ТЕМА 8. УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ

1. Методи класифікації витрат.

2. Методи виявлення залежності витрат від обсягу випуску продукції.

3. Використання операційного важелю в системі контролінгу.

Література:7, 46, 58

1. Методи класифікації витрат

Однією з найважливіших задач контролінгу є управління прибутком підприємства, тому найважливішими об’єктами контролінгу є витрати: їх вид, місце виникнення та принципи управління ними.

В контролінгу об’єктом управління є не всі витрати, а тільки релевантні (суттєві, значимі). Релевантними можна вважати тільки такі витрати, які змінюються в результаті рішення, що приймається.

При визначенні релевантних витрат необхідно ураховувати безповоротні та вменені витрати.

Безповоротні витрати – це витрати минулих періодів, які не є суттєвими для прийняття управлінських рішень.

Вменені витрати – це альтернативні витрати, упущена вигода (вони релевантні для прийняття рішень).

Метою класифікації витрат в контролінгу є виділення з загальної маси релевантної частини (частини, на яку можна вплинути в даний момент). Тому метод класифікації буде залежати від конкретної задачі, яка стоїть перед керівником.

Загальновизнаною є класифікація витрат за наступними ознаками:

1. За динамікою відносно обсягу випуску продукції:

- постійні, тобто витрати що залишаються незмінними незалежно від зміни обсягу випуску (загальногосподарські витрати);

- перемінні, тобто витрати, що змінюються прямо пропорційно зміні обсягів продукції (витрати на основні матеріали);

- змішані, тобто витрати, що змінюються при зміні обсягу виробництва, але на відміну від перемінних витрат, не в прямій пропорції - містять в собі постійну та перемінну складову (витрати на електроенергію).

Класифікувати витрати згідно цієї ознаки є сенс в тому випадку, якщо керівнику необхідно вирішити наступні питання:

- як зміниться прибуток при зміні цін, витрат та обсягу виробництва?

- які наслідки будуть мати зміни структури випуску?

- яка оптимальна структура випуску?

- яким повинен бути обсяг виробництва?

- наскільки є великим ризик і яким є запас міцності?

2. За можливістю віднесення на конкретний об’єкт калькуляції:

- прямі – це витрати, відношення яких до конкретного об’єкту калькуляції (виду продукції, підрозділу) прослідковується безпосередньо, тобто прямі витрати не співпадають з перемінними; наприклад, витрати на утримання та експлуатацію обладнання цеху є прямими, але постійними (витрати на основні матеріали, заробітну плату робітникам і цеховому персоналу, утримання виробничого обладнання);

- непрямі, тобто витрати, які не можна безпосередньо ототожнити з тим або іншим об’єктом калькуляції (витрати на утримання заводоуправління).

Класифікація витрат згідно цієї ознаки може бути корисною, якщо потрібно вирішувати питання наступного характеру:

- якими є витрати на виробництво в цілому?

- якими є витрати на виробництво даного виду продукції або групи видів продукції?

- якими є витрати даного підрозділу?

3. За ступенем регулюємості:

- повністю регулюємі, тобто витрати, що визначають чіткий (функціональний) взаємозв’язок між “входом” та “виходом” процесу виробництва (витрати на основні матеріали);

- частково регулюємі (довільні), тобто витрати, що виникають в результаті рішень, які приймаються керівником періодично. Твердий причинно-наслідковий взаємозв’язок між “входом” та “виходом” відсутній; можлива кореляційна залежність (витрати на маркетинг і рекламу);

- слабко регулюємі (задані), тобто витрати, на величину яких неможливо впливати в короткостроковому періоді (витрати на будівництво виробничого корпусу).

Класифікація витрат за ступенем регулюємості необхідна, якщо перед керівником постають наступні запитання:

- наскільки великі відхилення “план – факт” и чим вони викликані?

- хто відповідає за відхилення?

- чи є можливість фінансового маневру?

- в чому конкретні резерви економіки?

Для цілей контролінгу найбільшу значимість має класифікація витрат за ступенем регулюємості, оскільки вона дозволяє виявити релевантні витрати відразу, минаючи проміжні ланки. Однак єдину методику класифікації витрат за ступенем регулюємості, що підходила б будь-якому підприємству, розробити неможливо, існує лише загальний підхід. Ступінь регулюємості витрат (за визначенням) залежить від специфіки конкретного підприємства і працюючих на ньому людей (корпоративної культури), а тому завжди носить трохи суб’єктивний характер.

Ступінь регулюємості витрат корелює з функціональними областями, де виникають витрати. Цілком регульовані витрати виникають, насамперед, у сферах виробництва і розподілу продукції. Довільні витрати мають місце, головним чином, у НДДКР (науково-дослідних і дослідно-конструкторських роботах), маркетингу й обслуговуванні клієнтів. Слабко регульовані (задані) витрати виникають у всіх функціональних областях.

Класифікація витрат за ступенем регулюємості дозволяє зрозуміти, хто і наскільки сильно може впливати на витрати, але вона нічого не говорить про те, яким образом можна це зробити. Тому класифікація витрат за ступенем регулюємості застосовується в сполученні з іншими способами класифікації витрат, зокрема, щодо обсягу випуску.