Історія виникнення і становлення ландшафтознавства

Термін "ландшафт" походить від німецького "die Landschaft" і
дослівно означає: 1) "краєвид", "пейзаж" або 2) "край", "країна", "про-
вінція". Але в географічній науці поняття про ландшафт не зводиться
до пейзажу, тобто картини природи, і використовується для відзначен-
ня цілісності та неповторності (своєрідності) окремих ділянок терито-
рії. Географи використовують термін "ландшафт" саме у другому зна-
ченні - як край, країна, провінція, тобто як певний географічний регіон.
Саме в такому розумінні слово ландшафт як науковий термін вперше
використав Г.Гоммейєр в 1805 р. [33].

Термін "ландшафтознавство" (Landschaftkunde) вперше запропону-
вали О.Опель в 1884 р. і І.Віммер в 1885 р. [33]. Проте як наука ланд-
шафтознавство зароджується лише на початку XX століття завдяки до-
слідженням німця З.Пассарге і росіянина Л.С. Берга.

З.Пассарге в роботах 1908-1933 pp. розглядав ландшафт як область,
що складається із окремих частин, "будівельних каменів" - клімату,
рослинного покриву, форм земної поверхні, вод, геологічної будови і
грунтів, які перебувають у дуже тісному взаємозв'язку [33].

Л.С.Берг вперше використав термін "ландшафт" в 1913 р. у статті
"Досвід поділу Сибіру та Туркестану на ландшафтні і морфологічні
області", де він поділив територію Азіатської Росії на дев'ять ландшаф-
тних зон. Ландшафтами він називав області, "схожі за переважаючим
характером рельєфу, клімату, рослинного і ґрунтового покривів", а
ландшафтними зонами - "області переважаючого розвитку одних і тих
же ландшафтів" [124, с. 63]. А в 1931 р. у вступі до монографії "Ланд-

шафтно-географічні зони СРСР"
Л.С.Берг зробив першу спробу роз-
робки вчення про ландшафт і дав
нове, більш конкретне, визначення
ландшафту як основної природної
територіальної одиниці: "...геогра-
фічний ландшафт є така сукупність,
або угрупування предметів і явищ, в
якій особливості рельєфу, клімату,
вод, ґрунтового і рослинного по-
криву та тваринного світу, а також,
до відомого ступеню, діяльність
людини зливаються у єдине гармо-
нічне ціле, що типово повторюється
на всьому простяганні даної зони
Землі". Там же він окреслює коло
завдань ландшафтознавства.

Схоже визначення терміна "ландшафт" дав і С.В.Калесник, який в
1940 р. у статті "Завдання географії і польові географічні дослідження"
писав, що географічний ландшафт - це діалектичне цілісне поєднання
рельєфу, геологічної будови, клімату, грунтів, вод, органічного світу і
діяльності людини, яке типово повторюється на значному просторі гео-
графічної оболонки. Саме С.В.Калесник вперше акцентував увагу на
неправомірності недиференційованого підходу до понять "комплекс" і
"ландшафт". Будь-який ландшафт, стверджував він, є комплексом, але
не всякий комплекс є ландшафтом. Ландшафт - це система комплексів.
Ідеї Л.С.Берга привернули увагу багатьох вчених. Терміни "ланд-
шафт", "природний комплекс" набувають характеру ключових слів і
виносяться в назви статей. Особливої уваги заслуговують роботи
М.А.Первухина [237-238] і С.В.Калесника [144], які в 1934-1940 pp.
утвердили думку про те, що ландшафт може і повинен бути предметом
самостійного вивчення як єдине ціле.

Час від зародження поняття "ландшафтознавство " як особ-
ливої наукової дисципліни (1884-1885 pp.), до першої спроби розро-
бки вчення про ландшафт (1940 р.) називають першим етапом в
історії розвитку ландшафтознавства- етапом зародження
концепції ландшафтознавства.

Розвиток ландшафтознавства
був загальмований другою світовою
війною і лише в 1945 р. почався но-
вий, другий етап розвитку ландша-
фтознавства. У цей час в роботи по
дослідженню ландшафтів включи-
лись фізико-географи Московсько-
го університету на чолі з
М.А.Солнцевим. Теоретичні напра-
цювання колективу М.А.Солнцева
базувалися на детальних польових
роботах, завдяки чому уявлення про
ландшафти вийшли за межі гіпотез
і набули конкретних зримих обри-
сів. На протязі 4-5 років із розрізне-
них думок було сформоване струн-
ке вчення про ландшафт, яке надалі

слугувало фундаментом для методичних пошуків і теоретичних побу-
дов усіх без винятку ландшафтознавчих шкіл колишнього СРСР.

З 1951 р. польовим картографуванням ландшафтів займаються гео-
графи Ленінградського університету, пізніше аналогічні дослідження
почали проводити географи Білоруського, Воронезького, Латвійського,
Львівського і Київського університетів, а також Московського педаго-
гічного Інституту, Інститутів географії Академії наук Молдавської і
Української РСР, Сибірського відділення Академії наук СРСР. В на-
вчальні плани провідних університетів запроваджується курс "Вчення
про ландшафт".

В 1955 р. у Ленінграді відбулася перша всесоюзна нарада з питань
ландшафтознавства, де розглядались результати польових ландшафт-
них досліджень, обговорювались питання методики і теорії ландшафт-
ного картографування. В.С.Преображенський і В.З.Макаров вважають
цю нараду надзвичайно важним рубежем, якій визначив початок вітчи-
зняного ландшафтознавства як науковій дисципліні [271], а
Ф.М.Мільков називає її початком ландшафтного етапу розвитку фізич-
ної географії [205].

Згодом відбулися ще дев'ять таких нарад (Львів, 1956; Тбілісі,
1958; Рига, 1959; Москва, 1961; Алма-Ата, 1963; Перм, 1974;
Львів, 1988; Москва, 1997). Вони стали вельми дійовим інструментом
формування ландшафтознавства. Після цих нарад широке коло спеціа-
лістів визнали можливим вважати і називати себе ландшафтознавцями.

Формується, за словами В.С.Преображенського [267], своєрідний
"ландшафтний рух". Виділяються наукові лідери, які формують власві
ландшафтознавчі школи: М.А.Солнцев в Москві, К.І.Геренчук «і
Г.П.Міллер - у Львові, А.Г.Ісаченко - в Ленінграді, Ф.М.Мільков - у
Воронежі, А.М.Маринич і П.Г.Шищенко - у Києві, В.Б.Сочава - в Ір-
кутську і т. д.

В 1962 р. вийшов перший навчальний посібник з методики польо-
вих ландшафтознавчих досліджень "Методичні вказівки по польових
великомасштабних ландшафтних дослідженнях" (автор А.А.Відіна)
[36], а в 1965 р. перший підручник з ландшафтознавства "Основи
ландшафтознавства і фізико-географічне районування" (автор А.Г.Іса-
ченко), якій підсумував і систематизував як теоретичні уявлення, так і
досвід польових робіт [126]. На думку В.С.Преображенського [271],
вихід підручника А.Г.Ісаченка є закінченням другого етапу розвитку
ландшафтознавства - етапу становлення вчення про ландшафт і навча-
льної дисципліни "ландшафтознавство".

Час від початку детальних польових ландшафтно-зйомочних
робіт в 1945 p., коли теоретичні уявлення про ландшафти вийшли
за межі гіпотез і набули конкретних зримых обрисів, і до появи в
1965 р. першого підручника з ландшафтознавства вважають дру-
гим етапом в історії розвитку ландшафтознавства — етапом
становлення вчення про ландшафт і навчальної дисципліни
"ландшафтознавство ".

З середини 60-х років спостерігається поворот інтересів ландшаф-
тознавців до питань вивчення функціонування і динаміки ландшафтів.
Цей етап розвитку ландшафтних досліджень В.Б.Сочава назвав "струк-
турно-динамічним", на відміну від попереднього - "структурно-
морфологічного". Основним методом дослідження функціонування і
динаміки ландшафтів явились систематичні спостереження на компле-
ксних географічних стаціонарах (постійно працюючих станціях). Сут-
тєвий вклад в розвиток цього напряму ландшафтознавства вніс Іркутсь-
кий Інститут географії Сибірського відділення АН СРСР. При цьому
інституті в 1958 р. був створений перший ландшафтно-географічний
стаціонар, де за допомогою сучасних технічних приладів спостеріга-
лись, фіксувались і навіть моделювались процеси функціонування і
розвитку елементарних природних територіальних комплексів - ланд-
шафтних фацій. Вченими інституту був розроблений принципово но-
вий метод дослідження динаміки ландшафтів - метод комплексної ор-

динації, за яким синхронні компле-
ксні спостереження над природни-
ми компонентами ведуться одноча-
сно в різних фаціях на полігон-
трансекті [163-164; 298].

В 1964 р. Московським Інсти-
тутом географії АН СРСР був ство-
рений Курський стаціонар. Згодом
з'явились Марткопський стаціонар
Тбіліського університету. Чорно-
горський стаціонар Львівського уні-
верситету, Канівський стаціонар
Київського університету, Димерсь-
кий стаціонар Київського Інституту
географії АН України. Ці дослі-
дження заклали основи нового на-
прямку ландшафтознавства - геофі-
зики ландшафтів, яка вивчає фізичні процеси, що протікають в геогра-
фічному ландшафті. Як навчальний курс "геофізика ландшафтів"
з'являється в навчальних планах багатьох університетів, виходять дру-
ком навчальні посібники з цієї дисципліни [18; 22; 106; 123; 346].

Тоді ж, наприкінці другого і на початку третього етапу розвитку
ландшафтознавства, отримав розвиток ще один напрям ландшафто-
знавства - геохімія ландшафтів, яка вивчає закономірності поширення,
акумуляції і міграції хімічних елементів в ландшафті. Вона досить
швидко набула статусу навчальної дисципліни і отримала відповідне
навчально-методичне забезпечення [80; 174; 180; 239; 319]. Але заро-
дження і становлення геохімії ландшафтів як науки припадає на кінець
40-х і початок 50-х років XX століття. Ідея вивчення ландшафтів мето-
дами хімії належить Б.Б.Полинову. В 1947 році він прочитав на геоло-
го-грунтознавчому факультеті Московського університету курс лекцій
про грунти і ландшафти як арену міграції і концентрації хімічних еле-
ментів. Проте назву "Геохімія ландшафтів" цей курс отримав лише в
1951 році, коли на географічному факультеті Московського університе-
ту його вперше прочитав А.І.Перельман [109]. Ідеї і зміст курсу були
викладені їм в книжці "Нариси геохімії ландшафту" від 1955 p., яка бу-
ла першим навчальним посібником і одночасно монографічним уза-
гальненням з цієї наукової дисципліни. Дуже важливе значення в роз-
робці геохімічної концепції ландшафту мали роботи М.А.Глазовської
[61-63].

Багато уваги в ці роки приді-
лялось дослідженню питань антро-
погенного впливу на ландшафти. Це
призвело до виникнення нового роз-
ділу ландшафтознавства - антропо-
генного ландшафтознавства, авто-
ром якого є Ф.М.Мільков [200, 203-
205]. Предметом антропогенного
ландшафтознавства стали ландшаф-
ти, які в тій чи іншій мірі змінені
господарською діяльністю. Най-
більш повну і послідовну розробку
ідеї антропогенного ландшафто-
знавства знайшли в роботах Л.А.Ку-
ракової [168-169], Г.І.Денисика [94-
96],В.І.Федотова[312-313].

Як особливий напрям ландшаф-
тознавчих досліджень склались дослідження гірських ландшафтів. Ос-
нови гірського ландшафтознавства були закладені на початку 60-х ро-
ків зусиллями росіянина М.А.Гвоздецького та українців К.І.Геренчук і
Г.П.Міллера [46; 50; 57; 192-194].

Значний розвиток отримало прикладне ландшафтознавство. Пер-
шою сферою прикладного застосування принципів і методів ландшаф-
тознавства було сільське господарство. Цій тематиці присвячена мабуть

найбільша кількість ландшафтозна-
вчих досліджень прикладного хара-
ктеру [36; 48; 227; 231; 242-244;
261-262; 295; 321-324]. Особливо
ефективним напрямом агроланд-
шафтознавчих досліджень стало
обгрунтування контурного або кон-
турно-меліоративного землеробст-
ва, генеральним завданням якого є
боротьба з ерозією земель [103; 148,
326-332].

Тоді ж, в 60-х роках минулого
століття, ландшафтознавці взяли
участь у архітектурно-плануваль-
них розробках для цілей раціо-
нальної організації приміських зон

Москви, Ленінграда та Інших великих міст, а також курортних районів
СРСР. Цими роботами був закладений окремий потужний напрям при-
кладного ландшафтознавства - ландшафтознавче обгрунтування проек-
тів територіальних планувань [14; 275; 334; 337]. Пізніше на його осно-
ві був розроблений ще один напрям прикладних ландшафтознавчих
досліджень - ландшафтознавче обгрунтування ТерКСОПів - територіа-
льних комплексних схем охорони природи [270; 285].

В окрему галузь прикладного ландшафтознавства майже відразу
сформувалося меліоративне ландшафтознавство [5; 66; 75; 214; 233;
335; 339-340; 344]. У подальшому дуже популярними стали ландшаф-
тознавчо-рекреаційні дослідження - оцінка можливостей різних ланд-
шафтів для різних типів і видів відпочинку і лікування [93; 100; 112;
173; 177; 217; 221]. З'явились також роботи, які намагались вирішити
весь комплекс проблем щодо раціональної організації території: вироб-
ництва, відпочинку, охорони [9; 110; 315].

Кінцем третього етапу і початком четвертого, сучасного етапу в іс-
торії ландшафтознавчих досліджень можна вважати 1986 рік, коли ава-
рія на Чорнобильській АЕС до краю загострила проблеми негативних
наслідків господарської діяльності і зумовила різке збільшення ланд-
шафтознавчих досліджень екологічного спрямування.

Час від появи в 1965 р. першого підручника з ландшафтознав-
ства, коли відбувся поворот інтересів ландшафтознавців до пи-
тань вивчення функціонування і динаміки ландшафтів, і до аварії
на Чорнобильській АЕС в 1986 p., коли відбулося різке збільшення
ландшафтознавчих досліджень екологічного спрямування, можна
вважати третім етапом в історії розвитку ландшафтознавс-
тва- етапом дослідження функціонування і динаміки ландшаф-
тів.