Інституційні аспекти антикризового фінансового менеджменту

З інституційного погляду до антикризового менеджменту відносять усіх фізичних (чи юридичних) осіб, які уповноважені власниками суб’єкта господарювання чи силою закону здійсню­вати планування, реалізацію та контроль цілей, стратегії та захо­дів, спрямованих на виведення підприємства з кризи, тобто здій­снювати фактичне управління підприємством на період його оздоровлення. Зрозуміло, що основну роль в антикризовому ме­неджменті відіграють особи, відповідальні за антикризове управ­ління фінансами. На відміну від звичайного фінансового мене­джменту, функції антикризового фінансового менеджменту мо­жуть виконувати як штатні працівники підприємства, так і фахів­ці, залучені ззовні на тимчасовій основі.

Штатні фінансові менеджери, як правило, належать до топ- менеджменту. Зауважимо, що досить часто до фінансової кризи підприємство доводять некваліфіковані чи завідомо помилкові управлінські рішення у фінансовій сфері. Керівництво підприєм­ства, яке привело його до фінансової кризи, спричинило загост­рення конфлікту інтересів, як правило, не в змозі нейтралізувати конфлікт, відновити довіру кредиторів, клієнтів, постачальників і ефективно управляти його фінансовим оздоровленням. Звідси випливає необхідність заміни керівництва підприємства, зокрема фінансового менеджменту, або передання повноважень антикри­зового менеджменту третім особам.

До інституцій та осіб, які для виконання функцій антикризо­вого менеджменту залучаються (чи призначаються) ззовні, нале­жать:

керуючі санацією, які призначаються відповідно до рішення господарського суду;

представники банківських установ чи інших кредиторів у рамках заходів щодо супроводження проблемних кредитів, у томі числі консорціумних;

контрольні органи, наприклад податкові;

тимчасова адміністрація, яка призначається НБУ з метою фінансового оздоровлення банку у разі істотної загрози його пла­тоспроможності;

аудитори, незалежні експерти, консультанти.

Вибір інституцій, які здійснюватимуть антикризові функції, за­лежить від конкретних умов прийняття рішення щодо переведення підприємства на режим антикризового управління. Насамперед це залежить від того, у судовому чи в досудовому порядку реалізову­ватимуться антикризові заходи, від виду діяльності суб’єкта гос­подарювання, а також від ініціаторів фінансового оздоровлення.

Професійну діяльність у галузі антикризового менеджменту ведуть арбітражні керуючі під час здійснення ними функцій ке­руючого санацією. Арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) — фізична особа, яка має вищу юридичну чи економічну освіту та ліцензію, видану в установле­ному законодавством порядку. Як керуючий санацією, арбітраж­ний керуючий реалізує комплекс заходів, спрямованих на виве­дення підприємства з фінансової кризи, здебільшого, за рішен­ням господарського суду.

У разі реалізації антикризових заходів у рамках провадження справи про банкрутство підприємства керуючий санацією при­значається господарським судом одночасно з винесенням ухвали про санацію боржника. Кандидатура керуючого санацією пого­джується з комітетом кредиторів. Ця кандидатура може бути запропонована будь-ким із кредиторів, господарським судом, власником підприємства. Керуючим санацією може бути особа, яка виконувала повноваження розпорядника майна, або керівник підприємства, якщо на це є згода комітету кредиторів та (або) інвесторів. Фактично з дня винесення ухвали про санацію уся повнота управління підприємством переходить до керуючого са­нацією. Відповідно, повноваження керівника боржника припи­няються. Власники підприємства не можуть обмежувати повно­важення . керуючого санацією, а органи управління протягом трьох днів з дня прийняття рішення про санацію та призначення керуючого зобов’язані забезпечити передання йому бухгалтерсь­кої та іншої документації боржника, печаток і штампів, матеріа­льних та інших цінностей. Керуючий санацією зобов’язаний:

прийняти в господарське відання майно боржника та органі­зувати проведення його інвентаризації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності;

відкрити спеціальний рахунок для проведення санації та розрахунків з кредиторами;

провести аналіз фінансово-господарської діяльності підпри­ємства, розробити та подати на затвердження комітету кредито­рів план санації, погоджений з боржником, власником боржника;

здійснювати заходи щодо стягнення дебіторської заборгова­ності перед боржником;

розглядати вимоги кредиторів щодо зобов’язань боржника, які виникли після порушення справи про банкрутство в процеду­рі розпорядження майном боржника та санації;

звітувати перед комітетом кредиторів щодо ходу реалізації плану санації.

Керуючий санацією у рамках досягнення покладених на нього завдань має право:

самостійно розпоряджатися майном боржника з урахуван­ням обмежень,

укладати від імені боржника мирову угоду та інші цивільно- правові угоди;

відмовлятися від виконання договорів боржника у випадках, передбачених законодавством.

Під час виконання своїх функцій у рамках провадження спра­ви про банкрутство керуючий санацією може використати спеці­альні повноваження, зокрема, у тримісячний строк з дня при­йняття рішення про санацію має право відмовитися від виконан­ня договорів боржника, укладених до порушення провадження у справі про банкрутство, не виконаних повністю або частково у разі, якщо:

виконання договору завдає збитків боржнику порівняно з аналогічними договорами, що укладаються за таких самих умов;

договір є довгостроковим (понад один рік) або розрахова­ним на одержання позитивних результатів для боржника в довго­строковій перспективі, крім випадків випуску продукції з техно­логічним циклом, більшим за строки санації боржника;

виконання договору створює умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника.

Сторона договору, щодо якого прийнято рішення керуючим санацією про відмову від його виконання, має право у тридцяти­денний строк з дня прийняття рішення керуючим санацією вима­гати в установленому порядку відшкодування збитків, які виник­ли у зв’язку з відмовою від виконання договору, у процедурі провадження справи про банкрутство. Угоди боржника, у тому числі укладені до прийняття господарським судом рішення про санацію, можуть бути визнані недійсними за заявою керуючого санацією у разі, якщо:

угода укладена боржником із заінтересованими особами та в результаті якої кредиторам завдані або можуть бути завдані збитки;

угода, укладена боржником з окремим кредитором чи ін­шою особою протягом шести місяців до прийняття рішення про санацію, надає перевагу одному кредитору перед іншими або пов’язана з виплатою (видачею) частки (паю) в майні боржника у зв’язку з його виходом зі складу учасників боржника.

Затвердження звіту керуючого санацією або дострокове при­пинення процедури санації тягне за собою припинення повнова­жень арбітражного керуючого як керуючого санацією, про що за­значається у відповідній ухвалі суду. У разі дострокового при­пинення процедури санації у зв’язку з укладенням мирової угоди або погашенням вимог кредиторів керуючий санацією продовжує виконувати повноваження керівника (органів управління) борж­ника до призначення в установленому порядку керівника (органів управління) боржника. За неналежного виконання своїх обов’яз­ків керуючий може бути звільнений господарським судом на під­ставі рішення комітету кредиторів. Відповідне рішення приймається більшістю голосів кредиторів — членів комітету кредиторів.

Важливою інституцією, яка може здійснювати функціональне, консультативне та методичне забезпечення антикризового мене­джменту, є банк. У багатьох кредитних установах створені спе­ціальні відділи, які здійснюють управління проблемними креди­тами, санацію та реструктуризацію підприємств. Класичний мо­тив підтримання боржника банком — уникнення збитків від кре­дитних операцій. Банк протягом усього строку дії кредитного до­говору повинен підтримувати ділові контакти з позичальником, забезпечувати його консультативними послугами з питань веден­ня бізнесу та виконання договору. Фінансові та інші служби під­приємств повинні створювати умови для проведення працівни­ками банку моніторингу та контролю за порядком використання кредиту та динамікою фінансового стану позичальника, а також періодично інформувати банк про хід виконання кредитної уго­ди. У процесі моніторингу проводиться така робота:

перевіряється цільове використання кредиту;

оцінюється фінансовий стан підприємства та визначається відхилення фактичних показників діяльності від запланованих;

перевіряється стан збереження заставленого майна;

перевіряються заставні можливості позичальника та третіх осіб, які гарантують повернення позички.

Великі банки у рамках супроводження кредитів здійснюють не лише моніторинг фінансово-господарської діяльності позича­льника, а й аналізують відповідну галузь та регіон. На основі об­роблення одержаної в процесі моніторингу інформації вносяться пропозиції щодо подальших відносин із позичальником. При цьому можуть прийматися рішення щодо переведення позичаль­ника на режим антикризового управління та передання функцій управління адміністрації, сформованій за участі банку. Якщо підприємство перебуває у кризовому стані, залучити банк до фі­нансування санаційних заходів можна, надавши в заставу пакет корпоративних прав. У цьому разі актуальна вартість кредитного забезпечення відіграватиме другорядну роль. З допомогою такого інструменту банк отримує можливість впливати на керівництво боржником. Зазначимо, що кредитні установи здебільшого не здійснюють оперативного управління підприємством. Більш при­йнятним для них є призначення своїх представників у наглядову раду, правління тощо і одержання у такий спосіб можливості впливати на дії антикризового менеджменту.

У разі необхідності функції антикризового управління можуть виконуватися спільно, за участі кількох інституцій, наприклад менеджментом підприємства та представниками консалтингових чи аудиторських фірм; менеджментом та представниками банків. Необхідність залучення зовнішніх консультантів до процесу ан­тикризового управління фінансами зумовлена потребою в об’єктив­ності, належних знаннях та досвіді, наявністю в них апробованих методик, технічних прийомів, які дають змогу в стислі терміни розробити стратегію і тактику подолання кризової ситуації на підприємстві.

У контексті антикризового управління банками мова може йти про інститут тимчасового адміністратора. Функції тимчасово­го адміністратора виконують особи, що призначаються Націона­льним банком України, зокрема юридичні особи, які здійснюють професійну діяльність щодо тимчасової адміністрації банків, не­залежні експерти, службовці НБУ.