 667 с.

7. Экономическая теория (политэкономия): Учебник / Под общ. Ред. Акад. В.И. Видяпина, акад. Г.П. Журавлевой. – 4-е изд. – М.: ИНФРА-М, 2004. – 640 с.

Тема 14. Підприємництво в аграрній сфері