Методи вибору стратегій бізнесу

Кількість стратегій бізнесу, з яких організація може зробити вибір, практично не обмежена. Проте, більшість стратегій бізнесу можна згрупувати, якщо взяти за основу одну з таких типових стратегій, запропонованих М.Портером:

стратегія контролю за витратами;

стратегія диференціації;

стратегія фокусування (див.рис.2.5).

Конкурентні переваги фірми

Найнижчі витрати Унікальність товару

Ринок в цілому

або його

більша частин

Ринок

товарів

(послуг)

Сегмент ринку

(ринкова ніша)

Рис. 2.5. Типові стратегії бізнесу за класифікацією М.Портера

Стратегія контролю за витратамиґрунтується на зменшенні власних витрат на виробництво продукції проти витрат конкурентів. Якщо організація має нижчі витрати на виготовлення одиниці продукції, вона може забезпечити необхідний для свого виживання рівень прибутків, навіть, коли ціни у неї нижчі проти цін конкурентів. Ті ж самі низькі ціни можуть одночасно слугувати бар’єром для появи нових конкурентів.

Існує багато практичних засобів побудови стратегії контролю за витратами, головними серед яких є:

збільшення обсягів виробництва;

зменшення накладних витрат;

впровадження нового устаткування, застосування нових технологій.

У кожному конкретному випадку організація обирає той шлях, який забезпечує реалізацію її переваг. При цьому слід зауважити, що стратегії контролю за витратами можуть спрацьовувати:

· коли покупці чуттєві до зміни цін;

· коли конкуруючі фірми продають такі ж саме товари, що і дана організація;

· коли організація має реальні можливості регулювати обсяги продажу та масштаби виробництва.

Вибір стратегії контролю за витратами має і певні небезпеки. Найчастіше організації помиляються переоцінивши свої можливості управляти витратами.

Стратегія диференціації – спрямована на те, щоб поставляти на ринок товари або послуги, які за своїми якостями більш привабливі для споживачів проти продукції конкурентів. Вибір стратегії диференціації зумовлюють різні фактори, але ключовим є наявність у товару або послуги унікальної властивості, яка і приваблює споживача. Наприклад, унікальними властивостями можуть бути: висока якість продукції, розгалужена система філіалів для надання послуг, принципова новизна продукції, імідж фірми тощо.

Диференціація - досить надійна стратегія. Проте, аби зробити її успішною, необхідно вміти донести до споживача цінність унікальної властивості даної продукції. Не слід також забувати про те, що витрати на створення унікальної властивості товару можуть підняти ціни на нього так високо, що він стане неконкурентоспроможним на цьому ринку.

В основу стратегії фокусування покладено ідею про те, що будь-який ринок складається з відносно відокремлених часток або сегментів. Кожний сегмент ринку ставить специфічні вимоги до продукції або послуг. Якщо фірма здатна забезпечити виробництво продукції або надання послуг, які відповідають цим вимогам, та зробить це краще за конкурентів, тоді вона здатна збільшити частку своєї участі на ринку.

Стратегія фокусування широко розповсюджена в бізнесі індивідуальних підприємств, які не мають достатньо ресурсів аби охопити ринок в цілому

Жодна з зазначених типових стратегій бізнесу не має абсолютних переваг проти інших. Усі вони широко використовуються на практиці.

Функціональні стратегії.Більшість фірм визначають і розробляють шість типів функціональних стратегій (відповідно до основних функціональних підрозділів): загального управління (організаційного розвитку), виробничу, маркетингову, фінансову, стратегію в галузі досліджень, в галузі людських ресурсів, кожна з яких може мати безліч напрямів.

6. Реалізація стратегії: плани; політика; процедури; правила

Стратегічне планування має сенс лише тоді, коли воно реалізується. На заключному етапі стратегічного планування організація втілює сформульовану стратегію у повсякденну діяльність шляхом розробки системи планів: тактичних планів, одноразових планів, планів, що повторюються (див.табл 1).

Таблиця 2.1

Плани впровадження стратегії

Тактичні плани – короткострокові плани, що у сукупності забезпечують реалізацію стратегічних планів.

Одноразові плани:

а) програми – це плани, які охоплюють достатньо велику кількість дій, які не повторюються у майбутньому (програми впровадження нової продукції, розробки нової технології, створення нових виробничих потужностей);

б) проекти– це плани, які за своєю сутністю схожі на програми, але відрізняються від них за своєю широтою та складністю. Звичайно, проекти є часткою (складовою частиною) більш широкої програми;

в) бюджети – це плани, в яких здійснюється розподіл ресурсів поміж окремими видами діяльності та підрозділами організації.

Плани, що повторюються:

політика – це загальне керівництво дій та прийняття рішень, це своєрідний «кодекс законів організації», який визначає, в якому напрямі слід діяти. Політика пояснює, яким чином мають досягатися цілі, вона встановлює маяки, на які слід орієнтувати дії організації. Політика дозволяє уникнути короткозорих рішень, які випливають з вимог даного моменту;

правила– ці найбільш вузька форма планів, що повторюються. Вони являють собою опис змісту дій, які вимагаються від виконавця. Сутність правила полягає у тому, що воно вказує: слід чи не слід виконувати певні дії.