Споживчий вибір і теорія граничної корисності

Одним з основних завдань мікроекономіки є пояснення принципів поведінки споживачів, тобто того, як особисті смаки або корисність різних товарів пояснює поведінку споживачів і ринковий попит на різні товари.

В мікроекономіці корисність– це рівень задоволення, вигоди, яке отримує особа від споживання товару чи використання послуги. В основі цього поняття лежать психологічні аспекти – люди купують речі, які приносять задоволення і уникають неприємних.

В теорії мікроекономіки існує два підходи до вимірювання корисності.

За одним з них – кількісним – вважається, що корисність можна виміряти. Тобто можна виміряти точну величину корисності, яку особа отримує від споживання блага.

Порядкова теорія корисності є альтернативною кількісній теорії. Відповідно до цієї теорії, споживач вимірює не корисність окремого блага, а корисність наборів благ. Тому він повинен впорядкувати свої споживчі переваги стосовно благ і систематизувати вибір набору благ за рівнем задоволення.

Загалом споживачі при виборі благ та їх наборів прагнуть до максимізації корисності. Але в теорії споживчого вибору необхідно враховувати існування певних обмежень.

Основними з них є:

1) аксіоми, які стосуються споживчих переваг:

· аксіома повної впорядкованості споживчих переваг.;

· аксіома транзитивності (перехідності) споживчих переваг;

· аксіома про ненасиченість потреб..

2) економічні чинники:

· ціни товарів і послуг;

· розмір бюджету споживача.

Розрізняють загальну і граничну корисність.

Загальна корисність(TU) – це сумарна величина задоволення чи насолоди, яку отримує особа від споживання деякої кількості благ.

TU = F(Q_a, Q_b,…,Q_n), (4.1)

де Q_a, Q_b,…,Q_n – обсяги споживання благ а, b, …, n.

Гранична корисність(MU)– це додаткове задоволення, яке споживач отримує від додаткової одиниці спожитого блага.

Рис.4.1. Загальна і гранична корисність

Темпи зростання загальної корисності знижуються, оскільки величина граничної корисності зменшується.

Між граничною та загальною корисністю існує певна залежність: загальна корисність від споживання певної кількості блага дорівнює сумі граничних корисностей цієї кількості.

Підтверджує її і перший закон Госсена – закон насичення, який твердить, що в міру задоволення потреб ступінь насичення зростає, а величина конкретної корисності зменшується.

Така функціональна залежність показує спадну граничну корисність і дає можливість сформулювати закон спадної граничної корисності: величина додаткової, або граничної корисності зменшується із зростанням споживання особою певного блага.

Закон спадної граничної корисності пояснює спадний характер кривої попиту на конкретний товар, а саме: якщо кожна наступна одиниця товару дає щораз меншу граничну корисність, то споживач буде купувати додаткові одиниці товару лише при зниженні ціни.

Ідея спадної граничної корисності обґрунтовує і пояснює, як споживачам варто розподіляти свої грошові доходи між різними товарами.

Для цього варто взяти до уваги, що становище, в якому перебуває типовий споживач, визначається такими чинниками:

1. Раціональна поведінка.

2. Смаки і вподобання.

3. Обмеження бюджету.

4. Ціни.

Споживач змушений вибирати між альтернативними благами так, щоб за умови обмеженого грошового доходу отримати найкращий, з його точки зору, набір товарів і послуг.

Тому правило максимізації корисностіформулюється так: для максимізації задоволення грошовий дохід споживача треба розподілити так, щоб остання гривня, витрачена на кожний придбаний продукт, мала однакову граничну корисність. Дотримання правила дає можливість досягти точки споживчої рівноваги,тобто ситуації, коли гранична корисність, отримана в розрахунку на кожну гривню вартості одного блага, стає рівною граничній корисності, отриманій в розрахунку на кожну гривню вартості іншого блага. Таким чином, споживча рівновага досягається тоді, коли відношення граничної корисності блага до його ціни є однаковим для всіх товарів:

= (4.2)

Підсумуємо, пригадавши другий закон Госсена(закон компенсаційного задоволення): споживач максимізує свою корисність, якщо розподіляє наявні грошові кошти так, що досягає однакової граничної корисності (задоволення) від останньої одиниці грошей, потрачених на кожен товар.