Виникнення й сутність грошей

Вартість товару являє собою історично специфічний спосіб виражати сукупну (упредметнену у засобах виробництва й живу) суспільну працю, витрачену на виробництво певної речі. Величина сукупної вартості визначається суспільно-необхідним робочим часом (СНРЧ), під яким розуміються ті витрати факторів виробництва, які необхідні для виготовлення товару при наявних суспільно-нормальних умовах виробництва й при середньому ступені вмілості й інтенсивності праці.

Як і всяке соціально-економічне відношення, вартість не може бути сприйнята жодним органом почуттів людини. Її можна представити тільки абстрактно. Тим часом виробники й власників товарів – це люди практичних дій. Вступаючи в реальний процес обміну продуктами праці, вони стихійно шукають і знаходять почуттєво відчутну форму прояву вартості своїх товарів. Формула обміну товарів в абстрактному виді: Х товару А = Y товару В. Ця ж формула в конкретному виді представляє:

1 вівця = 3 мірам зерна

Перед нами типове мінове відношення, у якому вартість товару як сутність явища знаходить почуттєво відчутну форму свого прояву у вигляді мінової вартості. З якісної сторони мінова вартість є вираження вартості одного товару (вівці) у споживчій вартості іншого товару (зерна). З кількісної сторони мінова вартість представляє ту числову пропорцію споживчих вартостей, у якій товари обмінюються один на одного: одна вівця обмінюється на три міри зерна. У своєму розвитку мінова вартість пройшла три історичні щаблі й від ледь помітного образа дозріла до грошової форми.

Після першого великого суспільного поділу праці – виділення пастушачих племен із землеробських – був покладений початок обміну й виникла проста, одинична або випадкова форма вартості. Її формула:

1 вівця = 3 мірам зерна (6.1)

Головні труднощі в розумінні походження й природи грошей криються саме в цій первісній формі вартості. Тому її варто розглянути більш докладно. Із двох товарів, що обмінюються, кожний відіграє різну роль. Перший товар (вівця) перебуває в активному стані, він прагне реалізувати свою сховану вартість, а для цього він шукає й знаходить собі партнера для обміну, щоб виявить, виразить і виміряє його вартість за допомогою своєї споживчої вартості і її природної або умовної міри, і якому завдяки акту обміну надається форма еквівалента, тобто форма безпосередньої обмінюваємості. Товар зерно, його споживча вартість відіграє роль дзеркала, у якому відображається вартість товару вівця.

Кількісна визначеність відносної форми вартості укладається в тім, що одна вівця прирівнюється до трьох мір зерна. Ця пропорція встановлюється тому, що в одній вівці втілено, матеріалізовано стільки ж СНРЧ, скільки його втримується в трьох мірах зерна. СНРЧ, що визначає величину вартості, виступає як справжній базис цільної системи економічних нормативів, які в стихійно функціонуючій ринковій економіці прокладають собі шлях у якості природного об'єктивного закону, що регулює суспільно-необхідні пропорції між галузями виробництва й відповідними сферами особистого споживання суспільства.

Обмін, як найбільш ефективний і взаємовигідний спосіб остаточного присвоєння благ, раз з'явившись, згодом закріплюється й, завдяки другому великому суспільному поділу праці, коли ремесло відокремилося від землеробства, стає регулярним, а саме виробництво здобуває товарний характер. Формула обміну (6.1) здобуває вид формули (6.2), тобто виникає повна або розгорнута форма вартості.

3 мірам зерна

2 сокирам

10 м тканини

1 вівця = 5г золота (6.2)

1 пара чобот

50 кг заліза

5 одиницям гончарного посуду

У наведеній формі вартості товар-вівця найбільше повно й розгорнута виражає свою вартість у різноманітних споживчих вартостях. При цьому величина вартості товару вівця стає більше стійкою, поступово набуває характеру загальновизнаної економічної норми СНРЧ. З іншого боку, з розширенням обміну наростають труднощі реалізації товарів при прямому бартері (Т-Т), які не тільки породжують гостру потребу в товарі-посереднику, але й зовсім стихійно висувають зі свого середовища товар, покликаний відігравати роль цього посередника. У нашому прикладі їм цілком може служити товар вівця. Але для цього треба поміняти місцями сторони для формули (6.2) і ми одержимо третій щабель у розвитку мінової вартості – загальну форму вартості (6.3).

3 міри зерна

2 сокири

10 м тканини

5г золота = 1 вівця (6.3)

1 пара чобот

50 кг заліза

5 одиниць гончарного посуду

Тепер, як бачимо, товари виражають свою вартість в одному єдиному товарі – вівці. Форма прояву вартості, тобто мінова вартість, завершила свій процес розвитку, стала загальною й однаковою. Вартості всіх товарів виражаються в споживчій вартості товару вівця, вартість у всіх випадках стає «вівцеподібною», приймає цілком матеріально відчутний образ вівці. Товар вівця завдяки активному загальному впливу на нього інших товарів, по-перше, одержав загальну еквівалентну форму, тобто придбав здатність безпосередньо обмінюватися на всі інші товари, по-друге, йому зроблена загальна довіра не тільки виражати вартість всіх інших товарів, але й відображати її величину, по-третє, йому довірено виконувати роль посередника при обміні будь-яких інших товарів. Разом з тим при загальній формі вартості ще більше усталилося відбиття в обміні дійсної величини вартості всіх товарів, остання придбала настільки сталий характер суспільно-необхідної норми витрат праці, що стала міцним базисом економічної нормативності в численних її проявах.

У різних країнах, у різні епохи роль загального еквівалента випадала на найрізноманітніші товари: худобу, шкіри, хутра, сіль, особливі раковини, сушену рибу, рабів, різні метали – мідь, бронза, залізо, золото, срібло. Однак, внаслідок найбільш сприятливих фізико-хімічних й естетичних властивостей, роль загального еквівалента остаточно й надовго зрослася із благородними металами – золотом і сріблом. Із цього моменту загальна форма вартості перетворилася в грошову, що має наступний вид:

3 міри зерна

2 сокири

10 м тканини

1 вівця = 5 г золота (4)

1 пара чобот

50 кг заліза

5 одиниць гончарного посуду

З погляду категорії «мінова вартість» гроші є не що інше, як вираження вартості всього товарного світу в споживчій вартості золота, вартість всіх товарів стала «золотоподібною». Погодженість природних властивостей благородних металів із суспільними функціями загального еквівалента перетворила їх у загальновизнаний об’єктивований образ уособлення вартості й, відповідно, тих економічних відносин, які ця вартість виражає. Звідси магічний характер грошей. Один із самих істотних аспектів магічної сили грошей складається не тільки в тім, що вони, як по помаху чарівної палички, надають їхнім власникам зовсім нові соціально-економічні статуси, але й забезпечують ним залежно від величини грошової суми велику розмаїтість вибору цих статусів. Наявність грошей у відповідних кількостях у розпорядженні суб'єкта по вільному виборі може перетворити його в покупця, бізнесмена, кредитора, власника депозиту, рантьє, спонсора, мецената, туриста, азартного гравця, розтринькувача, марнотрата й т.п.

Глибинна сутність грошей складається в їх нормативно-регулюючій, стимулюючій і рушійній ролі, що вони грають у життєво-важливих процесах як окремого суспільства, коли панує національна грошова система, так і людства в цілому, у зв'язку з інтенсивним формуванням єдиного світового господарства, де вирішальне значення нині придбали такі стійкі світові валюти, як долар, євро, ієна. Щире покликання грошей як другого після писемності великого досягнення людства укладається в тім, що вони протягом тисячоріч у своєму розвитку служать універсальним засобом обміну результатами спеціалізованої діяльності між людьми всіх часів і народів. Завдяки грошам все різноманітне багатство результатів цієї діяльності людей, включаючи розмаїтість ґрунтово-кліматичних особливостей, природних запасів і спеціальних придбань народів, стає надбанням усього світового співтовариства й використається їм з тим або іншим ступенем ефективності для прискорення свого всебічного розвитку. Без грошей й їхньої унікальної ролі не тільки неможливі були б всі великі досягнення сучасної цивілізації, але без них і нині неможливий її подальший прогрес.

Функції грошей

Як загальний еквівалент, гроші мають ліквідність, тобто негайну мобільність у виконанні всього комплексу їх функцій. Гроші виконують такі основні функції: 1) міра вартості; 2) засіб платежу; 3) засіб нагромадження.

Гроші не тільки виражають вартість товару, але й вимірюють її величину, у чому чітко проявляється їхня нормативно-економічна природа. Тому, насамперед, вони служать мірою вартості. Грошове вираження вартості товару є ціна цього товару. З виникненням грошей досить подумки дорівняти будь-який товар до відповідної вагової кількості золота, щоб представити вартість товару в суспільно-значимій формі й виміряти її величину. Конкуренція й покупка товару остаточно засвідчують і реальну значимість форми вартості, і її величину. У ціні виміряється величина СРНЧ, що представляє базис економічної нормативності. Отже, гроші тут виступають як міра праці, тобто міра того відрізка життєдіяльності людини, що втілена в цьому товарі.

Для того, щоб золото, як грошовий матеріал, виконувало функцію міри вартості, воно само повинно бути обмірюване у вагових одиницях, які в розгорнутому виді представляють масштаб цін. Практика обміну з використанням спочатку злитків благородних металів згодом породила грошово-монетарну форму. Монета - це розвинена форма злитка. У монеті укладена не тільки певна кількість золота, але воно суспільно позначено державою, засвідчене й узаконено, здобуває по його волі певну номінальну назву, одержує державну символіку. Монета відтепер є базовою грошовою одиницею й стає законними платіжними засобами, одиницею виміру кількісної сторони соціально-економічних явищ. В Україні в якості грошової одиниці функціонує гривня, яка дорівнює 100 копійкам і є законним платіжним засобом.

Гроші – це певна сукупність виробничих економічних відносин. Стихійний процес виникнення й затвердження товарних золотих (срібних) грошей означає процес матеріалізації цих відносин. Навпроти, з моменту затвердження державою номіналу грошової одиниці, карбування монет, зменшення їхньої ваги, випуску замінників товарних грошей (векселів, паперових грошей) пішов процес символізації економічних відносин, концентрованим вираженням яких є гроші. Держава, за нашою думкою, персоніфікує суспільно-свідомий початок у регулюванні життєво-важливих процесів суспільства. Тому посилення її ролі в становленні й функціонуванні грошової системи повинно означати, з одного боку, обмеження стихійності у функціонуванні грошової системи, що знаходить своє вираження в різкому зниженні частки готівки в їхній загальній масі (у США, наприклад, ця частка не перевищує 3–5 %, у нас в Україні вона не менше 40%), а з іншого боку, у підвищенні наукової обґрунтованості грошово-кредитної політики держави й підвищенні ефективності в боротьбі з інфляцією.

Повернемося, однак, до ціни, до цієї економічної категорії, породженої грішми. Ціна є грошовою назвою упредметненого в товарі СНРЧ і вона покликана, в остаточному підсумку, відображати, виражати й реалізовувати цю економічну норму. Однак на ціну впливає не тільки величина вартості даного товару, але й той плюс або мінус у порівнянні з СНРЧ, яким супроводжується реалізація товарів. Можливість кількісної розбіжності ціни з величиною вартості укладена вже в самій формі ціни, що не є її недоліком. Навпаки, саме ця риса перетворює її в адекватний механізм дії закону вартості, що проявляється як закон цін.

Закон цін служить, насамперед, стихійним регулятором ринкової економіки. Ціна є дороговказною зіркою, що стає орієнтиром усякої підприємницької діяльності. Відхиляючись від величини вартості, ціна регулює суспільні пропорції, впливаючи на перерозподіл виробничих ресурсів відповідно до особистих потреб членів суспільства, підвищуючи ефективність їхнього використання. Вона також стимулює НТП, трудову й підприємницьку активність, сприяє економії ресурсів у виробництві благ й у їхньому споживанні, нарешті, вона диференціює товаровиробників.

Особливу значимість має розподільна функція ціни. У цій якості вона функціонує як пульсуюча серцевина конкурентного механізму ринкової саморегуляції, у процесі якої здійснюється розподіл первинних і перерозподіл вагомої частки доходів суб'єктів ринкової економіки.

Реалізація ціни здійснюється за допомогою чергової функції грошей. На основі міри вартості гроші виконують функцію засоба обігу, при цьому вони опосередковують рух товарів і прямий бартер (Т₁-Т₂) перетворюють в обіг товарів (Т_1-Д-Т2). У цій формулі обмін товарами розпадається на два акти: продаж Т_1-Д і покупку Д-Т₂. Тут криється можливість економічних криз.

Дану функцію виконують матеріально відчутні гроші (дзвінка монета, банкноти, паперові купюри). Гроші у формулі Т-Д-Т представляють скороминущу роль посередника. Тому дану роль здатні виконувати неповновагі монети, її знаки й символи у вигляді паперових грошей, у яких символізація грошових економічних відносин досягає своєї межі.

Довіра покупців і продавців всіх видів і рангів до грошових знаків і символів споконвічно базувалася на одночасному паралельному функціонуванні золотих і паперових грошей і закріплювалося вільним обміном останніх на перші. Крім того, у затвердженні паперових купюр у ролі грошей істотного значення набуває довіра населення до своєї держави, вона переноситься на грошові знаки й символи, випуском й узаконенням яких займається ця держава.

При покупці будь-якого товару власник грошей далеко не завжди усвідомлюючи свою роль, на ділі вирішує цілий комплекс фундаментальних для ринкової економіки проблем. Насамперед, всебічний більш-менш об'єктивний контроль за економічною діяльністю в умовах конкуренції здійснюють покупці. По-друге, гроші тут виступають у ролі своєрідного затвердженого державою «мандата», що дає їхньому власникові широкі «права» контролювати результати діяльності виробників товарів і послуг, оцінювати їх і, відповідно до оцінки, винагороджувати власників товарів. По-третє, покупець, опираючись на свій життєвий досвід, у першу чергу оцінює якість і визначає потрібну йому кількість споживчої вартості, зіставляючи її корисність із потребами свого домашнього господарства. По-четверте, купуючи товар, він зводить індивідуальну працю виробника, втілену у товарі, у ранг суспільної праці. По-п'яте, ця суспільна праця покупцем виміряється суспільно визнаним економічним засобом - грошовою одиницею, що по своїй глибинній суті є одиницею виміру відрізків життєдіяльності виробників, що втілюють свою працю в товарах і послугах. По-шосте, відповідно до цієї комплексної оцінки, покупець винагороджує власника товару, оплачуючи ціну останнього. По-сьоме, товар і його ціна в цьому випадку виявилися реалізованими, а споживча вартість, корисність перемістилася в сферу споживання домашнього господарства, для чого вона й була призначена споконвічно. Нарешті, передаючи гроші за товар покупець, як естафету, вручає його колишньому власникові зазначений вище «мандат», а разом з ним і широкі повноваження на всебічний економічний контроль нових виробників, у яких він буде купляти для свого домашнього господарства товари (послуги).

Тут описана роль лише одного покупця, однак у ринковому суспільстві статус покупця властивий всьому населенню. З іншого боку, майже все економічно активне населення по черзі виступає то в ролі покупців товарів або ресурсів, то в ролі продавців тих або інших. Так що контроль у розкритому вище змісті здобуває взаємно загального характеру. Століттями накопичений досвід, переданий від покоління до покоління, робить такий контроль досить об'єктивним, що становить одне з найважливіших переваг ринкової економіки.

Розкривши зміст ролі тільки одного статусу людини, тобто покупця, ми тим самим як би піднімаємо завісу в більш глибокому філософському розумінні дійсної ролі й виробників, й продавців, й споживачів, не говорячи вже про покупців як активних творців і функціонерів людської історії. Здавалося б, що може втримуватися в простому акті покупки, коли з рук у руки переміщаються назустріч товар і гроші, однак, аналіз показав, що тут закладено справжню нормативно-регулюючу природу феномена грошей.

Наступна функція грошей – кошти нагромадження. Цю функцію до виникнення банківської системи в повному обсязі здатні виконувати лише реальні гроші у вигляді повноважних і повноцінних золотих і срібних монет. Вона полягає в тому, що гроші, після продажу товару з волі продавця переривають свій обіг й осідають, тобто переходять у пасивну форму нагромадження багатства. Оскільки золото й срібло як реальні гроші не псуються, вони можуть зберігатися в будь-якій кількості тривалий час, являючи собою абстрактне багатство, здатне в будь-який момент перетворитися в його реальну форму.

В умовах металево-грошового обігу резервуари скарбів автоматично, стихійно служать відвідними й приводними каналами для кількості золотих і срібних грошей, що перебувають в обігу, які тому ніколи не переповняють сферу обігу. Внаслідок цього виключається інфляція грошей із цієї причини. Разом з тим золоті й срібні гроші в ролі скарбу служать самими надійними коштами збереження вартості, причому в такій її формі, що має абсолютну ліквідність. Що стосується паперово-кредитних грошей, то вони здатні виконувати дану функцію лише за допомогою розвинутій банківській системі, що здійснює нагромадження й заощадження вартості в активній формі, тобто це нагромадження й заощадження вартості здобуває форму самозростаючої вартості, вартість отут не тільки зберігається, але й збільшується за своїми розмірами.

Світові, міжнародні гроші - це не особлива функція грошей, а розширення області функціонування їх, перенесення цього функціонування з національного ринку на міжнародний ринок. У ролі світових грошей спочатку виступали товарні гроші у своїй натуральній формі - у вигляді злитків благородних металів. Нині цю роль виконують паперові гроші країн з високорозвиненою й стійкою економікою. Їхні національні гроші є резервними валютами. До таких відносяться долар США, ієна Японії, а так само міжнародні валютні одиниці - євро й СДР. Національні гроші в ролі світових і регіональних (євро й СДР) виконують ті ж функції міри вартості (але вже інтернаціональної вартості), засобу обігу й платежу, кошти нагромадження й заощадження скарбів, включаючи збереження інтернаціональної вартості.

Як альтернативні теорії грошей досить широке ходіння мають металістична, номіналістична й державна. Перша з них, ототожнюючи гроші з фізико-хімічними властивостями благородних металів, натуралізує природу грошей, уважаючи, що золото й срібло по природі своєї це гроші. Тим самим начисто ігнорується сутність грошей, що складає в сукупності соціально-економічні відносини, концентрованим вираженням яких служить вартість (цінність) і її всеосяжна роль у ринковій економіці.

Процес систематичного зменшення ваги благородних металів у грошовій одиниці при збереженні її назви (номіналу), подальше обмеження й нарешті припинення функціонування золота (срібла) як грошового матеріалу і заміна товарних грошей паперовими й безготівковими розрахунками послужили підставою для виникнення номіналістичної теорії грошей і посилення її позицій. Перебільшуючи значимість назви грошової одиниці, що нібито гарантує її купівельну спроможність, з одного боку, і абсолютизуючи скороминущість ролі посередника в поверхово засвоєній функції грошей як коштів обігу, - з іншої, прихильники цієї теорії зводять сутність грошей до чистій «соціальній умовності» (П.Самуельсон), символу цінності, «експериментальної конструкції» (М.Фрідмен). У цьому зв'язку, варто помітити, щоб зрозуміти значимість грошей, треба розглядати не окремі їх елементи або функції, а всю грошову систему в цілому в її історичній динаміці. Це позбавить від надмірного спрощення й доведення сутності грошей до абсурду.

Юридичний аспект номіналістичної теорії грошей породив її відгалуження - державну теорію, відповідно до якої гроші є не тільки утвором державної влади, але вона нібито встановлює й гарантує стабільність грошової одиниці. А це останнє затвердження начисто спростовується тривалою історичною практикою. Стихійно виниклі й настільки ж стихійно функціонуючі гроші, незважаючи на зростання суспільно-свідомого початку в діяльності держави й посилення її впливу на формування системи цін у суспільстві, поки не піддаються повною мірою приборканню з боку держави й, отже, воно не в змозі забезпечити надійну стабільність національної грошової одиниці.