Методи організації виробництва

Просторова організація виробничого процесу передбачає розміщення робочих місць і їх груп (цехів, дільниць) на території підприємства і забезпечення просування предметів праці з операції на операцію найкоротшим маршрутом. Виділяють два методи просторової організації виробництва: потоковий і непотоковий.

Потокове виробництво – це форма організації виробництва, основана на ритмічній повторюваності основних і допоміжних операцій на окремих робочих місцях, розміщених за ходом перебігу технологічного процесу.

Потокове виробництво характеризується:

скороченням номенклатури продукції, що випускається, до мінімуму;

поділом виробничого процесу на операції;

спеціалізацією робочих місць на виконанні певних операцій;

паралельним виконанням операцій на всіх робочих місцях у потоці;

розташуванням обладнання за ходом технологічного процесу;

високим рівнем безперервності виробничого процесу на основі забезпечення рівності або кратності тривалості виконання операцій потоку такту потоку;

наявністю спеціального міжопераційного транспорту для передачі предметів праці від операції до операції.

Найбільше використання потокове виробництво дістало в машинобудуванні, металообробці, харчовій і легкій промисловості.

Основною структурною одиницею потокового виробництва є потокова лінія, яка являє собою відокремлену групу робочих місць, яка виготовляє один або кілька подібних типорозмірів виробів.

Існуючі потокові лінії виконують різні функції, у зв’язку з чим їх класифікують за рівними ознаками.

За номенклатурою виробів, що обробляються:

однопредметна, це лінія на якій обробляється або складається виріб одного типорозміру протягом тривалого часу, а для переходу до виготовлення іншого виробу необхідна перебудова лінії;

багатопредметна, це лінія на якій обробляються або складаються кілька типорозмірів технологічно або конструкційно схожих виробів.

За ступенем безперервності виробничого процесу:

безперервна – лінія, на якій предмети праці переміщуються без очікування (при паралельному поєднанні операцій);

перервна (прямоточна) – це лінія, яка не може забезпечити безперервної обробки деталей через несинхронність операцій.

За способом підтримування ритму:

з регламентованим ритмом –лінія, на якій предмети праці передаються через фіксовані проміжки часу, тобто за певним ритмом, який підтримується конвеєром;

з вільним ритмом – лінія, на якій предмети праці можуть передаватися з відхиленням від розрахункового ритму.

За місцем виконання операції:

лінія з робочим конвеєром, яка є безпосереднім місцем виготовлення продукції, її транспортування і підтримання ритму;

лінія з конвеєром зі зняттям предметів праці, яка пересуває предмети праці до робочих місць, а їх обробка виконується на технологічному устаткуванні.

За способом переміщення:

лінія з безперервним рухом, що має постійну швидкість і під час роботи не зупиняється;

лінія з пульсуючим рухом виконує транспортну функцію і зупиняється під час виконання операції.

Для поточного методу виробництва використовуються параметри:

1.Такт потокової лінії (r) – це інтервал часу між послідовним випуском двох деталей або вузлів:

(18.8)

де

T_k – корисний фонд часу роботи лінії за розрахунковий період, хв.;

N – обсяг виробництва продукції за розрахунковий період, од.

2. Ритм лінії (R) – цей показник обчислюється, якщо предмети праці передаються не поштучно, а транспортними партіями:

(18.9)

де

r – такт потокової лінії, хв.;

n_m – транспортна партія предметів праці, од.

3. Кількість робочих місць (Р_м) для кожної операції визначається наступним чином:

(18.10)

де

t_i – час на виготовлення одиниці виробу, од.;

r – такт поточної лінії, хв.

4. Загальна довжина поточної лінії (L):

(18.11)

де

l – шаг конвеєра або довжина між центрами двох робочих місць, м;

Р_м – кількість робочих місць, од.

5. Швидкість поточної лінії (V):

(18.12)

де

l – шаг конвеєра або довжина між центрами двох робочих місць, м;

r – такт поточної лінії, хв.

Економічна ефективність потокового методу забезпечується ефективністю дії всіх принципів організації виробництва: спеціалізації, безперервності, пропорційності, паралельності, прямоточності і ритмічності.

До недоліків потокової організації виробництва належать:

відпрацьованість і відносна стабільність конструкцій виробів для виготовлення, великі масштаби виробництва, що не завжди відповідає потребам ринку;

використання конвеєрних ліній ускладнює передачу інформації про продукцію на інші робочі місця і ділянки;

зниження матеріальної зацікавленості робітників і збільшення плинності кадрів завдяки монотонності праці на потокових лініях.

До заходів щодо вдосконалення потокових методів належать:

організація роботи при змінних протягом дня такту і швидкості потокової лінії;

переведення робітників протягом зміни з однієї операції на іншу;

застосування багатоопераційних машин, що вимагають регулярного перемикання уваги робітників на різні процеси;

заходи матеріального стимулювання;

упровадження агрегатно-групових методів організації виробничого процесу, потокових ліній із вільним ритмом.

Непотокове виробництво – це форма організації виробництва, основана на робочих місцях, які розміщуються без певного зв’язку, вони обробляють невелику кількість різних за типорозміром предметів праці.

Після окремих операцій предмети праці часто поступають на проміжні склади і чекають звільнення робочого місця для виконання наступної операції.

Непотоковий метод застосовується переважно в одиничному і серійному виробництвах.

За умов одиничного ви­робництва непотоковий метод здійснюється в одинично-технологічній формі – коли окремі предмети праці одиницями або невеликими партіями, які не повторюються, проходять обробку згідно з наведеним вище порядком.

У серійному виробництві цей метод здійснюється завдяки партіонно-технологічній або предметно-груповій формі.

Припартіонно-технологічній формі предмети праці проходять обробку партіями, які періодично повторюються. Збільшення величини партії забезпечує зменшення кількості переналагоджувань устаткування, завдяки чому поліпшується його використання, зменшуються витрати на підготовчо-завершальні роботи (переналагоджування, одержання і здача роботи, ознайомлення з технічною документацією тощо), спрощується оперативне планування й облік виробництва; але обробка предметів великими партіями збільшує обсяг незавершеного виробництва, потребує більших складських приміщень, а це призводить до додат­кових витрат.

При предметно-груповій формі вся сукупність предметів праці розподіляєть­ся на технологічно подібні групи, обробка предметів кожної гру­пи здійснюється за приблизно однаковою технологією і потребує однакового устаткування. Це дає змогу створювати для обробки предметів групи предметно-спеціалізованої дільниці, підвищувати рівень механізації та автоматизації виробництва, Предметно-групові методи створюють передумови для переходу до потокового виробництва.

Кількість верстатів (М) у непотоковому виробництві обчислюється окремо для кожної однотипної групи:

М =

(18.13)

де

n – кількість найменувань предметів, які обробляються на даному устаткуванні, од.;

N_i – кількість предметів і-го найменування, які обробляються за розрахунковий період (звичайно рік), од.;

t_i – норма часу на обробку і-го предмета, год.;

Т_p – плановий фонд часу роботи одиниці устаткування за розрахунковий період, год.;

k_н – коефіцієнт виконання норм часу.

Для непотокових методів характерне послідовне (рідше – послідовно-паралельне) поєднання операцій, що поряд зі складним маршрутами обробки збільшує тривалість виробничого циклу. За невеликих обсягів виготовлення окремих виробів, непотоковий метод забезпечує краще використання устаткування, більш повне його завантаження в часі та за потужністю, оскільки обробку пред­метів можна розподіляти між верстатами групи з урахуванням їх параметрів.