Оцінка ймовірності банкрутства підприємства

Типовою для багатьох підприємств є проблема неефективного управління ризиками (запізніла їх ідентифікація, оцінка, нейтра­лізація) та швидкого виявлення і використання додаткових шан­сів поліпшення діяльності. Наслідком цього може бути погір­шення окремих параметрів діяльності підприємства та фінансова криза. З метою своєчасної ідентифікації чинників, які сигналізу­ють про той чи інший напрям розвитку підприємства, вжиття превентивних заходів доцільно впроваджувати систему раннього попередження та реагування (СРПР).

До пріоритетних завдань системи належить моніторинг фінан­сового стану підприємства, перманентна оцінка ймовірності бан­крутства та розроблення каталогу профілактичних антикризових заходів. Своєчасне виявлення загрози фінансової кризи створює передумови для прийняття оптимальних фінансових рішень.

На сьогодні існує чимало напрацювань щодо оцінки ймовір­ності фінансової кризи (чи банкрутства) підприємства. Фактично будь-яку методику оцінки кредитоспроможності позичальника, аналізу інвестиційної привабливості підприємства можна вважа­ти такою, яка присвячена проблематиці прогнозування фінансової неспроможності. У разі високої ймовірності неплатоспроможно­сті чи незадовільного фінансового стану підприємство вважаєть­ся таким, якому загрожує фінансова криза та банкрутство. Аналіз проводиться здебільшого з використанням інформації, яка міс­титься в трьох основних формах звітності: Баланс (форма № 1), Звіт про фінансові результати (форма № 2) та Звіт про рух гро­шових коштів (форма № 3).

У вітчизняній практиці значного поширення набули методики аналізу фінансового стану та оцінки ймовірності загрози фінан­сової кризи підприємства, які ґрунтуються на однофакторному аналізі показників фінансової звітності або засновані на бальній системі оцінювання з визначенням індексу (класу) ризиковості фінансового стану підприємства. Спільним для цих методик є те, що вони передбачають вивчення простих математичних зв’язків між окремими позиціями фінансової звітності на основі обчис­лення певної вибірки показників (коефіцієнтів) і порівняння їх значень з нормативними та в динаміці. Висновки щодо якості фі­нансового стану робляться на підставі узагальнення результатів аналізу кожного показника (чи групи показників). Використову­ючи подібні методики на практиці, слід зважати на притаманні їм недоліки, зокрема:

неврахування галузевих особливостей об’єкта аналізу;

довільність фіксування нормативних значень окремих пока­зників;

суб’єктивність формування вибірки показників, які підляга­ють аналізу;

неврахування (або суб’єктивність урахування) чинника різ­ної вагомості впливу окремих показників на загальні результати аналізу;

окремі параметри фінансового стану характеризуються різ­ною кількістю показників, що викривляє результати аналізу.

Зважаючи на ці та інші недоліки, наслідком застосування зга­даних методик на практиці є високий рівень помилковості фінан­сових рішень. Уникнути зазначених недоліків під час оцінювання ймовірності фінансової кризи підприємства допомагає методо­логія дискримінантного аналізу, яка ґрунтується на емпірично- індуктивному способі дослідження та методах математичної ста­тистики. В економічній літературі цей підхід є домінуючим саме при висвітленні питань, пов’язаних із оцінкою ймовірності банк­рутства підприємства. Так, фінансистам усього світу відомі мо­дель Альтмана (1968, США), система аналізу Вайбеля (1973,

Швейцарія), модель Беєрмана (1976) та модель Краузе (1993, Ні­меччина), системи показників Бівера (1966, США).

У теорії і практиці здебільшого розрізняють однофакторний та багатофакторний дискримінантний аналіз. В основу одно- факториого (одновимірного) дискримінантного аналізу покла­дено сепаратне дослідження окремих показників (які є складо­вою певної системи показників) та відповідна класифікація підприємств. Віднесення підприємства до категорії «хворих» чи «здорових» здійснюється у розрізі окремих показників відповідно до емпірично побудованої шкали інтерпретації. Загальний висно­вок про якість фінансового стану підприємства робиться на осно­ві аналізу відповідності кожного із показників, які включені в спеціально підібрану систему, їх граничним значенням. Най­більш відомими моделями однофакторного дискримінантного аналізу є системи показників Бівера та Вайбеля.

Головним суперечливим моментом однофакторного дискри­мінантного аналізу є те, що значення окремих показників може свідчити про позитивний розвиток підприємства, а інших — про незадовільний. Така ситуація унеможливлює об’єктивне прогно­зування банкрутства. Одним із шляхів вирішення цієї проблеми є застосування багатофакторпого дискримінантного аналізу. Метою багатофакторного дискримінантного аналізу є виведення та інтерпретація значення однієї залежної (пояснюваної) змінної за допомогою значень багатьох незалежних (пояснювальних) змінних. У процесі аналізу підбирається низка показників, для кожного з яких визначається вага в так званій дискримінантній функції. Величина окремих ваг характеризує різний вплив окре­мих показників (змінних) на значення пояснюваної змінної, яка в інтегральному вигляді репрезентує фінансовий стан підприємства.

Модель прогнозування фінансової неспроможності, розробле­на американським економістом Е. Альтманом, має також назву «розрахунок 2-показника» і є класичною у своїй сфері, оскільки включена до більшості підручників, присвячених фінансовому прогнозуванню та оцінці кредитоспроможності підприємств. Побудована Альтманом багатофакторна дискримінантна функція має такий вигляд:

де Z — залежна змінна (інтегральний показник фінансового ста­ну підприємства);

Х1, X2,..., ХР — незалежні змінні (показники) дискримінантної моделі.

Як бачимо, це п’ятифакторна модель, де факторами виступа­ють окремі показники фінансового стану підприємства. Адапто­вані до вітчизняних стандартів фінансової звітності окремі змінні дискримінантної функції мають такий вигляд:

Х1 — Робочий капітал / Валюта балансу;

X2 — Сума нерозподіленого прибутку (непокритого збитку) та резервного капіталу / Валюта балансу;

Х3 — Звичайний прибуток до оподаткування + Проценти за кредит / Валюта балансу;

Х4 — Ринкова вартість підприємств (ринкова вартість корпо­ративних прав) / Позичковий капітал;

X5 — Чиста виручка від реалізації продукції / Валюта балансу.

Провівши аналіз 33 пар промислових підприємств з обсягом валюти балансу від 1 млн до 25 млн дол. США, Альтман зробив такий висновок щодо інтерпретації значень Z-показника:

За деякими джерелами, точність прогнозування банкрутства за цією моделлю становить: за 5 років до банкрутства — 36 %; чо­тири роки до банкрутства — 29 %; три роки до банкрутства — 48 %; два роки до банкрутства — 83 %; один рік до банкрутст­ва — 95 %.

У Німеччині вперше застосував методологію багатофакторно- го дискримінантного аналізу при дослідженні фінансового стану підприємств у 1976 р. професор університету м. Мюнстер Клаус Беєрман. Свої висновки він базував на емпіричному дослідженні 21 пари підприємств, половина з яких були збиткові та перебува­ли у фінансовій кризі. Основні характеристики дискримінантної функції Беермана наведено в таблиці 12.1.

Одержані значення інтегрального показника Беєрман рекомендує інтерпретувати так (горизонт прогнозування один рік):

Z > 0,32 — підприємство перебуває під загрозою банкрутства;

32 > Z > 0,236 — неможливо чітко ідентифікувати, потребує додаткового якісного аналізу;

Z < 0,236 — підприємству не загрожує банкрутство.

Таблиця 12.1