Організаційне проектування

Реалізація функції організації як процес організаційного проектування складається з взаємопов’язаних етапів. Розглянемо кожен із них більш докладно.

Розподіл праці - це процес розподілення загальної роботи в організації на окремі завдання, для виконання окремим робітником відповідно до його кваліфікації та здібностей. Фактично це є спеціалізація робіт.З практичної точки зору спеціалізація означає з’ясування сутності змісту кожної роботи в організації. Цей процес називається проектуванням робіт в організації та має такі конкретні результати: специфікація робіт; посадові інструкції; кваліфікаційні характеристики.

Процес проектування робіт складається з двох стадій:

· аналіз робіт (аналіз виробничих операцій);

· власне проектування робіт.

В процесі аналізу робіт необхідно отримати інформацію про такі 3 основні аспекти роботи:

· про зміст роботи, тобто про задачі та види діяльності, які мають виконуватися в її межах;

· про вимоги, що ставляться до роботи (освіта, досвід, стаж роботи, наявність відповідного ступеню, ліцензії, навичок, здібностей тощо);

· про середовище, в якому вона здійснюється (умови праці, ступінь відповідальності, ступінь контролю за виконанням із боку начальника, ступінь припустимої помилки тощо).

Проектування робіт– це процес визначення обсягів та змісту кожного виду робіт в організації. В процесі проектування потрібно визначити дві ключові характеристики роботи:

а) обсяг роботи (кількість різних операцій та/або задач, які виконуються одним працівником, та частота їх повторення);

б) змістовність роботи – це відносний ступінь впливу, який робітник може здійснити на саму роботу або на її середовище, а саме: самостійність у плануванні та виконанні роботи; самостійність у визначенні ритму роботи; участь у прийнятті рішень тощо.

Процес горизонтального розподілу праці здійснюється шляхом департаменталізації. Департаменталізація - групування робіт і видів діяльності у певні блоки (групи, відділи, сектори, цехи, виробництва тощо). Фактично департаменталізація означає процес ділення організації на блоки, які можуть носити назву відділів, підрозділів, секторів тощо. Відповідно до ознаки (принципу), що покладена в основу департаменталізації, розрізняють:

функціональну департаменталізацію – у залежності від функції, яку виконує керівник;

продуктову департаменталізацію – у залежності від окремих видів продуктів, що виробляє фірма;

територіальна (географічна) департаменталізація – в залежності від місця розташування окремих підрозділів фірми; департаменталізація, орієнтована на споживача - в залежності від окремих груп споживачів фірми.

Кожний із зазначених способів групування обумовлює виникнення проблем координаційного характеру, позаяк має свої переваги та недоліки. Тому на практиці спостерігається змішування базових схем департаменталізації, тобто використовують різні способи групування для підрозділів, які знаходяться навіть на одному організаційному рівні.

Після виокремлення окремих підрозділів здійснюється наступний етап організаційного процесу. Делегування повноважень - підпорядкування кожної виокремленої групи керівникові, який наділений необхідними повноваженнями. Воно означає передачу частини якоїсь роботи та повноважень з її виконання підлеглим.

Необхідність делегування повноважень є наслідком обмеженості можливостей і здібностей керівника (одна людина не в змозі виконувати весь обсяг робіт по управлінню всією організацією) та необхідністю спеціалізації управління.

Делегування повноважень охоплює:

передачу повноважень(надання підлеглому обмеженого права приймати рішення, використовувати ресурси і спрямовувати зусилля підлеглих на виконання поставлених завдань);

передачу-прийняття відповідальності (прийняття підлеглим зобов’язань забезпечувати задовільне вирішення поставлених завдань);

підзвітність(це вимоги до підлеглого, який, використовуючи свої повноваження, має усвідомлювати наслідки своїх дій і повідомляти про них своєму безпосередньому начальнику).

Відповідальність та повноваження мають бути збалансованими з підзвітністю. Разом із тим слід зауважити, що підлеглий ніколи не буде нести повну відповідальність за результати дорученої справи, позаяк за неї в цілому відповідає той, хто передає свої повноваження. Як вже відмічалося, повноваження- це формально санкціоноване право розпоряджатися ресурсами та здійснювати вплив на об’єкт управління. Повноваження, що делегуються, бувають трьох видів – лінійні, штабні та функціональні.

Лінійні повноваження – це повноваження, що передаються від керівника до підлеглого і далі до підлеглих того. Делегування лінійних повноважень створює ієрархію рівнів управління в організації. Президент та віце-президент компанії по виробництву, фінансам, маркетингу тощо відносяться до лінійних менеджерів. Вони займають відповідну позицію в прямому ланцюзі команд та здійснюють прямий вклад в досягнення цілей організації. Повноваження лінійних керівників надають право вирішувати всі питання розвитку ввірених їм організацій і підрозділів, а також віддавати розпорядження, обов’язкові для виконання іншими членами організації (підрозділами).

Помічник президента, помічник віце-президента з виробництва тощо відносяться до штабного персоналу і наділяються штабними повноваженнями. Вони прямо та безпосередньо допомагають лінійним менеджерам виконувати їхні лінійні функції, але не мають повноважень щодо прийняття ключових рішень із здійснення організацією будь-якої діяльності. До штабних керівників також відносяться віце-президент з досліджень та персоналу, тому що вони працюють на керівників одразу декількох або навіть всіх підрозділів фірми. Тобто такі керівники відносяться до так званого штабу при президентові фірми. Сутність штабних посадових зв’язків полягає у їхньому дорадчому характері.

Крім того, виділяють функціональні повноваження - це повноваження, що дозволяють особі, якій вони передаються, в межах її компетенції пропонувати або забороняти певні дії підлеглим лінійних керівників. Іншими словами, функціональні повноваження дають право контролю за окремими видами діяльності інших підрозділів. При цьому слід враховувати, що функціональні повноваження є обмеженою формою повноважень. Вони охоплюють лише окремі специфічні види діяльності (наприклад, робота з кадрами, організація обліку тощо). Разом із тим, така обмеженість порушує принцип єдиноначальності. Підлеглий, на якого розповсюджуються дії функціонального керівника, має одразу двох начальників - лінійного та функціонального. Це часто спричинює конфлікти між центральним апаратом управління компанією та керівниками лінійних підрозділів.

Встановлення діапазону контролю.Результатом процесу делегування повноважень є децентралізація влади, тобто утворення декількох рівнів управління, яке пов’язане зі здійсненням кількісного розподілу числа робітників, діяльність яких керівник може відповідно контролювати. Іншими словами, причина багаторівневості організації полягає в обмеженості діапазону контролю.

Збільшення кількості рівнів управління суттєво впливає на ефективність діяльності організації: в управління вкладається все більше коштів у зв’язку із зростанням кількості менеджерів; ускладнюються зв’язки між окремими підрозділами, ускладнюється спілкування, перекручується інформація; ускладнюються процеси планування і контролю.

Вартість управлінських рівнів настільки значна, що кожному менеджерові бажано підпорядковувати максимальну кількість підлеглих, роботою яких можна було б ефективно керувати.

Ось чому одним із найважливіших елементів організаційного проектування є встановлення діапазону контролю. Діапазон контролю - кількість робітників, безпосередньо підпорядкованих даному менеджерові. Проблема постає у визначенні оптимальної кількості підлеглих (см.табл.3.1).

Таблиця 3.1