Оцінювання економічної ефективності інвестицій, спрямованих на зниження рівня виробничих витрат

Підприємства не часто вдаються до радикальних змін або реалізації масштаб­ного інвестиційного проекту. Значна частина інвестицій носить поліпшувальний ха­рактер: спрямована на вдосконалення технічних засобів з метою зменшення трудо­місткості виконання операцій, економію матеріалів (через використання дешевших за­мінників чи оптимізацію режимів оброблення вихідного матеріалу), енергії тощо. Впровадження таких заходів сприяє зниженню виробничих витрат, що важливо для підприємств, які реалізують стратегію мінімізації витрат або мають обмежені фінансові можливості. Як правило, такі інновації мають локальний характер і розробляють­ся силами працівників підприємства. Доцільність їх упровадження визначається порівнянням величини витрат за базовим і новим варіантом (у випадку альтернативних варіантів – за усіма альтернативами). Розрахунок здійснюють двома способами – за показником відносної економічної ефективності капіталовкладень (приведе­ними витратами) і за сукупністю показників річної економічної ефективності.

Показник відносної економічної ефективності капі­таловкладень. Використо­­­­вується за існування кількох альтернативних варіантів інновації, причому реалізація інновації передбачає різнобічний вплив на виробничий процес, який полягає у зміні рівня витрат і в поліпшенні збуту продукції, що зменшує величину питомих витрат на її виготовлення. Критерієм вибору кращого варіанту є мі­німум приведених витрат:

3_і = S_i + Е_н * К_і → min, (12.12)

де S_і – поточні витрати з розрахунку на одиницю продук­ції (собівартість) за і-тим варіантом;

K_і – питомі капіта­ловкладення за і-тим варіантом;

Е_н – нормативний коефі­цієнт економічної ефективності капіталовкладень, який визначається як прийнятний для конкретного підприємс­тва рівень віддачі від вкладеного капіталу і не може бути нижчим від ставки банківського відсотка.

Якщо порівняння здійснюється для нового процесу і старого (базового), то можна розрахувати і економічний ефект від упровадження інновації, який буде дорівнювати різниці приведених витрат за старим виробничим проце­сом і новим.

Показники річної економічної ефективності. Вони охоплюють умовно-річну економію витрат, фактичну еко­номію витрат та річний економічний ефект.

Умовно-річна економія витрат– оцінює величину прогнозованої економії від упровадження новацій. Вона розраховується як різниця між валовою річною еконо­мією за усіма можливими напрямами і додатковими витра­тами (якщо вони є), пов'язаними із модернізацією облад­нання.

Валова річна економія витрат: Залежно від сутності інвестиції охоплює економію заробітної плати, економію матеріалів, економію умовно-постійних витрат.

а) економія заробітної плати – наявна за використан­ня нового способу виконання робіт, який потребує менше часу, ніж старий:

(12.13)

де ρ₁ і ρ₂ – розцінки на операцію відповідно до і після впровадження інвестиції;

Д і Н – відповідно відсоток до­даткової до основної заробітної плати і нарахувань на заробітну пла­ту;

– річний обсяг випуску продукції після впрова­дження інвестиції;

б) економія витрат матеріалів – розраховується у разі застосування дешевшого замінника (зміна ціни матеріалу) або нового способу оброблення матеріалу, завдяки чому зменшуються його питомі витрати:

Е_м = (Н₁∙Ц₁ – Н₂ ∙ Ц₂) * В₂, (12.14)

де Н₁ і Н₂ – норми витрат матеріалів на одиницю продук­ції відповідно до і після впровадження інвестиції;

Ц₁ і Ц₂ – ціна одиниці матеріалу.

в) економія умовно-постійних витрат – розраховується у разі збільшення обсягу продажу продукції, виготовленої із застосуванням інновації (інновації маркетингового характеру, інновації, що поліпшують якість продукції тощо):

(12.15)

де УП₁ – умовно-постійні витрати на одиницю продукції до впровадження інновації;

b – індекс зміни умовно-постійних витрат;

а – індекс зміни обсягу продажу продукції.

Додаткові експлуатаційні витрати: Наявні за збільшення вартості основних засобів внаслідок їх модернізації. Враховують зміну витрат на амортизацію обладнання його утримання та експлуатацію і на електроенергію (може бути зменшення витрат):

а) зміна витрат на амортизацію обладнання та на йо утримання і експлуатацію:

(12.16)

(12.17)

де К₁ і К₂ – вартість основних засобів до і після впроваджеі ня інновації;

N_a – норма амортизації, %;

Н_у.в. – норма витрат на утримання та експлуатацію обладнання, %;

В₁ – річний обсяг випуску продукції до впровадження інновації.

б) зміна витрат на електроенергію:

З_ел = (П₂ – П₁) ∙ Т_р∙ k _з ∙ Ц_е, (12.18)

П₁ і П₂ – потужність встановлених електродвигунів до і після впровадження інновації, кВт/год.;

Т_р – річний фонд робочого часу обладнання, год.;

k₃ – коефіцієнт завантаження обладнання у часі;

Ц_е – ціна однієї кВт/год. електроенергії.

Тоді умовно-річна економія витрат дорівнює:

∆С = Е_зп + Е_м + Е_уп – З_ам – З_у.е. – З_ел (12.19)

Перевищення прогнозної економії над додатковими витратами свідчить про доцільність реалізації запропоно­ваного інвестиційного рішення.

Фактична економія витратрозраховується шляхом приведення умовно-річної економії до періоду використан­ня інновації в даному році за формулою:

(12.20)

де n – кількість місяців до кінця року з моменту впрова­дження інновації.

Річний економічний ефект визначається приведен­ням капітальних витрат до поточних протягом умовного року за формулою:

Е_р.ек. = ∆С – Е_н ∙ ∆К, (12.21)

де ∆К – додаткові капіталовкладення, пов'язані з реаліза­цією інвестицій;

Е_н – показник нормативної економічної ефективності, величина якого залежить від прийнятного для підприємства рівня віддачі від капіталовкладень (як правило, для устаткування достатнім є рівень 15%, тобто Е_н = 0,15).

Отже, ефективність реалізації організаційно-технічних інвестицій локального характеру, які не потребують значних інвестицій, може бути визначена з деяким набли­женням (яке не враховує зміни попиту на продукцію про­тягом терміну використання інновації) за допомогою по­казників умовно-річної економії та річного ефекту.

ТЕМА 13