Система бюджетів на підприємстві

Система бюджетів на підприємствідозволяє встановити жорсткий бюджетний контроль за надходженням і витрачанням коштів, створити реальні умови для вироблення ефективної фінансово-господарської діяльності суб’єкта господарювання.

Структура системи бюджетів на підприємстві наступна:

- поточні (операційні) бюджети, які відображають поточну (виробничу) діяльність підприємства;

- фінансовий план, який являє собою прогноз фінансової звітності.

Поточний (операційний) бюджет має ряд складових:

1. Бюджет реалізації. Містить інформацію про запланований обсяг продажів, ціні й очікуваний доходвід реалізації кожного виду продукції.

2. Бюджет виробництва. Складається виходячи з бюджету продажів і враховує виробничі потужності, збільшення і зменшення запасів, а також величину зовнішніх закупівель. Виробничий бюджет складається по видах продукції.

3. Бюджет перехідних запасів. Перехідні запаси містять у собі запаси готової і незавершеної продукції. Необхідні перехідні запаси можна визначити на основі бюджету реалізації і наявної на підприємстві інформації про швидкість оборотності кожного з цих видів оборотних активів підприємства. Необхідний обсяг випуску продукції визначається як передбачуваний запас готової продукції на кінець періоду плюс обсяг продажів за даний період і мінус запас готової продукції на початок періоду. Бюджет складається у вартісному вираженні і покликаний кількісно представити побоювання відділу збуту щодо перебоїв у постачаннях сировини, неточності прогнозу продажів і т.д.

4. Бюджет потреб у матеріалах. Ціль складання даного бюджету - визначення кількості матеріалів, необхідних для виробництва запланованого обсягу продукції, і кількості матеріалів, який необхідно закупити протягом планованого періоду. Виходячи зі стандартного розміру партії, періодичності закупівель і середнього терміну оплати складається графік оплати кредиторської заборгованості перед постачальниками матеріалів. Складається бюджет з урахуванням термінів і порядку погашення кредиторської заборгованості за матеріали. На додаток до цього бюджету, як правило, складають графік оплати за придбані матеріали.

5. Бюджет прямих витрат на оплату праці. Бюджет складається на базі бюджету виробництва, даних про продуктивність праці і ставок оплати праці основного виробничого персоналу. Для визначення планових витрат на оплату праці очікуваний обсяг виробництва кожного виду продукції множать на трудомісткість одиниці продукції, а потім отриману трудомісткість випуску множать на середню годинну тарифну ставку. Витрати на оплату праці також розраховують по видах робіт, ділянкам, а потім зводять у єдину форму. Важливо, щоб при цьому зберігся поділ на постійні і перемінні витрати.

6. Бюджет загальновиробничих витрат. Містить у собі цехові витрати і витрати на утримання і експлуатацію устаткування: витрати на покупку допоміжних матеріалів, енерговитрати, фонд оплати праці і відрахування від нього, витрати на ремонт і техобслуговування, амортизацію.

7. Бюджет цехової собівартості продукції. Бюджет зводить воєдино витрати на матеріали, зарплату, організацію і підготовку ділянок і цехів з урахуванням зміни запасів незавершеного виробництва. Структура бюджету залежить від методу управлінського обліку собівартості, застосовуваного на підприємстві, тобто від того, чи включаються постійні витрати в собівартість продукції. У будь-якому випадку необхідно зберегти поділ на постійні і перемінні витрати, причому перемінні витрати необхідно вказати окремо для кожного виду продукції. Витрати на матеріали є добуток норм витрати матеріалів на ціну цих матеріалів (вихідні дані беруть з бюджету потреби в матеріалах). Витрати на оплату праці визначають з бюджету прямих витрат на оплату праці. Загальновиробничі витрати переносять з відповідного бюджету.

8. Бюджет комерційних витрат. У бюджет включають витрати поточного характеру, пов’язані з реалізацією продукції і маркетинговою діяльністю: дослідження ринку, заходи щодо стимулювання збуту, реклама, укладення договорів зі споживачами, комісійні торговим агентам, транспортні послуги, витрати на упакування, страхування, складування і збереження товарів і т. п. Ці витрати необхідно підрозділяти на постійні і перемінні.

9. Бюджет загальногосподарських витрат. Складають за тим же принципом, що і бюджет загальновиробничих витрат.

10. Бюджет прибутків і збитків. Бюджет показує, який доход одержала компанія за звітний період і які витрати були понесені. Він акумулює в собі інформацію з всіх інших бюджетів: виручка, перемінні і постійні витрати. Дозволяє проаналізувати, який прибуток підприємство одержить у плановому періоді. На підставі бюджету проводять аналіз і роблять висновки про оптимальність представленої системи бюджетів і необхідності коректувань.

Фінансовий план включає:

1. План грошових потоків. Відображає майбутні платежі і надходження грошей. Приток класифікується за джерелами надходження грошей, а відтік - за напрямками використання. Очікуване сальдо коштів на кінець періоду порівнюється з мінімальною сумою коштів, що повинна постійно підтримуватися на підприємстві. Бюджет складають окремо за трьома видами діяльності: основною, інвестиційною і фінансовою.

2. Прогнозний баланс. Форма фінансової звітності, що містить інформацію про майбутній стан підприємства на кінець прогнозованого періоду. Він дозволяє розкрити окремі несприятливі фінансові проблеми і виконати розрахунки різних фінансових показників. Він служить також для контролю всіх інших бюджетів на майбутній період.

3. План (інвестицій) капіталовкладень. Документ, який відображає майбутні інвестиційні витрати підприємства, що здійснюються не у формі поточних витрат, а у формі єдиноразових капітальних інвестицій. Аналізу піддаються витрати на будівельні і монтажні роботи, покупку основних фондів і устаткування, великі вкладення в оренду або покупку земельних ділянок, вкладення в НДДКР і т.д.

ТЕМА 7. ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ

1. Сутність, призначення та особливості планування виробничої програми.

2. Підходи до планування виробничої програми.

Література:7, 13, 24

1. Сутність, призначення та особливості планування виробничої програми

Найважливішим розділом тактичного плану підприємства є виробнича програма або план виробництва і реалізації продукції.

Виробнича програма визначає необхідний обсяг виробництва продукції в плановому періоді, що відповідає по номенклатурі, асортименту і якості вимогам плану продажів. Вона обумовлює завдання щодо введення в дію нових виробничих потужностей, потреби в матеріально-сировинних ресурсах, чисельності персоналу, транспорті. Цей розділ плану тісно пов’язаний із планом по праці і заробітній платі, планом по витратах виробництва, прибутку і рентабельності, фінансовим планом.

Виробнича програма підприємства формується таким чином, щоб забезпечити виконання плану продажів у конкретному періоді з урахуванням наявних виробничих можливостей. Проблема полягає в тому, що виробничі можливості підприємства можуть бути більше або менше запланованого обсягу продажів.

Фактором виробництва, який найчастіше визначає можливості підприємства, є виробнича потужність. Тому якщо виробнича потужність підприємства більше обсягу продажів, то має місце неповне використання (недовантаження) потужності, що, у свою чергу, приводить до завищених витрат на виробництво продукції. Якщо ж виробнича потужність, навпаки, буде менше обсягу продажів, то в цьому випадку обсяг продажів не може бути виконаним і необхідно або збільшувати виробничу потужність, або зменшувати обсяг продажів. У зв’язку з цим виробнича програма служить інструментом узгодження можливого обсягу продажів з виробничою потужністю підприємства в плановому періоді.

Виробнича програма підприємства визначає склад, кількість і обсяг продукції, що повинна бути виготовлена в плановий період і доставлена споживачам. Відображаючи головне завдання господарської діяльності, вона є головним розділом планів підприємства. Всі інші розділи планів розробляються відповідно до виробничої програми і спрямовані на забезпечення її використання.

Основним завданням виробничої програми є максимальне задоволення потреб споживачів у високоякісній продукції, що випускається підприємствами, при найкращому використанні їх ресурсів і одержанні максимального прибутку. З метою рішення цього завдання в процесі розробки виробничої програми на всіх рівнях необхідно дотримуватися наступних умов:

- правильне визначення потреби в продукції, що випускається, і обґрунтування обсягу її виробництва попитом споживачів;

- повна відповідність натуральних і вартісних показників обсягів виробництва і реалізації продукції;

- обґрунтування плану виробництва продукції ресурсами, і в першу чергу, виробничою потужністю.

Виробнича програма складається з 2-х розділів:

- план виробництва продукції в натуральному вираженні (умовно-натуральному) вираженні;

- план виробництва у вартісному вираженні.

В основу розробки виробничої програми повинна бути покладена реальна потреба в конкретній продукції. На рівні промислового підприємства конкретизація в потребі продукції забезпечується за допомогою попиту споживачів і господарських договорів за розгорнутою номенклатурою виробів.

Для того щоб вірно сформулювати виробничу програму підприємства, у його бізнес-плані повинна бути представлена така важлива інформація, як характеристика запропонованої продукції, оцінка можливих ринків збуту і конкурентів, стратегія маркетингу.

Розробка виробничої програми є найбільш складним процесом, оскільки в ньому приходиться погоджувати і враховувати величезну кількість різних факторів. Типовий алгоритм формування виробничої програми представлений на рис. 7.1.

Рис. 7.1. Схема планування виробничої програми

Виходячи з натуральних обсягів постачань і виробництва, розраховується загальний обсяг продукції у вартісному вираженні: обсяг готової продукції, валової продукції, реалізованої, чистої, умовно-чистої продукції.

Розробка завдань щодо випуску виробів у натуральному вираженні є найбільш важливою частиною роботи при складанні виробничої програми. Важливість її визначається тим, що споживачам необхідна продукція визначених видів, здатних задовольнити наявність потреби. На основі цих потреб формується програма виготовлення конкретних виробів.

Планування виробничої програми в натуральному вираженні передбачає: визначення номенклатури й асортименту продукції, що випускається; розрахунок потреби в продукції; обсяг виробництва за календарним часом і обґрунтування планових обсягів виробництва продукції виробничою потужністю, матеріальними і трудовими ресурсами.

Розрахунки обсягів виробництва продукції у вартісному вираженні порівнюють на єдиній ціновій основі, аналізують і визначають сумарний обсяг випуску різнорідної продукції. При цьому необхідно враховувати зміни ринкових цін при плануванні і визначенні обсягів виробленої і реалізованої продукції в різні періоди. У вартісному вираженні плануються такі обсяги виробництва: реалізована продукція, товарна продукція, валова продукція, а також чиста продукція.

Критерієм планування оптимальної виробничої програми є досягнення найбільшої рентабельності. Планування виробничої програми повинне чітко сполучатися з плануванням програми збуту.

Задача оперативного планування виробничої програмиполягає у визначенні номенклатури й обсягів продукції. Для цього необхідно мати наступну інформацію:

- ціна на продукцію;

- витрати на виробництво продукції;

- завантаження потужностей кожним видом продукції;

- розташовувані виробничі потужності.

Особливості планування виробничої програми визначаютьсявидом і кількістю вузьких місць у виробництві (нестача попиту на окремі види продукції; типи устаткування, що мають знижену потужність; дефіцитні матеріали і т.д.) і можливістю використання альтернативних технологічних процесів.

2. Підходи до планування виробничої програми

Виділяють 3 підходи до планування виробничої програми (рис. 7.2). Вибір підходів до планування виробничої програми визначають наявність вузьких місць на підприємстві і їх кількість.

Рис. 7.2. Підходи до планування виробничої програми на підприємстві

1. Відсутність вузьких місць. Якщо на виробництві немає вузьких місць, то вся продукція, що приносить прибуток, може вироблятися в максимально можливій кількості. Якщо припустити, що альтернативних технологічних процесів немає, то в підприємства немає можливості будь-яким чином змінити питомі перемінні витрати. Доти, поки на виробництві немає вузьких місць, критерієм ухвалення рішення про включення товару в оптимальну виробничу програму повинний служити позитивний питомий маржинальний прибуток, тобто різниця між ціною одиниці продукції і питомими перемінними витратами на її виробництво. Питомий прибуток у цьому випадку не можна використовувати як критерій, оскільки виключення з виробничої програми збиткових продуктів тільки тому, що на них було віднесено більше постійних витрат, чим на інші, може привести до втрати додаткового маржинального прибутку.

2. Наявність на підприємстві одного вузького місця. Наявність одного вузького місця може порозуміватися двома причинами:

- якщо виробничий процес одноступінчатий, то існуючих потужностей не вистачає для виробництва максимально можливої кількості видів продукції з позитивним маржинальним прибутком;

- якщо виробничий процес багатоступінчастий, то вузьке місце виникає тільки на одній ділянці, потужності якого не вистачає для виробництва усіх видів продукції.

У цьому випадку як критерій включення продукції в оптимальну виробничу програму виступає не абсолютне значення питомого маржинального прибутку, а його відносна величина.

Можливі два способи розрахунку відносної величини питомого маржінального прибутку:

- як частка від розподілу маржинального прибутку кожного виду продукції на споживану кількість того ресурсу, що є вузьким місцем і за який конкурують товари, що випускаються;

- як частка від розподілу маржинального прибутку кожного виду продукції на час виготовлення одиниці продукції (для того щоб визначити, скільки часу знадобиться для обробки одиниці продукції кожного виду на ділянці, що є вузьким місцем).

Другий спосіб можна вважати частковим випадком першого, оскільки час повною мірою можна вважати виробничим ресурсом.

Включення продукції у виробничу програму здійснюється в порядку убування відносного маржинального прибутку. Таким чином, продукція доти включається у виробничу програму в максимально можливому для продажу кількості, поки не будуть цілком використані наявні потужності у вузькому місці.

3. Наявність на підприємстві декількох вузьких місць. У цьому випадку необхідно визначити, від якої вигоди (тобто маржинального прибутку) відмовляється підприємство, якщо замість одних видів продукції робить і продає інші. Таким чином, критерієм формування оптимальної виробничої програми стає упущена вигода.

Оскільки цей випадок є самим складним з перерахованих вище, для формування плану виробництва використовують апарат лінійного програмування. Цільовою функцією в даному випадку є максимізація валової маржі, отриманої у випадку реалізації запланованого обсягу продукції. Обмеженнями виступають:

- потреби в дефіцитних ресурсах (вузьке місце) для всіх вироблених і реалізованих одиниць продукції не повинні перевищувати наявного обсягу цього ресурсу;

- запланований обсяг реалізації продукції кожного виду не повинний перевищувати сформований на ринку попит на неї.

У деяких випадках для підприємства буває важливо знати, як несподівані появи і зміни вузьких місць (наприклад, поломка устаткування, зрив постачань матеріальних ресурсів і т.д.) відобразяться на прибутку підприємства. У цьому випадку вирішують задачу лінійного програмування, цільовою функцією в якій є мінімізація вартості всього обсягу вузьких місць з урахуванням упущеної вигоди. У результаті рішення цієї задачі розраховують реальну вартість одиниці дефіцитного ресурсу з урахуванням упущеної вигоди, що показує, наскільки зміниться прибуток підприємства, якщо кількість цього ресурсу збільшиться або зменшиться на одиницю. Якщо цей показник дорівнює нулю, то даний ресурс не обмежує обсяг випуску або реалізації, а виходить, ніяк не відобразиться на прибутку підприємства. Якщо цей показник приймає позитивне значення, то рівно на таку величину зросте прибуток підприємства при збільшенні дефіцитного ресурсу на одиницю. Чим більше значення має цей показник, тим більше пильної уваги заслуговує дане вузьке місце.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 4. ВИТРАТИ В СИСТЕМІ КОНТРОЛІНГУ